Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №520/14324/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 р. Справа № 520/14324/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/14324/26

за позовом ОСОБА_1

до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги в особі директора Бородавки Анатолія Івановича

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги в особі директора Бородавки Анатолія Івановича (далі – відповідач), в якій просив суд:

- визнати дії та бездіяльність директора Східного міжрегіонального центру безоплатної правничої допомоги Бородавки Анатолія Івановича, спрямовані на ненадання своєчасної та якісної адвокатської допомоги Лучинському А.М. протиправними та протизаконними;

- зобов`язати директора Східного міжрегіонального центру безоплатної правничої допомоги Бородавку Анатолія Івановича невідкладно вжити відповідні заходи для невідкладної заміни адвоката з метою надання якісної безперервної безоплатної вторинної правничої допомоги Лучинському А.М. в рамках кримінального провадження 12026221200000635;

- відповідно до статті 59 Конституції України зобов`язати директора Східного міжрегіонального центру безоплатної правничої допомоги Бородавку Анатолія Івановича у процесі надання Лучинському А.М. безперервної безоплатної вторинної правничої допомоги забезпечити можливість здійснення Лучинським А.М. особистого вибору адвоката;

- ініціювати перевірку використання коштів державного бюджету Східним міжрегіональним центром безоплатної правничої допомоги Державною аудиторською службою України.

02.065.2026 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд визнати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року по справі №520/14324/26 протиправною та протизаконною; визнати дії та бездіяльність директора Східного міжрегіонального центру безоплатної допомоги Бородавки А. І. у період з 05.05.2026 по 18.06.2026, спрямовані на ненадання своєчасної та якісної адвокатської допомоги Лучинському А.М. протиправними та протизаконними; ініціювати перевірку використання коштів державного бюджету відповідачем Державною аудиторською службою України; шляхом винесення окремої ухвали ініціювати дисциплінарне провадження відповідною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури щодо дій та бездіяльності адвоката Карпухіна Д.Ю.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження, оскільки, на його думку, спір стосується оскарження дій та бездіяльності директора Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги як суб`єкта владних повноважень під час реалізації ним управлінських функцій, а не виключно взаємовідносин між ним та призначеним адвокатом.

Апелянт вказує, що після призначення йому адвоката Карпухіна Д.Ю. безоплатна правнича допомога фактично не надавалася, у зв`язку з чим він звертався до Центру із заявами про заміну адвоката та зі скаргою на дії і бездіяльність директора Центру. На його переконання, саме бездіяльність керівника Центру призвела до порушення його права на безоплатну правничу допомогу, гарантованого статтею 59 Конституції України. Вказує, що після подання ним скарги до адміністративного суду Центром було призначено іншого адвоката, що, на його думку, свідчить про обґрунтованість його попередніх звернень щодо необхідності заміни захисника, однак не усуває допущених, як він вважає, порушень.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, помилково звівши їх до оцінки діяльності адвоката, тоді як предметом його звернення були рішення, дії та бездіяльність посадової особи державної установи. У зв`язку з цим він вважає висновок суду про відсутність публічно-правового спору необґрунтованим.

Крім того, апелянт зазначає, що 27 травня 2026 року, ще до звернення до Харківського окружного адміністративного суду, він подав аналогічну скаргу до Шевченківського районного суду м. Харкова, на яку 01 червня 2026 року отримав письмову відповідь голови суду, в якій вказано, що підстав для розгляду цієї скарги районним судом немає, водночас вона підлягає розгляду адміністративним судом. З огляду на це апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження є помилковим.

19.06.2026 позивачем подано до суду заяву, в якій він просив долучити до матеріалів апеляційної справи копію своєї заяви від 19.06.2026, адресованої директору Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, щодо обставин надання йому безоплатної правничої допомоги та взаємодії з призначеним адвокатом.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін. Зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відкриття провадження. На думку відповідача, спір фактично зумовлений незгодою позивача з діями призначеного йому адвоката та відмовою у його заміні, тоді як оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатом безоплатної вторинної правничої допомоги не належить до повноважень Центру та здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідач вказує, що у разі незгоди з діями адвоката позивач не позбавлений права звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або ініціювати оцінювання якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Крім того, зазначає, що окремі заявлені позивачем вимоги не підлягають судовому розгляду, оскільки спрямовані на захист прав на майбутнє або стосуються ініціювання перевірки використання бюджетних коштів, що, на думку відповідача, не є належним способом судового захисту та не свідчить про наявність предмета спору. Також вважає, що позивач не оскаржує будь-якого конкретного рішення Центру про відмову у заміні адвоката, не обґрунтовує його незаконність та не зазначає підстав для зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії, а тому обраний ним спосіб захисту є передчасним та неефективним.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги не належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини фактично зумовлені незгодою позивача з діяльністю призначеного йому адвоката та відмовою Центру у його заміні, а Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги у спірних правовідносинах не здійснював щодо позивача публічно-владних управлінських функцій. Суд також зазначив, що оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатом безоплатної вторинної правничої допомоги, а також питання його дисциплінарної відповідальності вирішуються у порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому дійшов висновку про відсутність ознак публічно-правового спору та наявність підстав для відмови у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту частини першої статті 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, як наведено вище, Лучинський А.М. звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

- визнати дії та бездіяльність директора Східного міжрегіонального центру безоплатної правничої допомоги Бородавки Анатолія Івановича, спрямовані на ненадання своєчасної та якісної адвокатської допомоги Лучинському А.М. протиправними та протизаконними;

- зобов`язати директора Східного міжрегіонального центру безоплатної правничої допомоги Бородавку Анатолія Івановича невідкладно вжити відповідні заходи для невідкладної заміни адвоката з метою надання якісної безперервної безоплатної вторинної правничої допомоги Лучинському А.М. в рамках кримінального провадження 12026221200000635;

- відповідно до статті 59 Конституції України зобов`язати директора Східного міжрегіонального центру безоплатної правничої допомоги Бородавку Анатолія Івановича у процесі надання Лучинському А.М. безперервної безоплатної вторинної правничої допомоги забезпечити можливість здійснення ОСОБА_1 особистого вибору адвоката;

- ініціювати перевірку використання коштів державного бюджету Східним міжрегіональним центром безоплатної правничої допомоги Державною аудиторською службою України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» безоплатна правнича допомога це правнича допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

За змістом статті 13 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» суб`єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є:

1) центри з надання безоплатної правничої допомоги;

2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.

Приписами статі 17 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» визначено, що Центр з надання безоплатної правничої допомоги: 1) надає правничі послуги безоплатної первинної правничої допомоги, визначені частиною другою статті 7 цього Закону; 2) здійснює правопросвітництво; 3) приймає рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги; 4) забезпечує складання процесуальних документів за зверненням суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу; 5) забезпечує участь захисника під час здійснення досудового розслідування та судового провадження у випадках, якщо захисник відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України залучається для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії; 6) забезпечує участь захисника в розгляді справи про адміністративне правопорушення; 7) забезпечує здійснення представництва інтересів суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 8) укладає договори з адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, для надання такої допомоги; 9) видає доручення для підтвердження повноважень захисника або повноважень адвоката для здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 10) приймає рішення про уповноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги на надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 11) приймає рішення про заміну адвоката чи працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги відповідно до статті 24 цього Закону; 12) подає клопотання до Координаційного центру з надання правничої допомоги про виключення адвоката з Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 24 цього Закону; 13) приймає рішення про припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 14) забезпечує надання послуг з медіації у встановленому порядку; 15) подає до Координаційного центру з надання правничої допомоги звіти про свою діяльність; 16) виконує інші функції, передбачені Положенням про центри з надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

За змістом ч.1 ст.2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, із системного аналізу наведених норм вбачається, що Закон України «Про безоплатну правничу допомогу» розмежовує повноваження суб`єктів надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Так, адвокат, відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», безпосередньо здійснює незалежну професійну діяльність щодо захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Натомість центр з надання безоплатної правничої допомоги, відповідно до статті 17 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», не здійснює безпосередньо адвокатську діяльність, а реалізує визначені законом повноваження щодо вирішення питань про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, її організації та забезпечення, зокрема приймає рішення про надання або відмову в наданні такої допомоги, видає доручення адвокатам, укладає з ними договори, приймає рішення про заміну адвоката та припинення надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» визначено, що цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Відповідно до пунктів 1 - 3 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;

адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Таким чином, з наведеного слідує, що під час прийняття рішень та вчинення дій, передбачених статтею 17 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», центр з надання безоплатної правничої допомоги здійснює функції публічної адміністрації щодо вирішення індивідуальної адміністративної справи стосовно конкретної особи.

Водночас професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту є незалежною професійною діяльністю та регулюється Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Отже, при вирішенні питання про предметну юрисдикцію спору визначальним є не сам факт участі у спірних правовідносинах центру з надання безоплатної правничої допомоги або адвоката, а характер оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та зміст правовідносин, з яких виник спір.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності директора Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, зобов`язання останнього вжити заходів щодо заміни призначеного адвоката, а також забезпечити реалізацію права позивача на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги.

При цьому зі змісту позовної заяви не вбачається, що позивач ставить перед судом питання щодо оцінки професійної діяльності адвоката, якості наданої ним правничої допомоги, правильності обраної ним правової позиції чи притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Натомість доводи позивача зводяться до того, що директор Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, всупереч покладеним на нього Законом України «Про безоплатну правничу допомогу» повноваженням, не забезпечив належної реалізації права позивача на безоплатну вторинну правничу допомогу, не вжив заходів щодо вирішення питання про заміну адвоката та допустив бездіяльність при розгляді відповідних звернень позивача.

Отже, предметом судового контролю у цій справі є саме правомірність реалізації відповідачем визначених законом владних повноважень під час вирішення питання щодо організації надання позивачу безоплатної вторинної правничої допомоги, а не належність здійснення адвокатом його професійної діяльності.

За таких обставин колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини фактично зводяться до незгоди позивача з діями призначеного адвоката. Такий висновок зроблено без належної оцінки змісту заявлених позовних вимог, які спрямовані на оскарження дій та бездіяльності посадової особи Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги під час реалізації повноважень, визначених Законом України «Про безоплатну правничу допомогу».

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria, заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії (Miragall Eckolano v. Spain) та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Отже, Суд визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином позиція Європейського Суду з прав людини свідчить, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним. Для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справах Bellet v. France та Nunes Dias v. Portugal).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив спір щодо реалізації Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги визначених законом повноважень із спором щодо здійснення адвокатом незалежної професійної діяльності, що призвело до помилкового вирішення питання про не належність цього спору до адміністративної юрисдикції.

Оскільки заявлені позивачем вимоги спрямовані на оскарження дій та бездіяльності суб`єкта, який відповідно до закону здійснює функції публічної адміністрації, підстави для відмови у відкритті провадження, передбачені пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, були відсутні.

Стосовно вимог апеляційної скарги про визнання дії та бездіяльності директора Східного міжрегіонального центру безоплатної допомоги ОСОБА_2 у період з 05.05.2026 по 18.06.2026, спрямованих на ненадання своєчасної та якісної адвокатської допомоги Лучинському А.М. протиправними та протизаконними; ініціювання перевірки використання коштів державного бюджету відповідачем Державною аудиторською службою України та ініціювання дисциплінарного провадження відповідною Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури щодо дій та бездіяльності адвоката Карпухіна Д.Ю. колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки зазначені вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції і судове провадження по ним ще не відкрито. Предметом перегляду апеляційною інстанцією є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України).

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 у справі № 520/14324/26 підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року по справі № 520/14324/26 - скасувати.

Справу № 520/14324/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін