Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №280/3335/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 липня 2026 року Справа № 280/3335/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 )

до: ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 )

про: визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

14.04.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому позивач просить:

– визнати протиправною бездіяльність працівників відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021;

– зобов`язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що в 1993 році його було засуджено Торезьким міським судом Донецької області за ч. 3 ст. 140 Кримінального кодексу України. В 1994 році позивача засуджено Торезьким міським судом Донецької області за ч.ч. 3,4 ст. 140 Кримінального кодексу України. В 1997 році позивача засуджено Центрально-міським районним судом м. Макіївки за ч. 1 ст. 183-3 Кримінального кодексу України. В 2000 році позивача було засуджено Торезьким міським судом Донецької області за ч. 1 ст. 196-1 Кримінального кодексу України.

29.08.2001 позивача поставлено та знято з військового обліку із виключенням на підставі п. «г» ч. 5 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

14.05.2025 відповідачем було поставлено позивача на військовий облік.

03.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виключення його з військового обліку.

Листом від 15.12.2025 № 1429/3322 відповідач повідомив позивача про відсутність відомостей, які можуть бути підставою для внесення інформації про виключення його з військового обліку.

Позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_2 було подано скаргу, у відповіді на яку (від 21.01.2026 № 438) останнім було зазначено про те, що він не досяг граничного віку перебування в запасі та був взятий автоматично на військовий облік військовозобов`язаних. Інформація про судимість з державних реєстрів на позивача не надходила.

На думку позивача, бездіяльність працівників відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021 є протиправною, у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2026 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивачем було усунуто недоліки позовної заяви у встановлений строк.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

22.05.2026 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 28577 від 22.05.2026), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки положення ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відповідно до ст. 27 зазначеного Закону в запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідач у відзиві зазначив, що законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо відсутні передбачені діючою редакцією ч. 6 ст. 37 даного Закону підстави для виключення з військового обліку.

Також відповідач у відзиві зауважив, що, на його переконання, приписи ч. 1 ст. 58 Конституції України на досліджувані спірні правовідносини не поширюються. З огляду на викладені вище обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали і з`ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Довідки № 130/21 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правовий статус відповідача – без права юридичної особи, організаційно-правова форма – 610 Відокремлений відрозділ (а.с.36).

29.08.2001 позивача (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ) поставлено та знято з військового обліку із виключенням на підставі п. «г» ч. 5 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.9).

14.05.2025 позивача було взято на військовий облік, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.01.2026 № 438 (а.с.10).

03.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виключення його з військового обліку.

Листом від 15.12.2025 № 1429/3322 відповідач повідомив позивача про відсутність відомостей, які можуть бути підставою для внесення інформації про виключення його з військового обліку (а.с.11).

Позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_2 було подано скаргу, у відповіді на яку (від 21.01.2026 № 438) останнім було зазначено про те, що він не досяг граничного віку перебування в запасі та був взятий автоматично на військовий облік військовозобов`язаних. Інформація про судимість з державних реєстрів на позивача не надходила (а.с.10).

Оцінюючи правомірність бездіяльності працівників відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію", оголошено та постановлено провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався Указами Президента України та тривав на момент виникнення спірних правовідносин.

У ст. 1 Закону України від 12.12.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» визначено поняття «воєнний стан» відповідно до якої це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Нормою ч. 5 ст. 4 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

У ст. 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Положеннями ч. 3 вказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

У відповідності до ч. 9 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі – Порядок № 1487).

Відповідно до п. 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

У п. 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

Нормою ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

За приписами п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (у редакції чинній до 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У зв`язку із прийняттям Закону України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав законної сили 18.05.2024, редакція ч. 6 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону було виключено.

За змістом ч. 6 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок № 560).

Згідно з п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Так, судом встановлено, що 29.08.2001 позивача (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ) поставлено та знято з військового обліку із виключенням на підставі п. «г» ч. 5 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.9).

14.05.2025 позивача було взято на військовий облік, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.01.2026 № 438 (а.с.10).

03.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виключення його з військового обліку.

Листом від 15.12.2025 № 1429/3322 відповідач повідомив позивача про відсутність відомостей, які можуть бути підставою для внесення інформації про виключення його з військового обліку (а.с.11).

Позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_2 було подано скаргу, у відповіді на яку (від 21.01.2026 № 438) останнім було зазначено про те, що він не досяг граничного віку перебування в запасі та був взятий автоматично на військовий облік військовозобов`язаних. Інформація про судимість з державних реєстрів на позивача не надходила (а.с.10).

З огляду на викладені норми законодавства, суд зазначає, що з 18.05.2024 редакція ч. 6 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

Таким чином, за нормами чинного законодавства наявність в особи судимості за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину не є підставою для виключення її з військового обліку. Водночас, такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, якщо відсутні передбачені діючою редакцією цієї норми підстави для виключення з військового обліку. Отже, враховуючи зазначене, а також те, що позивач не досягнув 60-річного віку, він повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Стосовно доводів відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини дії ч. 1 ст. 58 Конституції України, суд зазначає таке.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а ведення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Аналогічні висновки викладені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 135567245).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, аналізуючи правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про правомірність перебування позивача на обліку військовозобов`язаних та, відповідно, про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності працівників відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021, на переконання суду, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а відтак, у задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити.

Оцінюючи наявність правових підстав для зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021, суд виходить із такого.

Оскільки суд дійшов висновку про правомірність поведінки працівників відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про взяття позивача на військовий облік, вимога останнього про зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку з 29.08.2021, на переконання суду, є необґрунтованою, а відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині позову також слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач надав докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги. Зокрема, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021.

У свою чергу, позивачем, на переконання суду, не доведено факт протиправності бездіяльності працівників відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку з 29.08.2021.

Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, є необґрунтованим, а відтак у його задоволенні слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для присудження на користь позивача судових витрат відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 – 10, 14, 90, 241 – 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 08 липня 2026 року.

Суддя О.В. Прудивус