Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №480/1706/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року Справа № 480/1706/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1706/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Регіональне управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), третя особа - військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування пунктів наказу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування";

- визнати протиправним та скасувати пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування;

- визнати протиправним та скасувати пункт 50 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування".

Свої вимоги мотивує тим, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування" в оскаржуваній частині є протиправним, оскільки відповідачем не доведено наявності в його діях дисциплінарного проступку, прямої дійсної шкоди, вини та причинного зв`язку між його діями і надлишковою виплатою коштів. Зазначає, що висновки службового розслідування фактично ґрунтуються лише на займаній ним посаді командира військової частини та підписанні наказів від 05.04.2024 № 197-АД і від 05.05.2024 № 277-АД, які є чинними, не скасовані та не визнані протиправними. Вказує, що аудиторський звіт не встановлює його персональної вини, має вибірковий характер, а в акті службового розслідування та наказі зазначено інший аудиторський звіт. Також вважає, що розмір шкоди визначено необґрунтовано, розрахунок переплати не є належним доказом її розміру, а службовим розслідуванням не індивідуалізовано, який саме обов`язок ним порушено. Крім того, посилається на те, що не були належно враховані бойові розпорядження, рапорти, журнали бойових дій та інші документи щодо виконання в/ч НОМЕР_2 завдань у складі ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", частина документів вилучена в межах кримінального провадження, а моніторинг виконання аудиторських рекомендацій триває. З огляду на викладене просить скасувати пункти 4, 5, 50 наказу від 06.02.2026 № 26/од.

Ухвалою суду від 18.03.2026 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Третя особа подала письмові пояснення, в яких підтримала позовні вимоги та зазначила, що службове розслідування є необґрунтованим. Вказує, що в акті та наказі помилково зазначено аудиторський звіт № 535/31/5 від 31.08.2024, тоді як фактично складено аудиторський звіт № 526/34 від 20.12.2024. Також посилається на вибірковий характер аудиту, неврахування бойових розпоряджень та інших документів щодо виконання в/ч НОМЕР_2 завдань у складі ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", а також на вилучення частини документів у межах кримінального провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що оскаржуваний наказ є правомірним, а службове розслідування проведене відповідно до вимог чинного законодавства. Вказує, що під час аудиту та службового розслідування встановлено безпідставну виплату військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за відсутності належних підтвердних документів щодо їх безпосередньої участі у бойових діях або відповідних заходах. Наголошує, що позивач, перебуваючи на посаді командира військової частини, відповідав за організацію фінансового господарства, законність використання бюджетних коштів та здійснення контролю за наявністю підстав для виплати грошового забезпечення. Саме позивач підписав накази від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД, які стали підставою для фактичного нарахування та виплати коштів, а тому між його неналежним виконанням службових обов`язків і заподіяною шкодою наявний причинний зв`язок. Вважає, що вина позивача встановлена у формі необережності, яка полягала у невжитті достатніх заходів контролю за правомірністю виплат. Також зазначає, що погодження проектів наказів іншими посадовими особами не звільняє командира від відповідальності, оскільки саме він приймає остаточне управлінське рішення. З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач надіслав відповідь на відзив, в якому з доводами представника відповідача не погодився та просив задовольнити його позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Ухвалою суду від 14.04.2026 зупинено провадження у справі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі № 480/1706/26 скасовано, а справу направлено до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив такі обставини.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.03.2024 № 82, виданим відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України по особовому складу від 28.02.2024 № 401, позивач призначений командиром в/ч НОМЕР_2 .

В/ч НОМЕР_2 перебуває у підпорядкуванні в/ч НОМЕР_1 .

Аудиторським звітом 5 територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 20.12.2024 № 526/34 за результатами аудиту використання коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо в/ч НОМЕР_2 встановлено порушення, що призвели до втрат на загальну суму 176844610,00 грн. Зокрема, аудитом встановлено безпідставні виплати додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях з розрахунку 100 000 грн на місяць військовослужбовцям, які виконували завдання у другому ешелоні оборони, внаслідок відсутності підтверджувальних документів, на суму 164537800,00 грн.

Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 12.11.2025 № 381/агд "Про призначення службового розслідування відносно посадових осіб військової частини НОМЕР_2 ", на виконання наказу командира в/ч НОМЕР_3 від 29.10.2025 № 115 призначено службове розслідування з метою встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб у зв`язку з неналежними виплатами додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану з розрахунку 100000 грн на місяць, які виконували завдання у другому ешелоні оборони. Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 09.12.2025 № 425/агд строк проведення службового розслідування продовжено. Службове розслідування проведено у період з 12.11.2025 по 12.01.2026.

За результатами службового розслідування складено акт, у якому зазначено, що підставою для його проведення стали встановлені аудитом факти безпідставної виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 за період з березня 2023 року по квітень 2024 року. Під час службового розслідування комісією досліджено рапорти командирів структурних підрозділів в/ч НОМЕР_2 на виплату винагороди, накази командира в/ч НОМЕР_2 про виплату додаткової винагороди, розрахункові відомості, бойові розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 , журнали бойових дій підлеглих військових частин, а також робочі карти командира в/ч НОМЕР_2 .

В акті службового розслідування зазначено, що в/ч НОМЕР_2 у період з лютого 2023 року по квітень 2024 року виконувала завдання в зоні ведення бойових дій, однак основний командний пункт, підрозділи забезпечення та охорони розташовувались у населеному пункті Кругляківка Куп`янського району Харківської області на відстані НОМЕР_4 км від позицій переднього краю оборони. Також встановлено, що посилання на бойові розпорядження ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 12.10.2022 № 684т та від 16.10.2022 № 715т беззмінно застосовувалися у наказах командира в/ч НОМЕР_2 як підстава для виплати додаткової винагороди особовому складу протягом періоду з березня 2023 року по квітень 2024 року.

Комісією встановлено, що підставами для виплати додаткової винагороди військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 були бойові розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 , журнали ведення бойових дій підлеглих військових частин та рапорти командирів підрозділів. Водночас за результатами дослідження бойових розпоряджень зазначено, що такі розпорядження, як правило, видавались однією датою з 1 по 3 число місяця, визначали склад робочих груп, автомобіль, водія та завдання щодо "обліку", "перевірок", "вивчення реального стану справ", "надання консультацій", "надання методичної допомоги", "надання юридичної допомоги", "вирішення питань обліку/кадрів", "вирішення питань бухгалтерського обліку", "вирішення проблемних питань", "перевірок питань штатної дисципліни", "перевірок служб" тощо.

Також в акті зазначено, що дослідженням журналів бойових дій підлеглих військових частин встановлено прибуття лише окремих посадових осіб в/ч НОМЕР_2 до відповідних військових частин згідно з бойовими розпорядженнями від 3 до 5 разів на місяць на час від 10 хвилин до 4 годин. З огляду на це комісія дійшла висновку, що підстави та підтверджувальні документи для нарахування і виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн оформлювались шаблонно та формально, за відсутності реальних підстав і підтверджень фактичної участі військовослужбовців у бойових діях, оскільки такі військовослужбовці не перебували на лінії першого ешелону оборони або наступу, не здійснювали заходи на лінії безпосереднього зіткнення на глибину виконання завдань до батальйону включно.

Крім того, в акті службового розслідування зазначено, що додатковим підтвердженням формального оформлення документів є невиплата винагороди у розмірі 100000 грн водіям автомобілів, визначених у бойових розпорядженнях для пересування робочих груп, у 61 випадку з 62, тоді як посадовим особам зі складу відповідних робочих груп виплачувалась винагорода у розмірі 100000 грн.

За висновками службового розслідування, загальна сума переплат додаткової винагороди становить 164537797,94 грн, у тому числі ПДФО - 21154859,75 грн, ЄСВ - 25855939,67 грн.

Окремо службовим розслідуванням встановлено, що позивачем як командиром в/ч НОМЕР_2 підписано накази від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 ". Комісія дійшла висновку, що видання зазначених наказів за відсутності належних підтвердних документів призвело до неправомірної та безпідставної виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 та завдання державі прямої дійсної шкоди.

На підставі акта службового розслідування командиром в/ч НОМЕР_1 видано наказ від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування". Пунктом 4 цього наказу за неналежне виконання службових обов`язків, що виразилось у виданні наказів від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Пунктом 5 наказу від 06.02.2026 № 26/од позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до неправомірної та безпідставної виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 . Пунктом 50 цього наказу начальнику адміністративного відділу в/ч НОМЕР_1 доручено підготувати проект наказу про повну матеріальну відповідальність позивача на суму 1537141,48 грн, а помічнику командира з фінансово-економічної роботи - начальнику служби в/ч НОМЕР_1 забезпечити виконання цього наказу.

Не погоджуючись із пунктами 4, 5 та 50 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до преамбули Дисциплінарного статуту Збройних Сил України цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна досягається, зокрема, особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за додержання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зразковим виконанням командирами військового обов`язку, їх справедливим ставленням до підлеглих.

За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України та накази командирів.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині, підрозділі, закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Згідно зі статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.

За змістом статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховуються характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення у разі проведення службового розслідування має бути накладене протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Відповідно до Вступу Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Згідно зі статтею 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир зобов`язаний знати стан справ у дорученій йому військовій частині, вміло керувати військовою частиною як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань, завжди мати точні відомості про особовий склад, матеріальні засоби та кошти, що є у військовій частині за штатом, списком і в наявності, а також встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

Статтею 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону)* в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки.

Відповідно до статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир бригади зобов`язаний підтримувати бригаду у бойовій та мобілізаційній готовності, керувати бойовою підготовкою і вихованням особового складу, забезпечувати збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів бригади, їх своєчасне поповнення до визначених норм, а також знати про дійсний стан справ у підрозділах бригади.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 цього Закону передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода. При цьому військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення таких заходів, розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Порядок і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

На час видання позивачем наказів від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану були визначені розділом XXXIV Порядку № 260 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення відповідних заходів здійснюється на підставі бойового наказу (бойового розпорядження); журналу бойових дій або журналу ведення оперативної обстановки, або бойового донесення, або постової відомості; рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 9 розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів військових частин - особовому складу військової частини.

Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Отже, наведене правове регулювання пов`язує виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі не лише з фактом проходження військової служби в умовах воєнного стану, а з наявністю документально підтвердженої безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах за конкретний період.

Правові засади притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності визначені Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX.

Відповідно до статті 1 цього Закону, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Цією ж статтею визначено, що прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 160-IX умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Частиною третьою статті 3 Закону № 160-IX передбачено, що притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Відповідно до статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди у разі, зокрема, здійснення надлишкових виплат грошових коштів.

Згідно зі статтею 7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Отже, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності необхідним є встановлення сукупності таких елементів: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою, а також вини особи. При цьому закон прямо відносить надлишкові виплати грошових коштів до прямої дійсної шкоди та передбачає можливість покладення повної матеріальної відповідальності у разі здійснення таких виплат.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.

Згідно з пунктом 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться з метою встановлення неправомірних дій військовослужбовця, причинного зв`язку між правопорушенням та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби, ступеня вини військовослужбовця, порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства, а також причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.

За змістом пункту 1 розділу IV Порядку № 608 посадові особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин правопорушення, виявляти обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо його вчинення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.

Відповідно до пунктів 1-3 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. У вступній частині акта зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування, а в описовій частині - неправомірні дії військовослужбовця, зв`язок правопорушення з виконанням ним обов`язків військової служби, вина військовослужбовця, причинний зв`язок між неправомірними діями та подією, що трапилась, вимоги нормативно-правових актів, які було порушено, причини та умови, що сприяли правопорушенню, а також заперечення, заяви і клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з пунктом 4 розділу V Порядку № 608 у резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються висновки службового розслідування, пропозиції щодо притягнення винної особи до відповідальності та інші заходи, спрямовані на усунення причин і умов, що призвели до правопорушення.

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру, який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Отже, службове розслідування є внутрішньою процедурою з`ясування обставин можливого порушення військовослужбовцем службових обов`язків, встановлення його вини, причинного зв`язку та наслідків такого порушення. При цьому результати службового розслідування оцінюються судом не з позиції доцільності управлінського рішення командира, а з погляду того, чи були встановлені обставини, необхідні для притягнення особи до відповідальності, та чи підтверджуються вони матеріалами справи.

Предметом спору у цій справі є правомірність пунктів 4, 5 та 50 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування", якими позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, повної матеріальної відповідальності та доручено підготувати проект наказу про повну матеріальну відповідальність на суму 1537141,48 грн.

При цьому суд зазначає, що в межах цієї справи не вирішується питання про наявність або відсутність права кожного військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. Предметом оцінки є те, чи мав відповідач достатні правові та фактичні підстави для висновку про неналежне виконання позивачем службових обов`язків як командиром військової частини, наявність його вини, причинного зв`язку та шкоди у вигляді надлишкових виплат.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до відповідальності стало невжиття ним як командиром в/ч НОМЕР_2 достатніх заходів контролю за наявністю належних документальних підстав для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі та видання наказів від 05.04.2024 № 197-АД і від 05.05.2024 № 277-АД, які стали підставою для фактичного нарахування і виплати коштів.

Суд враховує, що додаткова винагорода у розмірі 100000 грн має спеціальний характер та виплачується не за сам факт проходження військової служби під час воєнного стану, перебування військової частини в районі ведення бойових дій чи виконання нею завдань у складі відповідного угруповання військ, а за наявності документально підтвердженої безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах за конкретний період. Отже, правомірність такої виплати не презюмується, а повинна підтверджуватися документами, визначеними Порядком № 260.

Матеріалами справи підтверджується, що аудиторським звітом від 20.12.2024 № 526/34 встановлено безпідставні виплати додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн на місяць військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 , які виконували завдання у другому ешелоні оборони, внаслідок відсутності підтверджувальних документів, на загальну суму 164537797,94 грн. Зазначені висновки стали підставою для призначення службового розслідування, за результатами якого відповідачем оцінено не лише сам факт встановлених аудитом порушень, а й роль конкретних посадових осіб в/ч НОМЕР_2 у здійсненні спірних виплат.

Доводи позивача про те, що в акті службового розслідування та оскаржуваному наказі зазначено аудиторський звіт № 535/31/5 від 31.08.2024, тоді як фактично у в/ч НОМЕР_2 складено аудиторський звіт № 526/34 від 20.12.2024, не є достатньою підставою для скасування оскаржуваних пунктів наказу. Суд враховує, що зміст встановлених службовим розслідуванням обставин відповідає саме висновкам аудиторського звіту від 20.12.2024 № 526/34 щодо безпідставних виплат додаткової винагороди на суму 164537797,94 грн. Помилкове зазначення реквізитів аудиторського звіту саме по собі не спростовує факту проведення аудиту, наявності його висновків та подальшого дослідження цих обставин у межах службового розслідування.

Посилання позивача на те, що аудиторський звіт не містить обґрунтування завдання шкоди саме ним, не спростовує правомірності висновків відповідача. Аудиторський звіт є документом, яким встановлено фінансове порушення та суму надлишкових виплат. Натомість персональна роль позивача, його службові обов`язки, форма вини, причинний зв`язок між його діями і наслідками були предметом оцінки саме службового розслідування. Тому відсутність в аудиторському звіті окремого висновку про персональну відповідальність позивача не означає відсутності підстав для такої відповідальності за результатами службового розслідування.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що накази командира в/ч НОМЕР_2 від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД є чинними, не оскаржені, не скасовані та не визнані протиправними. Формальна чинність цих наказів не свідчить про наявність належних підстав для їх видання і не спростовує факту фактичної виплати бюджетних коштів. Предметом оцінки у цій справі є не правомірність зазначених наказів як індивідуальних актів щодо військовослужбовців, яким здійснено виплату, а правомірність висновку відповідача про те, що позивач як командир військової частини видав такі накази без належного контролю за наявністю документальних підстав для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі.

