Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №160/2639/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2639/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (суддя Н.Є. Сліпець) у справі № 160/2639/26 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 010464 від 14 січня 2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова відповідача про застосування до позивача штрафу винесена з порушенням приписів Закону України «Про автомобільний транспорт».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову начальника Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 010464 від 14 січня 2026 року про застосування адміністративного господарського штрафу в розмірі 17000 гривень.

Стягнуто на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1077,77 грн (одна тисяча сімдесят сім грн 77 коп) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн (чотири тисячі грн).

Судом першої інстанції зазначено, що абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд першої інстанції зауважив, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами

договору про перевезення пасажирів надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Суд першої інстанції врахував, що системний аналіз положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону №2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу.

Суд першої інстанції вказав, що жодних документів, які б підтверджували, що саме позивач здійснював перевезення, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.

Суд першої інстанції звернув увагу, що обов`язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна постанова № 010464 від 14 січня 2026 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Також, взявши до уваги предмет спору, складність справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що позивач не надав відповідачу документи на підтвердження того, що позивач у спірному випадку не є автомобільним перевізником. Зауважує, що позивач має чинну ліцензію на внутрішні перевезення пасажирів автобусами. Звертає увагу, що в нього немає підстав вважати, що у спірному випадку належним користувачем транспортного засобу є особа, відмінна від позивача. Наполягає, що спірна постанова є правомірною, а факт порушення підтверджено актом перевірки. Вважає, що сума витрат позивача на правничу допомогу у суді першої інстанції є завищеною у порівнянні з обсягом наданих позивачу послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого часу на надання послуг.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 ОСОБА_1 є власником транспортного засобу автобуса Volkswagen CRAFTER, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Співробітниками Відділу державного контролю на наземному транспорті Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було проведено рейдову перевірку 15.12.2025 об 10-30 год.: а/д М-30, Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине, 916 км +897 м та був перевірений транспортний засіб Volkswagen CRAFTER, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_1 ..

За результатами перевірки складено акт від 15.12.2025 №008036 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зафіксовано, що під час перевірки виявлено відсутність договору із замовником транспортних послуг, документу, що засвідчує оплату транспортних послуг, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу VOLKSWAGEN д.н.з. НОМЕР_2 , інформації на паперовому носії режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 15.12.2025 р. з діючого та повіреного тахографа, чим порушено вимоги ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Зі змісту акту вбачається, що водій відмовився від підпису.

Позивачу засобами електронного зв`язку направлено повідомлення від 23.12.2025 про розгляд справи №109403/26.2/24-25 про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 14.01.2026 у приміщенні Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, вул. Воскресенська, 24, II поверх, каб. 209 (приймальна).

Управлінням державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на позивача складено постанову № 010464 від 14 січня 2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно із якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн за порушення ст.39 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вважаючи протиправною постанову № 010464, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з винесенням відповідачем постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344).

Згідно ст. 1 Закону № 2344 - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постановою № 010464 позивача притягнуто до відповідальності, що передбачена абз. 3 ч.1 ст.60 Закону № 2344.

Позивач наполягає, що в спірному випадку він не є автомобільним перевізником, а отже до нього не може бути застосовано відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст.60 Закону № 2344.

Колегія суддів враховує, що за усталеною позицією Верховного Суду (постанови від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22 та ін.) відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Тобто, положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Колегія суддів враховує, що у пунктах 65-71 постанови Верховного Суду від 06 липня 2023 року в справі № 560/514/22 викладено висновок про те, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

Так, у спірному випадку оформлено тимчасовий реєстраційний талон ХХР №042653 від 15.03.2024, який є дійсним (чинним) до 15.03.2029 року та підтверджує перебування транспортного засобу НОМЕР_2 у користування ТОВ "Бастранс".

Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Проте, як правильно дослідив суд першої інстанції, жодних документів, які б підтверджували, що саме позивач у спірному випадку здійснював перевезення, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано. Натомість, відповідачем у спірному випадку автомобільного перевізника встановлено виключно на підставі відомостей про реєстрацію (власника) транспортного засобу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у спірних відносинах не доведено наявність у позивача статусу автомобільного перевізника, тому притягнення позивача до відповідальності на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є необґрунтованим.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що спірна постанова № 010464 від 14 січня 2026 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно витрат позивача на правничу допомогу у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, ч. 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу суду першої інстанції подано копії договору про надання професійної правничої допомоги №28-01/26-1 від 28 січня 2026 року, розрахунку вартості адвокатського гонорару № 28/01/26-1 від 28.01.2026, платіжних інструкцій від 28.01.2026 та від 29.01.2026.

Так, згідно цих документів витрати позивача на правничу допомогу складають 8000,00 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінивши складність справи, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на подані документи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань скаржника витрат на правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 4000,00 грн., адже такий розмір відповідає принципам співмірності та розумності.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 160/2639/26 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 10.07.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров