Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №280/10932/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 липня 2026 р.

Справа: №280/10932/25

Суддя: Чередниченко В.Є.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10932/25

(суддя Лазаренко М.С., м. Запоріжжя)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №280/10932/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 10 грудня 2025 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області згідно з яким, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.10.2025 № 083950024794 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 22.12.1984 по 27.06.1985 та з 26.12.1993 по 16.11.2003 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.10.2025;

Позов обґрунтовано тим, що рішення відповідача від 23.10.2025 № 083950024794 порушує права позивача на призначення пенсії, право на яку він набув.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року позов задоволено частково.

Суд, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.10.2025 № 083950024794.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.12.1984 по 27.06.1985 та з 26.12.1993 по 16.11.2003 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.10.2025.

У задоволенні іншої частини позову – відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що періоди роботи позивача з 22.12.1984 по 27.06.1985 та з 26.12.1993 по 16.11.2003 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.12.1984 мають бути зараховані до страхового стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності не встановлено, а тому трудову книжку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 22.12.1984 з 22.12.1984 по 27.06.1985, оскільки наявне виправлення в даті звільнення, не завірене належним чином, що є порушенням вимог пункту 2.5 Інструкції № 162; з 05.10.1992, оскільки відсутня інформація про звільнення, що є порушенням вимог пункту 2.3 Інструкції № 162; з 26.12.1993 по 16.11.2003, оскільки дата наказу на звільнення (16.11.2006) не відповідає даті звільнення (16.11.2003), що є порушенням пункту 4.1 вимог Інструкції № 58. Також зазначено, що відомості про роботу відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 083950024794 від 23.10.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач просить у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач 16.10.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення від 23.10.2025 № 083950024794 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу – 20 років 07 місяців 17 днів.

Законність та обґрунтованість рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу слугував факт того, що записи трудової книжки від НОМЕР_1 від 22.12.1984: з 22.12.1984 по 27.06.1985, оскільки наявне виправлення в даті звільнення не завірене належним чином та з 26.12.1993 по 16.11.2003, оскільки дата наказу на звільнення (16.11.2006) не відповідає даті звільненню.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з записами трудової книжки позивача:

- №№ 2-3 позивача 22.12.1984 прийнято на роботу станочником першого розряду паркетного цеху на Виробництво № 2 «Укртяждеревконструкція» 27.06.1985 звільнений за власним бажанням на підставі наказу про звільнення від 01.07.1985 № 72.

- №№ 20-21 з 26.12.1993 прийнято на посаду інженера з праці на Запорізького державного підприємства друкарня «ГАРТ», 16.11.2003 звільнено за власним бажанням.

Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162) встановлювала порядок ведення трудових книжок у 1993 році.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Згідно з п. 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведенні чи звільненні, а також про винагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За умовами п. 2.26 Інструкції №162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

З 27.04.1993 року діє постанова Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» № 301 від 27.04.93 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Враховуючи те, що записи трудової книжки позивача є логічним та відповідають послідовності записів трудової книжки, при цьому відповідачем не надано доказів того, що ці записи зроблені за відсутності законних підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Зважаючи на вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи позивача з 22.12.1984 по 27.06.1985 та з 26.12.1993 по 16.11.2003 згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.12.1984 мають бути зараховані до страхового стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності не встановлено, а тому трудову книжку позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Щодо посилань відповідача на відсутність інформації про спірні періоди роботи позивача в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування суд зазначає наступне.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування» установлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон №1058-IV набрав чинності 01.01.2004.

До 01.01.2004 обчислення стажу роботи для призначення пенсій здійснювалося за нормами статті 56 Закону №1788-XII.

Наведене дає підстави для висновку, що поняття страховий стаж запроваджено Законом №1058-IV (діє з 01.01.2004). До 01.01.2004 робота, виконувана на підставі трудового договору, зараховується до стажу незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв (стаття 56 Закону №1788-XII).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявник до заяви про призначення пенсії має обов`язок надати документи про стаж, визначені Порядком №637, і таким документом для нього є трудова книжка (основний документ). Лише за відсутності трудової книжки (або відповідних записів у ній, або коли наявні неточні чи неправильні відомості про періоди роботи) стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Названі документи є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому зазначені періоди роботи позивача безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії, як наслідок рішення від 23.10.2025 № 083950024794 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.

Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №280/10932/25 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua