Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №320/1269/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Київ справа №320/1269/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна судова адміністрація України з позовом до Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - Відділ) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 10.06.2024 ВП № 65221148 про накладення штрафу.

Ухвалою суду від 29.01.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на об`єктивну відсутність у позивача можливості виконати відповідне рішення суду.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділі перебував виконавчий лист № 280/729/19, виданий 14.12.2020 Запорізьким окружним адміністративним судом про зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Запорізькій області та Апеляційному суду Запорізької області з єдиного рахунку Державного бюджету України виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам витрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 по 01.01.2012.

22.04.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 75221148. Даною постановою боржнику надано десятиденний термін для виконання рішення суду. Копію постанови направлено сторонам.

Відповідно до вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» (далі також – Закон) у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно вимог статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

22.11.2021 державним виконавцем за адресою Державної судової адміністрації України направлено вимогу, якою було зобов`язано боржника повідомити про стан виконання рішення суду, про заходи які вжиті на його виконання та посадових осіб, які винні у його невиконанні.

Листом від 02.12.2021 № 10-21259/21 Державною судовою адміністрацією України повідомлено про неможливість виконання рішення суду з огляду на те, що дана категорія рішень має виконуватись в порядку передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Окрім цього зазначено, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України, за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у межах передбачених асигнувань за відповідний бюджетний період.

24.10.2022 державним виконавцем направлено вимогу за адресою боржника, якою було зобов`язано Державну судову адміністрацію України надати державному виконавцю інформацію щодо виконання рішення суду та заходи, які вжиті на його виконання.

Державною судовою адміністрацією України листом від 09.11.2022 № 10-10243/22 повідомлено Відділ про неможливість виконання рішення суду.

23.04.2024 державним виконавцем направлено вимогу за адресою боржника, якою було зобов`язано боржника повідомити про виконання рішення суду.

Листом від 06.05.2024 № 11-10787/24 Державною судовою адміністрацією України повідомлено Відділ, що Територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Запорізькій області 04.01.2024 затверджено кошторис на 2024 рік за Програмою у сумі 23,8 тис., а також здійснено фінансування у сумі 9,8 тис. грн. у відповідності до затвердженого плану асигнувань. Однак, згідно документів, які надіслані Державною судовою адміністрацією України було встановлено, що відсутні відомості щодо здійсненного фінансування Територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Запорізькій області та Апеляційному суду Запорізької області з єдиного рахунку Державного бюджету України для виплати недоплаченої ОСОБА_1 заробітної плати виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку, а саме: з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпустки матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу, з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам витрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за періоди з 01.08.2003 по 31.12.2005, з 01.01.2007 по 31.12.2007, та з 22.05.2008 по 01.01.2012.

Враховуючи, що станом на 10.06.2024 рішення суду та вимоги державного виконавця не були виконані, про поважні причини невиконання боржником державного виконавця не повідомлено, у зв`язку з цим, керуючись статтями 63, 75 Закону за невиконання без поважних причин рішення суду на боржника накладено штраф на користь Держави у розмірі 5100 грн. оскаржуваною у цій справі постановою від 10.06.2024 ВП № 65221148.

Даною постановою зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів про що невідкладно повідомити державного виконавця, а також попереджено про відповідальність, передбачену статтею 75 Закону за невиконання без поважних причин рішення суду та статтею 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення суду.

Суд звертає увагу, що основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

З викладених норм вбачається, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.

Тобто, законодавець закріпив імперативний обов`язок державного виконавця дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Оскільки, як встановлено вище, рішення суду добровільно боржником у зазначений строк виконано не було, відповідач застосував санкцію, а саме штраф за невиконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь- якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

У позовній заяві позивач зазначає, що рішення, яке перебуває на виконанні стосується стягнення коштів, а тому підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державні підприємства, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 7 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» врегульовано, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Однак, суд звертає увагу на те, що виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження, містить вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, а не стягнення коштів чи майна, що виключає можливість застосування норм Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання рішення.

Вищезазначене рішення суду не містить звернення стягнення, як форми заходу примусового виконання рішення, у вказаному рішенні позивача зобов`язано вчинити певні дії, тому спір несе зобов`язальний характер.

Таким чином, примусове виконання категорій судових рішень зобов`язального характеру регулюється Законом України «Про виконавче провадження».

З урахуванням всього вищевикладеного, на думку суду, постанова про накладення штрафу від 10.06.2024 ВП № 65221148 винесена державним виконавцем відповідно до Закону, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.