Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №280/11048/25 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року Справа № 280/11048/25 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача у виданні за період з 01 липня 2025 року по теперішній час бойових розпоряджень та поданих рапортів про виплату додаткової винагороди без урахування посад у складі командування та штабу військової частини НОМЕР_2 ешелону оборони з розрахунку 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди за період з 01 липня 2025 року по теперішній час з розрахунку 30 000 (тридцять тисяч) грн;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, позивачу додаткової винагороди за період з 01 липня 2025 року по теперішній час з розрахунку 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн з розрахунку на місяць пропорційно участі в діях та заходах;

зобов`язати відповідача здійснювати нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди з розрахунку 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн з розрахунку на місяць пропорційно участі в діях та заходах на час перебування в посаді, що входить до штабу військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, просить; поновити строк звернення до суду з цим позовом; призначити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; витребувати від відповідача витяги з бойових розпоряджень, виданих військовослужбовцям стройової частини відділення персоналу штабу (з видаленими даними, що містять охоронювану законом таємницю), довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01 липня 2025 року по теперішній час року із зазначенням видів грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за період з 01.07.2025 по теперішній час позивач має право на нарахування і виплату додаткової винагороди у розмірі 50 000 грн за безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в розрахунку на місяць пропорційно участі у таких діях чи заходах. В той же час відповідач вчинив протиправну бездіяльність не нарахувавши та не виплативши таку винагороду, замість цього безпідставно виплачуючи додаткову винагороду з розрахунку 30 000 грн.

Ухвалою від 22.12.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

30.01.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що посада оператора відділення персоналу штабу в/ч НОМЕР_1 , на якій проходить військову службу позивач, відноситься до управління військової частини. ОСОБА_1 не входить до переліку осіб, які включені у склад ОКП в/ч НОМЕР_1 , а тому не підпадає під категорію військовослужбовців, яким належить виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 гривень. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 12.09.2023 і по теперішній час.

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2025 №94 позивач призначений оператором відділення персоналу штабу (витяг із наказу долучено позивачем до позовної заяви).

Відповідно до наказів командира в/ч НОМЕР_1 «Про виплату додаткової винагороди», починаючи з 01.07.2025, наказано виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби.

Відповідач зазначає, що посада оператора відділення персоналу штабу в/ч НОМЕР_1 відповідно до штатного розпису за №04/333 в/ч НОМЕР_1 відноситься до управління військової частини.

Позивач вважає, що має право на отримання додаткової винагороди за період з 01 липня 2025 року по теперішній час з розрахунку 50 000 грн на місяць пропорційно участі в діях та заходах.

Незгода з сумою нарахованої та отриманої додаткової винагороди послугувала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Згідно частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Військовослужбовці отримують грошове забезпечення, яке відноситься до форми оплати праці. Нарахування і форма оплати праці позивача регулюється спеціальним законом, таким є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018.

Військовослужбовці отримують грошове забезпечення, яке відноситься до форми оплати праці та відповідно відносяться до демографічної групи населення працездатних осіб державних органів.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (зі змінами) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 2-1 Постанови №168 встановлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до п.4 розділу XXXIV Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану Наказу МОУ №260 від 07.06.2018, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, виплачується додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі 50 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Проте, безпосередня участь військовослужбовця у виконанні відповідних бойових (спеціальних) завдань має бути належним чином підтверджена, зокрема, бойовим наказом (бойовим розпорядженням), журналом бойових дій або журналом ведення оперативної обстановки або бойовим донесенням або постовою відомістю, рапортом (донесенням) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, юридична ситуація позивача вирішується в залежності від того чи виконувані ним бойові (спеціальні) завдання стосувалися управління підрозділами, що ведуть бойові дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових завдань першого ешелону оборони або наступу.

Слід зазначити, що сама назва посади «оператор відділення персоналу штабу» виключає собою здійснення бойового управління підрозділами.

Відповідно до розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 05.07.2024 №10485 Головним командним центром Збройних Сил України організовано опрацювання нової редакції Доктрини «Про структури командних пунктів (пунктів управління) в об`єднаній операції» з урахуванням пропозицій та методичних рекомендацій наданих органами військового управління Збройних Сил України, угрупуваннями військ (сил) та Національним університетом оборони України. В результаті опрацювання зазначеної Доктрини, Головним командним центром Збройних Сил України сформовано доповідну записку до Головнокомандувача Збройних Сил України із грифом «для службового користування» за вихідним №390/2/198дск від 23.08.2024.

Так, пункт 1.3 Доктрини визначає пункти управління угрупувань військ (сил), військових частин (підрозділів), згідно якого, оперативне (бойове) управління включає в себе планування бою (бойових дій), уточнення планів операції (бойових дій) та управління військами (силами), що здійснюється на ОКП (оперативно командному пункті). Склад ОКП визначається наказом командира військової частини.

Згідно п.п. 3.3 Тимчасового бойового статуту «Механізованих військ Сухопутних військ Збройних Сил України частини 1 (бригада)», затвердженого Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України 09 березня 2021 року №152, визначається забезпечення роботи пунктів управління (далі ПУ). Зокрема: організація роботи ПУ в ході ведення бою (дій) щодо забезпечення стійкого та надійного функціонування системи управління включає: розгортання і переміщення ПУ; організацію бойового чергування на ПУ; захист, охорону і оборону ПУ.

Підпункт 3.3.1 визначає порядок розгортання пунктів управління, а саме: «пункти управління повинні забезпечувати безперервне керівництво підрозділами в будь-яких умовах обстановки – як при перебуванні їх на місці, так і під час руху. Правильне розташування окремих елементів і в цілому кожного з ПУ, їх інженерне обладнання і маскування при розгортанні для роботи на місцевості може значно сприяти досягненню прихованості ПУ від усіх видів розвідки, захисту засобів зв`язку від завад та забезпечення їх живучості в умовах безперервного впливу (РЕБ) противника. Віддалення районів розташування ПУ від лінії зіткнення військ залежить від характеру бою, прийнятого бойового порядку військ умов місцевості, можливостей засобів зв`язку для забезпечення управління командиру частини і підрозділів…

Час і місце розгортання ОКП вказує старший командир (вищий штаб), місця решти ПУ (тилового, передового, допоміжного) визначає безпосередній командир. Порядок розміщення та розподіл службових осіб і техніки органів управління на ОКП встановлює начальник штабу, на ТКП – заступник командира з тилу (начальник тилу).

Штаб військової частини і відділення персоналу штабу, відноситься до органу управління, як структурного підрозділу, тобто поняття «управління» в даному контексті слід трактувати саме, як підрозділ - елемент в системі органів військової частини, а не процес.

Розділ 4.3.3 Тимчасового бойового Статуту «Механізованих військ сухопутних військ Збройних Сил України частина НОМЕР_3 (бригада)», затвердженого Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України 09 березня 2021 року №152 визначає типову організаційну структуру штабу військової частини, до складу якої входять наступні структурні підрозділи: особового складу (S1), розвідувальний (S2), оперативний (S3), логістики (S4), цивільно-військових відносин (S5), зв`язку (S6).

Посада позивача - оператор відділення персоналу штабу, відноситься до структурного підрозділу по роботі з особовим складом.

Розділ 4.3.3.1 вищевказаного Статуту визначає, що підрозділ по роботі з особовим складом призначений для організації і ведення кадрової роботи, морально-психологічного забезпечення (МПЗ) та забезпечення комплектування підрозділів особовим складом. Основними завданнями цього структурного підрозділу є: організація та ведення обліку бойового і чисельного складу; збір, узагальнення, аналіз та відображення даних щодо укомплектованості особовим складом та стан морально-психологічного забезпечення підрозділів; організація планування комплектування і поповнення підрозділів особовим складом; проведення розрахунків, підготовка та надання пропозицій командиру для вироблення варіанту бою (дій); участь у розробленні бойових документів в частині, що стосується морально психологічного забезпечення та комплектування особовим складом; організація та здійснення морально-психологічного забезпечення підрозділів; збір, вивчення, аналіз та відображення соціально-політичної обстановки в районі постійної дислокації підрозділів та районі ведення бою (дій); ведення обліку радіоактивного опромінювання особового складу; підготовка і надання у вищий штаб донесень з обліку особового складу, озброєння і бойової техніки. Крім того, на штаб покладається персональний облік втрат в особовому складі, контроль за дотриманням правил поховання загиблих у бою і померлих військовослужбовців, облік місць їх поховання і оповіщення про це військових комісаріатів або сімей.

Аналізуючи завдання структурного підрозділу по роботі з особовим складом, суд доходить висновку про те, що посадовці зазначеного підрозділу не здійснюють будь-якого управління, а організовують і забезпечують діяльність військової частини.

Натомість, Статутом визначені структурні підрозділи, до завдань яких входить здійснення управління, а саме:

Розвідувальний підрозділ (призначений для організації та планування розвідки, безпосереднього управління підпорядкованим підрозділом розвідки);

Оперативний підрозділ (призначений для організації, координації та проведення планування бою (дій), підготовки підрозділів до бою (дій) та забезпечення управління ними в ході його ведення);

Підрозділ зв`язку (здійснює безпосереднє управління підпорядкованим підрозділом зв`язку).

Згідно Наказу командира в/ч НОМЕР_1 «Про організацію роботи пунктів управління частини» від 29.11.2024 №7дск, з грифом «для службового користування», визначено склад оперативно-командних пунктів в/ч НОМЕР_1 , які безпосередньо здійснюють оперативне (бойове) управління. Згідно цього наказу «ОКП очолює командир військової частини, під час його відсутності начальник штабу військової частини. До роботи на ОКП залучити S1, S2, S3, S4, безпілотних систем, вогневої підтримки, інженерної підтримки, радіоелектронної боротьби (далі – РЕБ) та протиповітряної оборони (далі – ППО).

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 не входить до переліку осіб, які включені у склад ОКП в/ч НОМЕР_1 , а тому не підпадає під категорію військовослужбовців, яким належить виплата додаткової винагороди у розмірі 50 000 гривень. Витяг із зазначеного наказу та витяг із додатку 1 до цього наказу додано відповідачем до відзиву та долучено до матеріалів справи.

Слід також зазначити, що позивач, подаючи позов, не вимагає визнання недійсними (протиправними) та скасування наказів командира в/ч НОМЕР_1 щодо виплати позивачеві додаткової винагороди.

Командування в/ч НОМЕР_1 ухвалювало рішення про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди на підставі поданих рапортів, і оформляло своє рішення наказами.

Визнавати дії військової частини протиправними, не можливо без надання оцінки законність самого наказу, що був підставою для цих дій.

Також, позивач помилково ототожнює «управління військової частини» з «оперативним управлінням».

Посада «оператор відділення персоналу штабу» є посадою підрозділу управління і не входить до числа військовослужбовців які здійснюють бойове управління (як процес).

Зазначена посада передбачена для усестороннього документального забезпечення учасників бойових дій, а не для здійснення оперативного (бойового) управління підрозділами першого ешелону на лінії зіткнення.

Позивач фактично прирівнює свою посаду до командних/штабних функцій ОВУ, що суперечить змісту розділу XXXIV Порядку №260. Наявність відряджень та виконання завдань у районі ведення бойових дій не утворює автоматично права на підвищену винагороду 50 000 грн

Крім того, позивачем не підтверджено участі у бойових діях/заходах в якості особи яка здійснює оперативне управління.

Порядок №260 містить вичерпний (для цієї мети) перелік документів — бойові накази/розпорядження, журнали бойових дій/оперативної обстановки, рапорти командирів — які підтверджують безпосередню участь кожного військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Позивач не надав жодних належних документів у визначеній формі, які б доводили, що він у спірні періоди виконував бойові завдання саме у статусі члена командування/штабу ОВУ , який здійснював оперативне управління підрозділами першого ешелону. Надані позивачем копії рапортів начальника відділення персоналу штабу підтверджують, що в спірний період позивач безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, не приймав, а виконував віддані йому бойові накази і бойові розпорядження за які передбачена додаткова винагорода у розмірі 30 тис. грн. Подані рапорти свідчать про те, що позивач саме виконував бойові спеціальні завдання, а не здійснював бойове управління підрозділом в спірний період.

Більш того, в/ч НОМЕР_1 не входить до переліку ОВУ/штабів угруповань військ (сил), затвердженого вищим військовим командуванням для цілей розділу XXXIV Порядку №260. Відсутність цього статусу виключає можливість поширення на позивача підвищеного розміру додаткової винагороди

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 квітня 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «10» липня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль