Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №160/31406/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/31406/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 4 Державного пожежно-рятувального загону Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року в адміністративній справі №160/31406/25 (головуючий суддя першої інстанції - Лозицька І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 30.10.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно нього щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі) за період з 14.11.2024 по 01.10.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі) за період з 14.11.2024 по 01.10.2025 – не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно нього стосовно не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 08.01.2024 по день фактичної виплати додаткової винагороди у повному обсязі – 01.10.2025, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 08.01.2024 по день фактичної виплати додаткової винагороди – 01.10.2025, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12.01.2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване, незаконне рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що період проходження військової служби та отримання грошового забезпечення за час проходження військової служби на позивача поширюються гарантії, пільги та норми законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері військового обов`язку та військової служби, застосування норм трудового законодавства, у тому числі Кодексу законів про працю є неправильним, необґрунтованим та неправомірним. Зазначив, що позивачем не розмежовується поняття втрати доходів та затримки у виплаті додаткової грошової винагороди і як наслідок помилково вважається факт порушення своїх прав.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом ВЧ НОМЕР_1 від 14.11.2024 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби позивач 08.01.2024 та 28.07.2024 отримав поранення під час захисту Батьківщини відповідно до довідок про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23.01.2024 №693/1741 та від 26.09.2024 №693/20428 відповідно.

Відповідно до Виписки №660 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 12.01.2024 по 18.01.2024.

Відповідно до Виписки №625/8 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 18.01.2024 по 20.01.2024.

Відповідно до Виписки №477 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 21.01.2024 по 07.02.2024.

Відповідно до Виписки №Б/Н позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 14.02.2024 по 26.02.2024.

Відповідно до Виписки №669 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 08.03.2024 по 16.04.2024.

Відповідно до Виписки №1634 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 21.05.2024 по 11.06.2024.

Відповідно до Виписки №4995 позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 29.07.2024 по 16.08.2024.

Згідно довідок №11 від 07.02.2024, №3936 від 20.08.2024, №422 від 16.04.2024 позивачем отримано травми, пов`язані з захистом Батьківщини, відповідно до класифікатора №370 Міністерства охорони здоров`я України травма тяжка, потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.

У вищевказані періоди позивачу не здійснювалась у повному обсязі виплата додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

24.06.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди.

01.10.2025 на рахунок позивача військовою частиною здійснено виплату додаткової грошової винагороди за період з 12.01.2024 по 11.06.2024 у загальному розмірі 600000,00 грн..

Позивач, вважаючи протиправним не нарахування та не виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми додаткової винагороди за період лікування, звернувся до суду з даним позовом.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 320/1263/19.

Оскільки ухвалення судового рішення про зобов`язання роботодавця нарахувати та виплатити кошти, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №520/80/20.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції на час звернення позивача до суду та на час прийняття судового рішення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вказана стаття 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ від 01.07.2022 року діє з 19.07.2022 року.

Таким чином, не проведення відповідачем виплати позивачу індексації грошового забезпечення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку зі звільненням проведено 01.10.2025 року.

Вказана обставина сторонами не заперечується.

Відтак, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з дати звільнення, що становить 182 дні.

Стосовно компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

З метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до п. 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п. 3 Порядку № 159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Пунктом 4 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п.1 постанови Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 № 168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Аналіз наведених положень постанови уряду дає можливість дійти висновку, що право на виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, мають військовослужбовці, які перебувають у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Таке право виникає після видання наказів про виплату додаткової винагороди.

Аналіз наведених правових норм дає можливість дійти висновку, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою № 168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої обмежена строком дії воєнного стану в Україні. При цьому правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

Суд враховую актуальні правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов (постанова ВС від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24).

Відтак, з огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства та висновки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, не враховується при проведенні в порядку, затвердженому постановою Кабінет Міністрів України 21.02.2001 №159, компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, передбаченої Законом № 2050-ІІІ.

Таким чином, правові підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року в адміністративній справі №160/31406/25 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року в адміністративній справі №160/31406/25 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі) за період з 14.11.2024 по 01.10.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі) за період з 14.11.2024 по 01.10.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко