Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №460/9558/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 липня 2026 року м. Рівне№460/9558/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, із зарахуванням до страхового стажу періодів трудової діяльності з 24.12.1989 по 27.12.1990, з 22.04.1991 по 27.01.1992, з 28.10.1992 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 11.05.1994, з 12.05.1994 по 23.08.1994 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , починаючи з 31.07.2025, тобто з дати первісного звернення.

Ухвалою суду від 04.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Розгляд (формування та зберігання) справи вирішено здійснювати у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 31.07.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994 йому було відмовлено у її призначенні з підстав недостатності страхового стажу, оскільки до такого стажу безпідставно не зараховано періоди роботи з 24.12.1989 по 27.12.1990, з 22.04.1991 по 27.01.1992, з 28.10.1992 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 11.05.1994 та з 12.05.1994 по 23.08.1994 через недоліки оформлення записів у трудовій книжці. Вважає, що наведені відповідачем підстави є формальними, оскільки обов`язок щодо належного ведення та оформлення трудової книжки покладається на роботодавця, а працівник не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з допущеними ним порушеннями. З огляду на викладене, позивач вважає, що спірні періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу, що надає йому право на призначення пенсії за віком, у зв`язку з чим просить суд визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення, зобов`язати відповідача зарахувати зазначені періоди до страхового стажу та призначити пенсію за віком, а позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі у встановлений судом строк відзиви на позовну заяву не подали.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідженням письмових доказів, суд встановив наступне.

31.07.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Поряд із тим, відповідно до принципу екстериторіальності, який застосовується органами Пенсійного фонду України під час опрацювання заяв про призначення та перерахунок пенсій з 01.04.2021, розгляд поданої позивачем заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 07.08.2025 №262540019994, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою для прийняття зазначеного рішення визначено те, що відповідно до наданих документів та відомостей Реєстру застрахованих осіб страховий стаж позивача становить 31 рік 08 місяців 14 днів.

Водночас вказаним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 24.12.1989 по 27.12.1990 у зв`язку з наявністю допису щодо наказу та дати наказу про звільнення; з 22.04.1991 по 27.01.1992 у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення; з 28.10.1992 по 03.05.1994 та з 03.05.1994 по 11.05.1994 у зв`язку з неможливістю ідентифікувати інформацію на відбитку печатки після запису про звільнення; а також період з 12.05.1994 по 23.08.1994 у зв`язку з відсутністю назви організації, до якої був прийнятий позивач.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV регламентовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

За правилами частини третьої статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Отже, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося відповідно до статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII)

Згідно з статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Під час спірних періодів роботи позивача були чинними норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях №162, яка затверджена 20.07.1974, зі змінами від 19.10.1990 (далі - Інструкція №162).

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки працівників та службовців” (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 18 Порядку №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа №275/615/17.

Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Спірним у цій справі є питання правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу, що, за висновком відповідача, зумовлено незарахуванням до страхового стажу окремих періодів трудової діяльності через недоліки оформлення записів у трудовій книжці.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне положення міститься у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, архівними установами або інших документів, визначених Порядком №637.

Зі змісту пункту 3 Порядку №637 вбачається, що довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості про нарахування заробітної плати, архівні документи та інші докази є додатковими засобами підтвердження трудового стажу та використовуються виключно тоді, коли трудова книжка відсутня або не містить необхідних записів, чи містить неправильні або неточні записи.

Таким чином, законодавець визначив пріоритетне значення саме трудової книжки як основного документа, що посвідчує трудову діяльність особи, а необхідність подання інших документів виникає лише за наявності передбачених законом підстав.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить записи №12-24 щодо проходження ним трудової діяльності у спірні періоди, а саме: запис №12 про прийняття на роботу керівником дільниці відповідно до наказу №11 від 30.12.1989; запис №13 про звільнення за власним бажанням відповідно до наказу №15 від 28.12.1990; запис №16 про призначення на посаду інженера відповідно до наказу від 21.04.1991; запис №17 про звільнення відповідно до наказу від 26.01.1992; запис №18 про призначення на посаду директора відповідно до наказу №6; запис №19 про звільнення за власним бажанням відповідно до наказу №2 від 03.05.1994; запис №20 про прийняття на посаду консультанта відповідно до наказу №3 від 03.05.1994; запис №21 про звільнення відповідно до наказу №4 від 11.05.1994; запис №22 про прийняття на роботу економістом відповідно до наказу №135 від 11.05.1994; запис №23 про призначення начальником відділу відповідно до наказу №174 від 15.05.1994 та запис №24 про звільнення відповідно до наказу №219 від 23.08.1994.

Дослідивши оригінал трудової книжки та наявні у матеріалах справи її копії, суд дійшов висновку, що наведені записи є послідовними, хронологічними, містять відомості про прийняття на роботу, переведення та звільнення, реквізити відповідних наказів, засвідчені підписами та печатками роботодавців, а тому підтверджують факт здійснення позивачем трудової діяльності у відповідні періоди.

Разом із тим, відповідач 2 відмовив у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу виключно з тих підстав, що у записах міститься допис щодо номера або дати наказу, відсутній наказ про звільнення, неможливо ідентифікувати відбиток печатки після запису про звільнення або не зазначено повне найменування підприємства, до якого прийнято позивача.

Оцінюючи наведені підстави відмови, суд зазначає, що вони стосуються виключно порядку оформлення окремих реквізитів трудової книжки, а не спростовують самого факту перебування позивача у трудових відносинах.

Водночас Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників покладає обов`язок щодо належного ведення, оформлення, внесення записів та забезпечення правильності їх оформлення саме на роботодавця або уповноважених ним посадових осіб.

Працівник не є суб`єктом, відповідальним за оформлення трудової книжки, не має повноважень щодо внесення до неї записів, засвідчення їх печаткою чи виправлення можливих технічних недоліків, а тому не може нести негативні наслідки неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Інше тлумачення норм законодавства призводило б до необґрунтованого покладення на особу відповідальності за дії третіх осіб, на які вона не могла вплинути, що суперечить принципам правової визначеності, справедливості та пропорційності.

Саме з цих підстав Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а дійшов правового висновку, що окремі недоліки у заповненні трудової книжки або порушення роботодавцем порядку її ведення не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до трудового чи страхового стажу, якщо сам факт роботи підтверджується записами трудової книжки та не спростований належними доказами.

Суд враховує, що наведені правові висновки Верховного Суду є релевантними до спірних правовідносин та підлягають застосуванню у даній справі, оскільки фактичні обставини є аналогічними.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати від підприємств, установ, організацій та фізичних осіб документи, необхідні для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність відомостей, що містяться у поданих документах.

Аналогічні повноваження передбачені статтею 64 Закону №1058-IV, згідно з якою територіальні органи Пенсійного фонду мають право отримувати необхідні документи та проводити перевірки документів, виданих для оформлення пенсії.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності окремих записів трудової книжки саме на відповідача покладено обов`язок здійснити відповідну перевірку, витребувати додаткові документи або звернутися до підприємств чи архівних установ для підтвердження відомостей.

Разом із тим матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач скористався наданими законом повноваженнями, витребував додаткові документи, звертався до відповідних підприємств, архівних установ чи інших органів або здійснив перевірку достовірності спірних записів.

Таким чином, висновок відповідача про неможливість зарахування спірних періодів роботи ґрунтується виключно на формальних недоліках оформлення окремих записів трудової книжки, без встановлення обставин, які б свідчили про недостовірність відомостей щодо трудової діяльності позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що періоди роботи позивача з 24.12.1989 по 27.12.1990, з 22.04.1991 по 27.01.1992, з 28.10.1992 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 11.05.1994 та з 12.05.1994 по 23.08.1994 підтверджені належним та допустимим доказом — трудовою книжкою.

При цьому суд звертає увагу, що підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи відповідачем визначено виключно окремі недоліки оформлення записів у трудовій книжці, зокрема наявність допису щодо реквізитів наказу про звільнення, відсутність номера наказу, неможливість ідентифікації відбитка печатки після запису про звільнення та відсутність найменування підприємства у записі про прийняття на роботу.

Разом із тим суд зазначає, що жодна із наведених відповідачем 2 обставин сама по собі не свідчить про відсутність факту перебування позивача у трудових відносинах та не може бути безумовною підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.

Так, наявність допису щодо номера або дати наказу про звільнення не змінює змісту відповідного запису, не спростовує факту прийняття чи звільнення працівника та не свідчить про недостовірність внесених до трудової книжки відомостей. Аналогічно відсутність окремих реквізитів наказу або їх неповне зазначення є недоліком оформлення кадрової документації роботодавцем і не може ототожнюватися з відсутністю трудових правовідносин.

Не може бути підставою для неврахування трудового стажу й та обставина, що інформацію на відбитку печатки після запису про звільнення неможливо повністю ідентифікувати. Сам по собі нечіткий або частково нерозбірливий відбиток печатки не свідчить про недостовірність запису, якщо інші реквізити трудової книжки дозволяють встановити послідовність трудової діяльності особи, а записи виконані у хронологічному порядку, містять відомості про відповідні накази та не мають ознак підроблення.

Аналогічного висновку суд доходить і щодо підстави незарахування періоду роботи з 12.05.1994 по 23.08.1994 у зв`язку з відсутністю у записі найменування підприємства. Як убачається із трудової книжки, записи щодо прийняття позивача на роботу, переведення на іншу посаду та подальшого звільнення є взаємопов`язаними, здійснені послідовно одним роботодавцем та містять посилання на відповідні накази. Отже, наведена відповідачем 2 обставина свідчить лише про неповне оформлення окремого запису, однак не спростовує факту перебування позивача у трудових відносинах у відповідний період.

Суд наголошує, що трудова книжка є документом, який ведеться роботодавцем, а порядок її оформлення визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до пункту 2.4 зазначеної Інструкції всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання відповідного наказу та повинні точно відповідати його змісту.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу засвідчуються підписом керівника підприємства або уповноваженої ним особи та печаткою підприємства.

Таким чином, обов`язок щодо належного ведення трудових книжок, правильності внесення записів, зазначення необхідних реквізитів, засвідчення записів підписом та печаткою покладається виключно на роботодавця або уповноважених ним посадових осіб.

Позивач як працівник не наділений повноваженнями щодо внесення записів до трудової книжки, виправлення технічних помилок, зазначення реквізитів наказів, проставлення печаток чи контролю за правильністю оформлення кадрової документації. Відтак покладення на нього негативних наслідків недотримання роботодавцем вимог Інструкції №58 суперечило б принципу юридичної визначеності та фактично ставило б реалізацію конституційного права на пенсійне забезпечення у залежність від належного виконання своїх обов`язків третіми особами.

Більше того, суд зазначає, що законодавством України не передбачено можливості відмови у зарахуванні періодів роботи лише з мотивів формального недотримання роботодавцем порядку оформлення трудової книжки, якщо факт роботи підтверджується сукупністю відомостей, що містяться у цьому документі.

Саме тому Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 дійшов висновку, що на працівника не може покладатися відповідальність за правильність оформлення бухгалтерських та кадрових документів підприємства, а неналежне ведення трудової книжки роботодавцем не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, у яких зазначено, що визначальним при вирішенні питання про підтвердження трудового стажу є встановлення факту здійснення особою трудової діяльності, а не формальна оцінка правильності оформлення окремих реквізитів трудової книжки.

Зазначені правові висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають врахуванню судом при вирішенні цієї справи, оскільки стосуються аналогічних правовідносин та ґрунтуються на однаковому застосуванні норм матеріального права.

Разом із тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на обсяг повноважень органів Пенсійного фонду України під час розгляду заяв про призначення пенсії та перевірки документів, поданих заявником.

Так, відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ, організацій та окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.

Крім того, статтею 64 Закону №1058-IV визначено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду України та її територіальні органи мають право безоплатно отримувати від органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також від фізичних осіб-підприємців відомості, необхідні для виконання покладених на них функцій, проводити перевірки документів, виданих для оформлення пенсії, та перевіряти достовірність поданих відомостей.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець наділив органи Пенсійного фонду України достатнім обсягом повноважень для перевірки документів, які подаються особою для призначення пенсії. Такі повноваження надані саме з метою забезпечення всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин, що мають значення для вирішення питання про виникнення права особи на пенсійне забезпечення.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо правильності оформлення окремих записів у трудовій книжці або достовірності відомостей, що в ній містяться, відповідач не позбавлений можливості, а навпаки, зобов`язаний використати надані йому законом повноваження для усунення таких сумнівів шляхом витребування додаткових документів, направлення відповідних запитів до підприємств, установ, організацій, їх правонаступників або архівних установ, проведення перевірки документів чи вчинення інших дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин.

Водночас із матеріалів справи не вбачається, що відповідачем вчинялися будь-які дії, спрямовані на перевірку достовірності відомостей, зазначених у трудовій книжці позивача. Матеріали справи не містять доказів направлення запитів до роботодавців чи їх правонаступників, звернення до архівних установ, витребування наказів про прийняття чи звільнення позивача, особових карток, особових рахунків, відомостей про нарахування заробітної плати або інших первинних документів, які могли б підтвердити чи спростувати відомості, внесені до трудової книжки.

Більше того, відповідач не навів жодних обставин, які б свідчили про недостовірність спірних записів, їх фальсифікацію або внесення з порушенням установленого порядку. Єдиною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи стали формальні зауваження до оформлення окремих реквізитів записів трудової книжки.

На переконання суду, такий підхід не відповідає завданням, покладеним законом на органи Пенсійного фонду України, та фактично зводить здійснення ними перевірки документів лише до формальної оцінки їх зовнішнього оформлення, без встановлення дійсних обставин проходження особою трудової діяльності.

Суд також враховує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при здійсненні судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень перевіряється, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Оцінюючи спірне рішення крізь призму наведених критеріїв, суд доходить висновку, що відповідач не забезпечив повного та всебічного дослідження обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про призначення позивачу пенсії, не скористався наданими законом повноваженнями щодо перевірки відомостей, викладених у трудовій книжці, та без достатніх правових підстав відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийняте без належного з`ясування усіх істотних обставин справи, є необґрунтованим, непропорційним та таким, що ґрунтується виключно на формальному підході до оцінки доказів.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що записи №12-24 трудової книжки позивача є належними та допустимими доказами у розумінні статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки містять відомості щодо проходження ним трудової діяльності у відповідні періоди, є взаємоузгодженими, послідовними та не містять таких недоліків, які б унеможливлювали встановлення факту роботи позивача.

Суд враховує, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував достовірність зазначених записів, підтверджував їх підроблення, внесення без відповідних наказів чи свідчив про відсутність факту роботи позивача у спірні періоди. Саме лише посилання на окремі недоліки оформлення записів у трудовій книжці не може вважатися достатньою правовою підставою для виключення відповідних періодів із страхового стажу.

Більше того, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення. Отже, саме відповідач повинен був довести наявність передбачених законом підстав для незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.

Однак під час судового розгляду відповідач не довів, що записи у трудовій книжці є недостовірними, не підтверджують здійснення позивачем трудової діяльності або містять такі порушення, які відповідно до закону унеможливлюють їх використання як доказу стажу роботи.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що підставою прийняття оскаржуваного рішення стали виключно формальні зауваження до оформлення окремих записів, які виникли не з вини позивача та не спростовують факту його перебування у трудових відносинах.

За таких обставин суд приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 24.12.1989 по 27.12.1990, з 22.04.1991 по 27.01.1992, з 28.10.1992 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 11.05.1994 та з 12.05.1994 по 23.08.1994 підлягають зарахуванню до його страхового стажу, оскільки підтверджені основним документом про трудову діяльність працівника — трудовою книжкою, а відповідачем не доведено наявності законних підстав для їх неврахування.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994 прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з`ясування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з порушенням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про його протиправність та наявність правових підстав для його скасування.

Поряд із тим, слід зауважити, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі – Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 4.2. розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії (п. 4.10. розділу IV Порядку №22-1).

Аналіз положень Порядку №22-1 свідчить, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії; виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Відповідно до фактичних обставин справи, заяву про призначення пенсії позивач подала до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло спірне рішення.

Отже, після ухвалення такого рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов`язане здійснювати виплату такої пенсії.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд з метою повного захисту таких прав, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в в Рівненській області здійснити призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, із зарахуванням до страхового стажу періодів трудової діяльності з 24.12.1989 по 27.12.1990, з 22.04.1991 по 27.01.1992, з 28.10.1992 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 11.05.1994, з 12.05.1994 по 23.08.1994 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , починаючи з 31.07.2025, тобто з 31.07.2025 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 31.07.2025 року.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного, позов підлягає задоволенню частково.

Враховуючи положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1064,96 грн, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке прийняло спірне рішення.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.08.2025 №262540019994, щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в в Рівненській області здійснити призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, із зарахуванням до страхового стажу періодів трудової діяльності з 24.12.1989 по 27.12.1990, з 22.04.1991 по 27.01.1992, з 28.10.1992 по 03.05.1994, з 03.05.1994 по 11.05.1994, з 12.05.1994 по 23.08.1994 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , починаючи з 31.07.2025, тобто з 31.07.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 31.07.2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 10 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16,м. Київ,04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко