Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №607/2752/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2026 Справа №607/2752/26 Провадження №2/607/3189/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

у складі головуючого судді Грицай К.М.,

за участю секретаря судового засідання Кійко С.Д.,

учасників справи: представника відповідача Панькова О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання винити дії та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, у якому просить визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк», що полягають у відмові виконати платіжне доручення позивача ОСОБА_1 щодо переказу коштів між власними рахунками; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити переказ грошових коштів в сумі 358,68 грн. з рахунку НОМЕР_1 на її власний відкритий поточний рахунок НОМЕР_2 ; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» в користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму неправомірно утримуваних грошових коштів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення з моменту відмови у виконанні платіжного доручення 04.02.2026 та по день ухвалення рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що позивач є адвокатом та здійснює незалежну професійну діяльність, є самозайнятою особою. Також вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та має відкриті у відповідача рахунки, зокрема рахунок для зарахування соціальних виплат НОМЕР_1 та поточний рахунок НОМЕР_2 . У період жовтня - листопада 2025 року позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з тяжким станом здоров`я – рецидивом раку молочної залози з метастазами в лімфатичні вузли, що потребувало хірургічного оперативного втручання та тривалого лікування. У лютому 2026 року на її рахунок НОМЕР_1 від Пенсійного фонду України надійшла допомога по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) в сумі 7 358,68 грн. Позивач, 04.02.2026 звернулась до відповідача з платіжним дорученням про переказ власних коштів із соціального рахунку на власний поточний рахунок у тому ж банку. Однак АТ КБ «ПриватБанк» відмовив у виконанні платіжного доручення, посилаючись на відсутність документів про сплату ЄСВ, ПДФО та військового збору, а також на Наказ Міністерства фінансів України №291 від 16.09.2022. Позивач вважає такі дії банку протиправним втручанням у право власності та перевищенням повноважень, оскільки переказ між власними рахунками не є новим доходом, а банк не є контролюючим податковим органом. Кошти у вигляді лікарняних виплат були фактично отримані позивачем у момент їх зарахування на соціальний рахунок у 2026 році. Подальше переміщення коштів між власними рахунками не є отриманням нового доходу та не створює нового податкового зобов`язання. Податковий період 2026 року не завершений, а отже обов`язок сплати податків на момент переказу відсутній.

Крім того, протиправне утримання коштів під час її реабілітації після важкого онкологічного захворювання спричинило їй істотну моральну шкоду, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, порушенні звичного способу життя, погіршенні психоемоційного стану та почутті безпорадності. Незаконні дії відповідача вийшли за межі звичайного цивільного спору, оскільки втручання у право розпорядження коштами відбувається саме у період тяжкої хвороби, що істотно посилює негативні наслідки для психоемоційного стану позивача. З урахуванням характеру протиправних дій відповідача; тяжкого стану здоров`я позивача; особливої вразливості позивача у період післяопераційного лікування; значущості соціальних виплат як основного джерела існування у цей період; позивач вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 50 000 грн є співмірним характеру та наслідкам порушення, відповідає принципам розумності та справедливості та підлягає стягненню з відповідача.

Окрім цього, внаслідок неправомірної відмови відповідача у виконанні платіжного доручення позивач позбавлена можливості користуватися належними їй грошовими коштами, що свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити на користь кредитора 3% річних та інфляційні втрати за весь час прострочення, у тому числі по день ухвалення рішення суду, що узгоджується з усталеною судовою практикою. З огляду на наведене просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

У відповіді на відзив позивач додатково підкреслила, що навіть якщо лікарняні є об`єктом оподаткування, то обов`язок із нарахування та утримання податків покладено на джерело виплати — ПФУ як податкового агента. Відтак, кошти надійшли на її рахунок уже в статусі її чистої власності, а інтерфейс обслуговування «Приват24 для бізнесу» не змінює соціальної природи цих виплат, а переказ між власними рахунками не створює нового доходу.

Ухвалою судді від 06 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначене судове засідання у даній справі на 02 березня 2026 року, яке було відкладене на 16 березня 2026 року.

18 лютого 2026 року від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову. У відзиві зазначено, що рахунок позивача НОМЕР_1 не є соціальним, а відкритий для здійснення підприємницької/незалежної професійної діяльності клієнта. Ініціювавши вихідний платіж, позивач самостійно визначила призначення платежу як «Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026». Відповідно до вимог Податкового кодексу України та Постанови НБУ №163, банк зобов`язаний контролювати сплату податків при виплатах, пов`язаних із тимчасовою втратою працездатності. Оскільки платіж містив призначення «лікарняні виплати», але не супроводжувався платіжними інструкціями про одночасну сплату ПДФО, військового збору та ЄСВ, банк діяв у межах закону та правомірно відхилив транзакцію. Також відповідач вказав на недоведеність моральної шкоди та неефективність обраного способу захисту.

Також, у відзиві вказав, що «Порядок прийняття надавачами платіжних послуг на виконання платіжних інструкцій на виплату заробітної плати», затверджений Міністерством фінансів України наказом від 16.09.2022 р. № 291 застосовується та поширюється до осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, тому в даному випадку до позивачки підлягають застосуванню вимоги які встановлені цим Порядком. Враховуючи, що позивачка здійснювала переказ згідно вихідного платіжу № 18 на суму 7 358,68 грн. з рахунку НОМЕР_1 на НОМЕР_2 , який також належить позивачці, і вона самостійно вказала призначення платежу «Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026», та водночас кошти фактично вже відносились до сукупного доходу, а тому в неї виник обов`язок надати платіжні інструкції про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску відповідно до п. 3 Порядку прийняття надавачами платіжних послуг на виконання платіжних інструкцій на виплату заробітної плати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2022 р. № 291 . Відповідно до п. 3. Порядку обслуговуючі надавачі платіжних послуг (банк) приймають від платників єдиного внеску грошові чеки та платіжні інструкції на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником єдиного внеску платіжних інструкцій про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску, в яких платник в реквізиті «Призначення платежу» зазначив період, за який заробітна плата нарахована, або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум.

«Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків», затвердженою постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №162 (далі – Інструкція №162), визначено порядок відкриття та закриття банками рахунків клієнтів та використання коштів за ними. Пунктом 10 розд. І Інструкції №162 встановлено, що фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб. Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов`язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. (п. 24 розд. І Інструкції №162). Згідно з п. 27 розд. І Інструкції №162 надавач платіжних послуг під час відкриття рахунку фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, або фізичній особі, яка має статус особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, отримує відомості про взяття цієї особи на облік у контролюючому органі з даних про взяття на облік платників податків, що оприлюднені на вебпорталі Державної податкової служби України. Тому, у разі внесення платником податку грошових коштів, отриманих як дохід з джерелом походження з України або за межами України та раніше оподаткованих відповідно до законодавства, на поточний рахунок, відкритий для здійснення незалежної професійної діяльності, такі грошові кошти до складу доходу фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не включаються, повторно не оподатковуються та не відображаються у Типовій формі. В даному випадку надавач платіжних послуг АТ КБ «ПриватБанк», зобов`язаний був вимагати від Позивачки платіжні інструкції про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску відповідно до п. 3 Порядку прийняття надавачами платіжних послуг на виконання платіжних інструкцій на виплату заробітної плати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2022 року № 291, оскільки кошти, які перебували на рахунку НОМЕР_1 фактично за нормами податкового законодавства вже підлягали оподаткуванню.

Заперечив щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн., вказавши на недоведеність встановленими законодавством доказами і невідповідність критеріям розумності, співмірності та справедливості.

Позивач у судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Паньков О.П. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову з підстав, які наведені у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що позивач не зверталась до відповідача для надання їй роз`яснень щодо порядку виконання банку платіжного доручення для перерахунку коштів. Крім того, позивач не позбавлена права користуватись та розпоряджатись своїми коштами, тому доводи позивача щодо заподіяння їй моральної шкоди є необґрунтованими.

Відповіднодо ч.1ст.244ЦПКУкраїниухвалення судовогорішеннябуло відкладене до 23.03.2026.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Позивач ОСОБА_1 є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність – адвокатом, самозайнятою особою, що підтверджено Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ТР №00004, виданим 26 серпня 2016 року Головою Ради адвокатів Тернопільської області ОСОБА_2 на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 02 серпня 2013 року №7.

У період вересень - жовтень 2025 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у зв`язку із хірургічним втручанням, що підтверджено письмовими доказами.

Згідно з довідкою про відкриття рахунку від 05.02.2026 року №26205SU09411801, виданою АТ КБ «ПриватБанк», Гриців О.Я. (адвокат) має відкриті рахунки АТ КБ «ПриватБанк», а саме: рахунок НОМЕР_2 , який відкрито 01.09.2022 та рахунок НОМЕР_1 , який відкрито 29.01.2026 року.

Відповідно до виписки по декількох рахунках за період з 01.02.2026 по 04.02.2026, виданою АТ КБ “ПриватБанк” 05.02.2026, на рахунок позивача НОМЕР_1 від Пенсійного Фонду України була зарахована допомога по тимчасовій непрацездатності 03.02.2026 року на суму 6307,44 грн та 04.02.2026 року на суму 1051,24 грн., на загальну суму 7 358,68 грн. Вказане також підтверджується довідкою АТ КБ “ПриватБанк” від 05.02.2026 про обіг коштів по рахунку НОМЕР_1 .

Позивач 04.02.2026 звернулась до відповідача АТ КБ «ПриватБанк» з платіжною інструкцією про переказ із рахунку НОМЕР_1 на власний рахунок НОМЕР_2 у тому ж банку коштів в сумі 7358,68 грн. та у платіжній інструкції №18 від 04.02.2026, складеній о 21:39:43, вказала призначення платежу: Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026.

Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» 04.02.2026 о 21:49 год. повернув вихідний платіж №18, вказавши причиною повернення платежу відсутність документів про сплату ЄСВ, ПДФО та військового збору, які потрібно сплатити за період, вказаний у платіжній інструкції на виплату, ЄСВ не менше 22% від суми платежу, або запропоновано надати оригінал платіжної інструкції про сплату в іншому банку згідно Наказу Міністерства фінансів України №291 від 16.09.2022.

До правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального права:

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч.1. ст. 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами пункту 3 частини першої статті третьої, статті 627 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що, - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили

Відповідно до статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися належними їй грошовими коштами.

Згідно положень статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

В силу ч. ч.1, 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженою постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №162 (далі – Інструкція №162), визначено порядок відкриття та закриття банками рахунків клієнтів та використання коштів за ними.

Пунктом 10 розд. І Інструкції №162 встановлено, що фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

Пункт 13 розд. І Інструкції №162 вказує, що умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування і закриття зазначаються в договорі, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем - власником рахунку, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

В силу розд. І п. 24 даної Інструкції № 162, за поточними рахунками, що відкриваються банками клієнтам-резидентам у національній валюті, здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов`язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. (п. 24 розд. І Інструкції №162).

Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання.

У змісті частин 1,2,3,4 статті 40 України «Про платіжні послуги» зазначено, що форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем.

Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом.

Надавач платіжних послуг зобов`язаний прийняти до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію, за умови що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті, про що зазначено у ст. 43 Закону.

Як вказано у ст. 44 України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг має право відмовити ініціатору у прийнятті наданої платіжної інструкції лише за наявності законних підстав для відмови.

Якщо надавач платіжних послуг відмовляє у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції, він повинен негайно повідомити про це ініціатора із зазначенням причини відмови та обов`язковим посиланням на норми законодавства.

У разі відмови надавача платіжних послуг у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції з будь-яких причин така платіжна інструкція вважається неприйнятою до виконання.

Надавач платіжних послуг несе передбачену законодавством відповідальність за шкоду, заподіяну ініціатору у разі відмови у прийнятті наданої ним платіжної інструкції без законних підстав.

Правові відносини у сфері безготівкових розрахунків регулюються «Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженою Постановою Правління НБУ № 163 від 29.07.2022. Відповідно до пункту 35 цієї Інструкції, платник несе повну відповідальність перед надавачем платіжних послуг за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції.

Пунктом 37 Платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов`язкові реквізити , зокрема, призначення платежу.

Згідно з пунктом 41 Інструкції №163, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється операція. Банк перевіряє цей реквізит за зовнішніми ознаками.

Пунктом 50 Інструкції №163 чітко встановлено імперативне правило: надавач платіжних послуг платника приймає платіжні інструкції на виплату оподатковуваного доходу (визначеного Розділом IV ПКУ) лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору, або документального підтвердження їх сплати раніше. Вказана вимога безумовно поширюється на виплати, пов`язані з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні).

Допомога по тимчасовій непрацездатності, згідно з підпунктом 165.1.1 ПКУ, є об`єктом оподаткування ПДФО (за ставкою 18%) та військовим збором (1,5%).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальний порядок відшкодування моральної шкоди визначений статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 є клієнтом банку АТ КБ «ПриватБанк», у якому відкриті банківські рахунки.

Позивач, вказуючи у позовній заяві, що банківський рахунок НОМЕР_1 був відкритий для власних потреб (для зарахування соціальних виплат), жодних доказів на підтвердження особливості обслуговування даного рахунку згідно умов його відкриття не надала.

Таким чином, суд встановив, що під час відкриття рахунку сторони дійшли згоди про здійснення платіжних операцій відповідно до вимог законодавства України.

Позивач отримала на рахунок НОМЕР_1 від Пенсійного фонду України кошти на загальну суму сумі 7358,68 грн., які є допомогою по тимчасовій непрацездатності (лікарняними).

Встановлено судом та не заперечувалось сторонами, що кошти, які ОСОБА_1 отримала від Пенсійного фонду України на банківський рахунок НОМЕР_1 , стали власністю позивача та вона мала право на власний розсуд розпоряджатись даними коштами.

Після цього, позивач 04.02.2026 ініціювала платіжну операцію надавачу платіжних послуг АТ КБ «ПриватБанк» шляхом складання платіжного доручення про переказ власних коштів в сумі 7358,68 грн. із соціального рахунку НОМЕР_1 на власний поточний рахунок НОМЕР_2 у цьому ж банку.

Крім того, позивач стверджувала, що дані кошти не є сукупним доходом і не підлягали оподаткуванню, оскільки в даному випадку не йшлося про виплату заробітної плати, позивач не є роботодавцем, ініціюючи переказ коштів, не здійснювала виплату доходу іншій фізичній особі та не нараховувала ЄСВ як платник – роботодавець, зазначала, що переказ між її власними рахунками не створив нового доходу, а лікарняні виплати є не заробітною платою.

Представник відповідача у відзиві вказав, що у разі внесення платником податку грошових коштів, отриманих як дохід з джерелом походження з України або за межами України та раніше оподаткованих відповідно до законодавства, на поточний рахунок, відкритий для здійснення незалежної професійної діяльності, такі грошові кошти до складу доходу фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не включаються, повторно не оподатковуються.

Таким чином, платіжна операція не була за своєю суттю виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності на поточний рахунок самозайнятої фізичної особи НОМЕР_2 , оскільки кошти, які мали бути перераховані на рахунок, не були призначені для виплати будь-яких доходів, а набули статусу власних коштів особи.

Проте, ініціюючи даний платіж в сумі 7358,68 грн, позивачу належало дотримуватись вимог законодавства України, що регулюють порядок здійснення платіжних операцій, вищезазначеної «Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженої Постановою Правління НБУ № 163 від 29.07.2022, а саме п. 41 Інструкції №163, та заповнити реквізит «Призначення платежу» так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється операція.

Аналізуючи дії сторін, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не дотрималася вимог чинних законодавчих актів щодо порядку заповнення платіжної інструкції самостійно визначила призначення платежу та помилково вказала ««Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026»у реквізиті «Призначення платежу» при здійсненні внутрішнього переказу власних коштів.

Вказавши таке призначення, позивач де-юре маркувала цю операцію як первинну «виплату лікарняних», яка підлягає обов`язковому податковому контролю з боку фінансової установи відповідно до вимог Податкового кодексу України та Постанови НБУ №163.

Пунктом 50 Інструкції №163 чітко встановлено імперативне правило: надавач платіжних послуг платника приймає платіжні інструкції на виплату оподатковуваного доходу (визначеного Розділом IV ПКУ) лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору, або документального підтвердження їх сплати раніше. Вказана вимога безумовно поширюється на виплати, пов`язані з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні).

Враховуючи, що позивачка самостійно вказала призначення платежу «Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026», тому, здійснюючи фінансовий моніторинг, банк керувався пунктом 3 «Порядку прийняття надавачами платіжних послуг на виконання платіжних інструкцій на виплату заробітної плати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2022 р. № 291, згідно якого обслуговуючі надавачі платіжних послуг (банк) приймають від платників єдиного внеску грошові чеки та платіжні інструкції на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником єдиного внеску платіжних інструкцій про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску, в яких платник в реквізиті «Призначення платежу» зазначив період, за який заробітна плата нарахована, або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум.

Банк відмовив у прийнятті наданої ним платіжної інструкції, повідомивши платника про обов`язок надати платіжні інструкції про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску.

Позивачем при цьому не було надано банку платіжних доручень на підтвердження сплати ПДФО та військового збору з цієї суми, АТ КБ «ПриватБанк», виконуючи імперативні вимоги п. 50 Постанови НБУ №163 та ст. 168 Податкового кодексу України, був зобов`язаний відхилити цей платіж.

Оскільки платіж містив призначення «лікарняні виплати», але не супроводжувався платіжними інструкціями про одночасну сплату ПДФО, військового збору та ЄСВ, банк діяв у межах закону та правомірно відмовив у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції та відхилив транзакцію.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії банку є повністю правомірними та базуються на законі, а факт неналежного оформлення платіжного документа лежить виключно в площині відповідальності самої позивачки.

З урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відтак, обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України суд, ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

З урахуванням того, що судом не встановлено протиправності в діях відповідача, похідні вимоги про зобов`язання вчинити дії, стягнення штрафних санкцій за ст. 625 ЦК України та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню через їх безпідставність та недоведеність.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 7 статті 141 ЦПК визначено, що якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, з огляду на відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 4-5, 12-13, 76-83, 89, 141,244, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання винити дії та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 14360570.

Повне рішення суду складене 30.03.2026.

Головуючий суддя К. М. Грицай