Не заслуговують на увагу і доводи про те, що проекти наказів готувалися іншими посадовими особами та проходили внутрішнє погодження відповідними службами без зауважень. Погодження проекту наказу не скасовує відповідальності командира за прийняття остаточного управлінського рішення. Саме підпис командира надає наказу юридичної сили та створює підставу для подальшого нарахування і виплати грошового забезпечення. Тому участь інших посадових осіб у підготовці чи погодженні проектів наказів не виключає обов`язку позивача як командира забезпечити належний контроль за законністю таких виплат.

Доводи позивача про те, що службовим розслідуванням не встановлено його конкретних неправомірних дій, протиправної поведінки, ступеня вини та функціонального обов`язку, який ним було порушено, суд оцінює критично. З акта службового розслідування та оскаржуваного наказу вбачається конкретний зміст інкримінованого порушення: позивач як командир в/ч НОМЕР_2 підписав накази від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД про виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі без належного контролю за наявністю підтвердних документів, що призвело до надлишкових виплат. Отже, порушення позивача визначене не абстрактно, а через конкретні управлінські рішення, конкретні накази та конкретні фінансові наслідки.

Суд враховує, що позивач вказує на однакове формулювання підстав відповідальності щодо значної кількості посадових осіб та на невстановлення ступеня вини кожного окремо. Разом із тим, щодо самого позивача в акті службового розслідування та наказі визначено індивідуальну підставу відповідальності - видання ним як командиром в/ч НОМЕР_2 конкретних наказів № 197-АД та № 277-АД, які стали підставою для нарахування і виплати коштів. Те, що службове розслідування проводилось також щодо інших посадових осіб, не свідчить про відсутність індивідуалізації відповідальності позивача.

Посилання позивача на те, що службове розслідування мало формальний характер, оскільки призначене на виконання наказу старшого командира в/ч НОМЕР_3 від 29.10.2025 № 115, суд не приймає. Сам факт видання старшим командиром наказу про необхідність реагування на встановлені аудитом порушення не є доказом необ`єктивності подальшого службового розслідування. Старший командир у межах службової підпорядкованості мав право вимагати з`ясування причин і умов порушень, визначення розміру шкоди та винних осіб. Водночас остаточні висновки щодо позивача були сформульовані у службовому розслідуванні в/ч НОМЕР_1 на підставі досліджених матеріалів, а не лише внаслідок формального виконання наказу старшого командира.

Доводи позивача щодо вибіркового характеру аудиту також не спростовують правомірності оскаржуваного наказу. Вибірковість аудиторського дослідження сама по собі не означає недостовірності його висновків. Крім того, у цій справі істотним є те, що ні під час аудиту, ні під час службового розслідування, ні під час судового розгляду не надано належного і достатнього пакета документів, передбачених Порядком № 260, який би підтверджував правомірність виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн відповідним військовослужбовцям за спірні періоди.

Суд також оцінює доводи позивача про неврахування бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 від 15.10.2022 № 549/ТрО, бойового розпорядження ОТУ " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 16.10.2022 № 715т, створення загальновійськового резерву та помилкове, на його думку, застосування терміну "другий ешелон оборони". Водночас такі доводи не спростовують висновків відповідача, оскільки загальні бойові розпорядження, визначення районів розташування, розгортання пунктів управління чи створення загальновійськового резерву не замінюють документів, які відповідно до Порядку № 260 мають підтверджувати участь кожного конкретного військовослужбовця у бойових діях або заходах за конкретний період. Для виплати винагороди у розмірі 100000 грн необхідним є не лише існування бойового розпорядження, а й підтвердження фактичного змісту завдання, місця його виконання, часу участі та зв`язку такого завдання з умовами, визначеними Порядком № 260.

Посилання позивача на те, що аудиторський звіт лише констатує відсутність підтверджувальних документів у звітному періоді і не встановлює остаточно факт та розмір збитків, суд відхиляє. Виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі є правомірною лише за наявності підтвердних документів. Тому саме відсутність таких документів, які мали бути наявними на момент видання наказів і проведення виплат, є істотною обставиною для висновку про безпідставність таких виплат. Ненадання відповідних документів не може тлумачитися на користь правомірності витрачання бюджетних коштів.

Доводи позивача про те, що в/ч НОМЕР_2 у межах моніторингу врахування рекомендацій за результатами внутрішнього аудиту доводить відсутність порушення на суму 164537797,94 грн, не свідчать про передчасність прийняття оскаржуваного наказу. Надання військовою частиною пояснень, інформаційних довідок або заперечень у межах моніторингу аудиторських рекомендацій не скасовує встановлених аудитом порушень та не позбавляє командира, який призначив службове розслідування, повноважень оцінити наявні матеріали і прийняти рішення щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що наявність кримінального провадження та проведення досудового розслідування унеможливлюють притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Ухвалою суду від 14.04.2026 провадження у цій справі зупинялося до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні № 42025142410000009 від 17.01.2025.

Водночас постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 вказану ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме по собі здійснення досудового розслідування не свідчить про об`єктивну неможливість розгляду цієї адміністративної справи, а судом першої інстанції не наведено належного обґрунтування існування зв`язку між предметом судового розгляду у справі № 480/1706/26 та предметом доказування у кримінальному провадженні.

З огляду на це, наявність кримінального провадження та проведення досудового розслідування не унеможливлюють оцінку правомірності оскаржуваних пунктів наказу в межах цієї адміністративної справи. Службове розслідування, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність і кримінальне провадження мають різну правову природу, різний предмет доказування та різні правові наслідки. Відсутність повідомлення позивачу про підозру або незавершення досудового розслідування не спростовують висновків службового розслідування про неналежне виконання ним службових обов`язків.

Посилання позивача на частину п`яту статті 10 Закону № 160-IX щодо відшкодування шкоди шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні не змінює висновків суду. Вказана норма стосується випадку притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності. Натомість матеріали справи не свідчать, що на момент прийняття оскаржуваного наказу позивача було притягнуто до кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку. Тому сама наявність кримінального провадження, відкритого за фактом можливих дій службових осіб, не виключала можливості прийняття командиром рішення за результатами службового розслідування.

Щодо доводів позивача про відсутність у матеріалах службового розслідування довідки про вартісну оцінку заподіяної шкоди суд зазначає наступне. У спірних правовідносинах шкода полягає не у втраті чи пошкодженні майна, яке потребує спеціальної оцінки, а у надлишкових грошових виплатах. Розмір такої шкоди може бути встановлений за даними бухгалтерського обліку, розрахунково-платіжних документів та розрахунків переплати. З матеріалів справи вбачається, що позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності не за всю суму встановлених аудитом порушень, а на суму 1537141,48 грн, пов`язану з наказами, які підписані саме ним. Позивач не надав доказів неправильності арифметичного визначення цієї суми або доказів того, що вказані кошти були виплачені за наявності належних підтвердних документів.

Не приймає суд і доводи позивача про те, що розрахунок переплати не може підтверджувати розмір шкоди. Оскільки йдеться про надлишкові грошові виплати, їх розмір визначається шляхом зіставлення фактично виплачених сум із сумами, які могли бути виплачені за наявності правових підстав. За таких обставин розрахунок переплати у сукупності з матеріалами аудиту, розрахунково-платіжними документами та наказами про виплату є належним доказом для встановлення розміру шкоди у цих правовідносинах.

Доводи позивача у відповіді на відзив про те, що особа, яка склала розрахунок переплати, є членом комісії службового розслідування та не є суб`єктом оціночної діяльності, не спростовують висновків відповідача. У цьому випадку не проводилась оцінка майна у розумінні законодавства про оціночну діяльність, а визначався розмір надлишково виплачених грошових коштів за фінансовими документами. Такий розрахунок не потребує залучення суб`єкта оціночної діяльності, оскільки предметом визначення є сума фактичних грошових виплат, а не ринкова вартість майна.

Посилання позивача на порушення п`ятнадцятиденного строку, визначеного частиною сьомою статті 8 Закону № 160-IX, суд також вважає необґрунтованим у контексті заявлених вимог. Саме по собі посилання на строк видання наказу не спростовує встановлених службовим розслідуванням обставин щодо наявності шкоди, вини позивача та причинного зв`язку між виданням ним наказів і надлишковою виплатою коштів. Крім того, оскаржуваним пунктом 50 наказу лише доручено підготувати проект наказу про повну матеріальну відповідальність позивача на конкретну суму, а тому наведений довід не свідчить про відсутність підстав для висновку відповідача про матеріальну відповідальність позивача.

Суд також відхиляє доводи про те, що Порядок № 608 передбачає прийняття рішення лише про дисциплінарну відповідальність, а тому пункт 5 наказу про притягнення до повної матеріальної відповідальності є протиправним. Питання матеріальної відповідальності військовослужбовців врегульоване спеціальним Законом № 160-IX, який передбачає можливість притягнення особи до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі, у тому числі за результатами встановлення відповідних обставин службовим розслідуванням. Тому зазначення у наказі за результатами службового розслідування висновку про повну матеріальну відповідальність позивача саме по собі не суперечить закону.

Доводи позивача про те, що службове розслідування мало проводитися за участю його безпосереднього начальника, суд не вважає такими, що можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваних пунктів наказу. Позивач не довів, що незалучення конкретної посадової особи до участі у службовому розслідуванні призвело до неповного з`ясування обставин або вплинуло на правильність висновків щодо його дій як командира в/ч НОМЕР_2 .

Щодо доводів позивача у відповіді на відзив про посилання відповідача на Положення про військове господарство та Інструкцію з обліку військового майна, суд зазначає, що правомірність оскаржуваного наказу оцінюється насамперед з огляду на ті порушення, які були встановлені актом службового розслідування та покладені в основу пунктів 4, 5 і 50 наказу від 06.02.2026 № 26/од. Навіть без урахування додаткових посилань відповідача у відзиві на зазначені нормативні акти, матеріали справи підтверджують головну підставу відповідальності позивача - неналежний контроль за виданням наказів про виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за відсутності належного документального підтвердження.

Оцінюючи доводи позивача у сукупності, суд дійшов висновку, що вони спрямовані переважно на заперечення остаточності висновків аудиту та службового розслідування, посилання на можливу наявність інших документів, кримінальне провадження, моніторинг аудиторських рекомендацій та процедурні недоліки. Водночас такі доводи не спростовують головної встановленої обставини: на момент видання наказів від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД позивач як командир в/ч НОМЕР_2 повинен був забезпечити наявність належних документальних підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, однак матеріали справи не підтверджують, що такий контроль був забезпечений.

Суд вважає доведеним причинний зв`язок між неналежним виконанням позивачем службових обов`язків і завданою шкодою, оскільки саме накази командира в/ч НОМЕР_2 від 05.04.2024 № 197-АД та від 05.05.2024 № 277-АД були юридичною підставою для нарахування та виплати додаткової винагороди. Без видання таких наказів фактичне перерахування коштів у спірному розмірі не відбулося б.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем доведено наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, який полягає у неналежному виконанні службових обов`язків, а також наявність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності: шкоди у вигляді надлишкових виплат грошових коштів, протиправної поведінки у формі неналежного контролю, причинного зв`язку між підписанням наказів і фактичною виплатою коштів, а також вини у формі необережності.

Щодо виду дисциплінарного стягнення суд зазначає, що догана є передбаченим Дисциплінарним статутом видом дисциплінарного стягнення. З урахуванням характеру встановленого порушення, службового становища позивача як командира військової частини, наслідків у вигляді надлишкового витрачання бюджетних коштів та форми вини, суд не вбачає підстав вважати застосоване до позивача дисциплінарне стягнення очевидно непропорційним.

Відповідно до викладеного вище, суд визнає, що пункти 4, 5 та 50 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 06.02.2026 № 26/од "Про результати службового розслідування" прийняті на підставі встановлених службовим розслідуванням обставин, у межах повноважень відповідача та з урахуванням вимог законодавства, а тому позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Регіональне управління Сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_1 "), третя особа - військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування пунктів наказу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал