Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №400/3002/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3002/26

Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,

повний текст судового рішення

складено 08.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі – ВЧ) та просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 (одного мільйону) гривень відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі – Постанова №153);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 (одного мільйону) гривень відповідно до пункту 4 Постанови №153.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у 19-річному віці уклав 21.03.2019 із ІНФОРМАЦІЯ_1 контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки з 21.03.2019 по 20.03.2022.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.03.2024 №219-ОС “Про особовий склад” позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки з 21.03.2024 на період дії воєнного стану.

У різні періоди 2024 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 №1124.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.03.2024 №578 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 25.03.2024 позивач отримав мінно-вибухову травму при безпосередній участі у бойових діях під час захисту Батьківщини в районній ведення бойових дій. Травмування не є наслідком скоєння правопорушення. Подія не є наслідком навмисного заподіяння шкоди своєму здоров`ю.

У витязі з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.05.2025 № 195/25/322/В зазначено, що позивачу встановлено з 14.05.2025 ІІІ групу інвалідності, причиною якої вказано поранення (контузія, травми, каліцтва) захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебування на фронті в інші періоди, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини.

Відповідно до записів у військовому квитку позивача він з 23.04.2025 проходить військову службу у відповідача.

24.02.2026 представник позивача подав відповідачу адвокатський запит щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди, встановленої Постановою №153.

Листом від 27.02.2026 № 03.3/2405-26 відповідач відмовив у виплаті вищевказаної винагороди, оскільки він уклав 21.03.2019 контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України осіб сержантського і старшинського складу, тобто до моменту введення воєнного стану в Україні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з матеріалами справи позивач, який проходив у Державній прикордонній службі військову службу за контрактом, у віці до 25 років у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, при яких отримав поранення, що пов`язане із захистом Батьківщини, фактів притягнення позивача до кримінальної, адміністративної та/а або дисциплінарної відповідальності за період проходження ним військової служби не встановлено, тобто позивач має право на отримання одноразової грошової винагороди, встановленої Постановою №153.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Законом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

За змістом частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України 11 лютого 2025 року прийняв Постанову №153, пунктом 4 якої визначено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

За змістом частини 1 статті 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025 року з дня її офіційного опублікування в газеті "Урядовий кур`єр".

Зі змісту положень Постанови №153 можна дійти висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме: - вік призову на військову службу до 25 років;

- бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

- бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, до набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року у віці до 25 років;

- проходити військову службу; - брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025 року, або строком менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;

- відсутності притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень строку дії яких не закінчився.

З матеріалів справи вбачається, що у 19-річному віці позивач уклав 21.03.2019 із ІНФОРМАЦІЯ_1 контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі на посадах сержантського і старшинського складу строком на 3 роки з 21.03.2019 по 20.03.2022.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.03.2024 № 219-ОС “Про особовий склад” позивачу продовжено дію контракту понад встановлені строки з 21.03.2024 на період дії воєнного стану.

Отже, позивач був прийнятий на військову службу сержантського і старшинського складу за контрактом і станом на 24.02.2022 він проходив військову службу у віці до 25 років.

Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.10.2025 №1124 позивач у різні періоди 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.03.2024 № 578 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивач отримав мінно-вибухову травму при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини в районній ведення бойових дій 25.03.2024, тобто у 24-річному віці.

Таким чином, згідно з матеріалами справи позивач, який проходив у Державній прикордонній службі військову службу за контрактом, у віці до 25 років у період з 24.02.2022 по 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, при яких отримав поранення, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Матеріали справи не містять відомостей про притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень, строк дії яких не закінчився.

Приписами Постанови №153 чітко передбачено право особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень, у разі призову на військову службу до настання віку 25 років, а також до/після набрання чинності цією постановою укладення Контракту або коли станом на набрання чинності цією постановою, особа брала безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025 року або строком менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до досягнення ним 25-річного віку, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) проходив військову службу у ВЧ, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та отримав тяжку вибухову травму, одержану під час захисту Батьківщини, що підтверджується відповідними довідкою та витягом з протоколу засідання ВЛК, він відповідає умовам пункту 4 Постанови №153, який передбачає, зокрема, виплату винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, встановлену Постановою № 153.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ) (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк