Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №520/14255/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 р. Справа № 520/14255/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 09.10.25 по справі № 520/14255/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 липня 2022 року по 16 травня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 209362 (двісті дев`ять тисяч триста шістдесят дві) грн. 56 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 27 липня 2022 року по 16 травня 2025 року, але не більше шести місяців, у сумі 209362 (двісті дев`ять тисяч триста шістдесят дві) грн. 56 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.25 у справі №520/14255/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Національної гвардії України (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Національної гвардії України (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 27.07.2022 по 27.01.2023 у розмірі у сумі 209362 грн. 56 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі в частині розміру встановленого до виплати середнього заробітку та ухвалити нове рішення, яким розмір середнього заробітку визначити з урахуванням принципів справедливості та пропорційності, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що порівнюючи розмір виплаченого при звільненні грошового забезпечення 174509,78 грн. та суму доплачену 16.05.2025 за рішенням суду 33462,22 грн., розмір середньо заробітку 209362,56 грн. визначений судом першої інстанції, очевидно не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми. Вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновків, що : "Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон №2352-Х не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно."

Відповідачем було подано заяву про надання додаткових пояснень до апеляційної скарги, у якій вказано, що у межах розгляду цієї справи позивач продовжував перебувати на військовій службі, що засвідчується, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.07.2022 № 207, згідно якого ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини не у зв`язку зі звільненням, а у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на посаду офіцера відділення бойової та спеціальної підготовки. Проходження служби позивача станом на 27.07.2022 не було завершено, наказу про звільнення з військової служби не видавалося, а тому правові підстави вважати його звільненим відсутні. Таким чином, оскільки стаття 117 КпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, відсутні правові підстави її застосування до спірних правовідносин, а відповідно і підстави для виплати середнього заробітку Східним Харківським територіальним управлінням.

Позивач не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , проходив публічну службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_1 ).

Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) від 27.07.2022 року №207 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27.07.2022 року.

Колегією суддів також встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.07.2022 №48 о/с позивач призначений офіцером відділення бойової та спеціальної підготовки військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), 27 липня 2022 року.

В адміністративному позові позивач посилається на те, що в день звільнення зі служби відповідачем не було виплачено усіх сум, що належать позивачу, у тому числі і грошове забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року ухваленого № 520/34443/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано Відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 01.03.2022 по 19.07.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум (33462,22 грн.), які виплатив 16.05.2025.

Позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, на отримання середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2022 (з моменту виключення зі списків військової частини) по 16.05.2025 (час розрахунку), тому звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 1137,84 грн. (69408,50 грн./61 день). При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за спірний період слід застосувати статтю 117 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Отже період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені становить з 27.07.2022 по 27.01.2023, що складає 184 дня. Середній заробіток за період з 27.07.2022 по 27.01.2023 становить 209362,56 грн. (184 х 1137,84 грн). Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а). Крім того, вказав, що оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.43 Конституції України кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

Згідно із пунктом 233 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на момент видання начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Військова частина НОМЕР_1 )(по строковій частині) від 22.07.2022 №207)), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому, пунктом 109 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Згідно із пунктом 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, зокрема, й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства. Такі питання унормовано КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно із яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначено її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких розпочинає діяти правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно застосовувати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 , проходив публічну службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ( Військова частина НОМЕР_1 )(по строковій частині) від 22.07.2022 №207 майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу і фінансового забезпечення підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_4 та інших видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Водночас у вищевказаному наказі зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.07.2022 №48 о/с призначений офіцером відділення бойової та спеціальної підготовки військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), 27 липня 2022 року.

Тобто, позивач був виключений зі списків особового складу 27.07.2022, але не у зв`язку із звільненням, відповідно до статті до ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З огляду на наведені обставини необхідно вказати, що в досліджуваній ситуації виключення військовослужбовця зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 саме по собі не є підтвердженням завершення проходження військової служби як такої.

Натомість, воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у Військовій частині НОМЕР_2 зв`язку з подальшим проходженням служби за іншою посадою.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки його не звільнено з військової служби ОСОБА_1 продовжує проходити службу.

Варто наголосити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.

Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Тобто, переміщення позивача по службі, в спірному випадку переведення на іншу посаду, не є звільненням у розумінні КЗпП України.

Встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки така норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника.

Колегія суддів відмічає, що в даному випадку спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому немає передбаченого законом юридичного складу, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність у вигляді середнього заробітку.

За таких обставин застосування до досліджуваної ситуації наведеної норми має наслідком розширене тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, які не охоплюються її змістом і метою запровадження.

Здійснюючи розгляд справи судом апеляційної інстанції враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постановах від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, від 03.02.2026 у справі №400/5149/24.

Очевидно, що саме з вини Військової частини НОМЕР_1 позивач невчасно отримав належне йому грошове забезпечення за період з 01.03.2022 по 19.07.2022 під час проходження військової служби у цій військовій частині.

З метою захисту свого порушеного права на своєчасне отримання грошового забезпечення, ОСОБА_1 пред`явив цей позов до військової частини НОМЕР_1 на підставі частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України, втім, як уже зазначено, цей позов не має під собою обставин, з якими закон пов`язує застосування вказаних норм трудового права. У випадку ОСОБА_1 стаття 117 КЗпП України є незастосовною до спірних правовідносин.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання протиправною бездіяльність Національної гвардії України (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з Національної гвардії України (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 27.07.2022 по 27.01.2023 у розмірі у сумі 209362 грн. 56 коп.

Посилання відповідача на те, що проходження служби позивача станом на 27.07.2022 не було завершено, наказу про звільнення з військової служби не видавалося, а тому правові підстави вважати його звільненим відсутні, а тому відсутні підстави для виплати середнього заробітку Східним Харківським територіальним управлінням, знайшли своє підтвердження у ході апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому рішення суду підлягає скасуванню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 по справі № 520/14255/25 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національної гвардії України (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій

Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова