Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №173/83/26 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/83/26

Номер провадження2/173/836/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

повне

30 червня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, цивільну справу за позовом представника позивача, адвоката Бутрович Катерини Сергіївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок вона придбала в ОСОБА_3 , але належним чином право власності на цей будинок не оформила. Проживає там з 2007 року, добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном. Домоволодіння належало матері відповідача, яка вже давно померла. Вважає, що між нею та відповідачем фактично відбувся договір купівлі-продажу, оскільки позивач передала відповідачеві кошти як повну оплату за будинок в розмірі 6000 грн. Подальше укладення в письмовій формі та нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами усного договору купівлі-продажу виявилося неможливим, оскільки позивач втратила з відповідачем зв`язок.

Позивач змушена звернутися до суду, так як втрачено будь-яку можливість для нотаріального посвідчення укладеного договору.

Провадження у справі відкрито 23.02.2026.

Ухвалою від 23.03.2026 закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що відповідач прийняла спадщину після померлої матері на земельний пай та грошові кошти, а на будинок відмовилася. Позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням оформити фактичний продаж юридично, але відповідач категорично відмовилася. Свою відмову пояснила тим, що не бажає займатися цим питанням.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала вимоги, викладені у заяві.

Належно повідомлена відповідач в судове засідання не з`явилася, заяву про причини неявки або про розгляд справи у її відсутність суду не надала. Відзив на позов відповідачем не подано.

Беручи до уваги, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд розглядав справу на підставі ст.ст. 280-283 ЦПК України, заочно, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухав пояснення позивача, представника позивача, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно копії технічного паспорта на будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 26.04.2002, власником домоволодіння зазначено ОСОБА_4 .

16.08.2007 секретарем Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району, за реєстровим № 74, посвідчена розписка про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 6000 грн за житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав її померлій матері ОСОБА_4 та на який вона має право згідно заповіту від 10.12.2002.

19.08.2024 старостою села у присутності свідків складено акт, згідно змісту якого, у будинку АДРЕСА_1 з 20.08.2007 та до теперішнього часу проживає ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 .

Згідно матеріалів спадкової справи № 291-2007, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02.01.2007.

10.12.2002 від імені ОСОБА_4 було посвідчено заповіт, згідно якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 29.07.1958, ОСОБА_6 є сином померлої ОСОБА_4 .

ОСОБА_3 є донькою померлої ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 25.11.1949 та про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_4 від 30.04.1970, згідно якого ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 .

Довідками виконкому Боровківської сільської ради за №1266, 1267 від 26.10.2007 підтверджено, що на момент смерті ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 остання була зареєстрована одна.

Згідно Державного акту про право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 030857, ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 5,000 га, та Державного акту про право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 091681 земельна ділянка площею 6,250 га.

Згідно Довідки про визначення нормативної ціни земельної ділянки № 9118-920 від 01.11.07, ціна складає 41117,63 грн кожна.

23.11.2007 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 прийняли спадщину після померлої матері по 1/2 частині кожної земельної ділянки, що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом зареєстрованими в реєстрі за №№ 5051, 5053, 5055, 5057 та витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 23.11.2007 за №№ 11882927, 11883353, 11883410, 11883460.

Також ОСОБА_3 та ОСОБА_6 прийняли спадщину, що складається з грошових внесків, що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 18.03.2008, зареєстрованими в реєстрі за №№ 1560, 158 та витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18.03.2008 за №№ 13667780, 13667779.

Оцінивши встановлені обставини та досліджені докази у їх сукупності, суд зазначає про таке.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від померлої фізичної особи до спадкоємців. До складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини права та обов`язки, що не припинилися внаслідок його смерті, а право на спадкування мають особи, визначені заповітом або законом.

Згідно із частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Водночас прийняття спадщини саме по собі не означає виникнення у спадкоємця права одноособово розпоряджатися окремим об`єктом нерухомого майна, якщо спадщину прийняли декілька спадкоємців.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, а згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як убачається з матеріалів спадкової справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 оформили свої спадкові права лише щодо земельних ділянок та грошових вкладів, отримавши відповідні свідоцтва про право на спадщину. Разом із тим свідоцтва про право на спадщину щодо спірного житлового будинку жодному зі спадкоємців не видавалися.

Таким чином, на момент складання розписки від 16.08.2007 спадкові права на житловий будинок у встановленому законом порядку оформлені не були. Крім того, спадщину прийняли двоє спадкоємців, а тому ОСОБА_3 не була єдиною особою, якій належали права на спадкове майно, та не мала права одноособово вирішувати питання про відчуження всього житлового будинку без участі іншого спадкоємця.

Зазначене узгоджується із положеннями статті 355 ЦК України, відповідно до якої майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності, а також статті 358 ЦК України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Розпорядження майном, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Матеріали справи не містять доказів того, що інший спадкоємець ОСОБА_6 надавав згоду на відчуження спірного житлового будинку або уповноважував ОСОБА_3 діяти від його імені.

Крім того, відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає або зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частина друга статті 220 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Отже, для застосування положень частини другої статті 220 ЦК України необхідна одночасна наявність сукупності таких умов: досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору; підтвердження такої домовленості належними письмовими доказами; повне або часткове виконання договору; ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц, у якій зазначено, що визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України можливе лише за наявності всіх передбачених законом умов у їх сукупності.

Також у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 179/9/21 зазначено, що суд при вирішенні спору повинен встановити факт досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується належними письмовими доказами.

Разом з тим зміст розписки від 16.08.2007 свідчить лише про отримання ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 6000 грн за житловий будинок, який належав її померлій матері та на який вона має право згідно із заповітом.

Вказана розписка не містить усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна. Зокрема, її зміст не дає можливості дійти висновку про досягнення сторонами згоди щодо предмета договору, не містить належного визначення сторін як продавця та покупця, їх взаємних прав та обов`язків, відомостей про передачу житлового будинку у власність покупця, момент переходу права власності, а також інших істотних умов, необхідних для договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Фактично розписка підтверджує виключно передачу грошових коштів і не є договором купівлі-продажу або письмовим доказом досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов такого договору.

Більше того, із самої розписки вбачається, що ОСОБА_3 зазначила про належність будинку померлій матері та лише вказала, що має право на нього згідно із заповітом. Таке формулювання свідчить про відсутність у неї на момент видачі розписки оформленого права власності на спірний житловий будинок.

Суд також враховує, що жодних доказів ухилення ОСОБА_3 чи іншого спадкоємця від нотаріального посвідчення договору матеріали справи не містять. Сам по собі факт відсутності нотаріального посвідчення домовленостей між сторонами не є достатньою підставою для визнання договору дійсним.

Відповідно до абзацу третього пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» суд повинен з`ясувати причини, з яких правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно одна зі сторін ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. Лише встановлення зазначених обставин може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач не довела наявності передбаченої законом сукупності умов для визнання договору дійсним. На момент складення розписки ОСОБА_3 не мала оформленого права власності на спірний житловий будинок, спадщину прийняли двоє спадкоємців, свідоцтва про право на спадщину щодо будинку не видавалися, а тому ОСОБА_3 не була уповноважена одноособово відчужувати весь об`єкт нерухомості. Крім того, сама розписка не містить усіх істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, а лише підтверджує факт передачі грошових коштів. Належні та допустимі докази досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, а також ухилення будь-якої зі сторін від його нотаріального посвідчення у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин правові підстави для застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову представника позивача, адвоката Бутрович Катерини Сергіївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач може оскаржити рішення суду до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складений 09.07.2026.

Суддя: Є.В. Челюбєєв