Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №160/26382/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокуСправа №160/26382/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 03.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого за 2022 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого за 2023 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 03.03.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 03.03.2022 по 19.05.2023 відповідач обчислював та виплачував йому грошове забезпечення й інші пов`язані з ним виплати із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, тоді як після відновлення дії первісної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 розрахунок мав здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Унаслідок цього грошове забезпечення виплачено позивачу у заниженому розмірі, чим порушено його право на достатнє грошове забезпечення. На заяву позивача про проведення перерахунку відповідач відповів відмовою, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заперечуючи проти позову, Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву зазначила, що визнання протиправним і скасування нормативно-правового акта не поновлює дію актів, які ним були скасовані; після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 текст пункту 4 постанови № 704 залишався незмінним і передбачав визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а з 20.05.2023 - виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 гривні, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481. Відповідач наголосив, що визначення розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, а не до компетенції військової частини, яка діяла в межах чинної редакції постанови № 704, а тому протиправна бездіяльність з її боку відсутня. З огляду на викладене відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За приписами частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 03.03.2022 по 29.07.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , будучи зарахованим до списків особового складу військової частини наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 03.03.2022 № 54.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.07.2025 № 68 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

У період з 03.03.2022 по 19.05.2023 позивач проходив військову службу на посаді «командир відділення» (7 тарифний розряд) та перебував у військовому званні «старший сержант».

Розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у зазначений період відповідач визначав виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), що сторонами по суті не заперечується.

09.08.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою (звернення № ОГ-19140256), в якій просив, зокрема, здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 03.03.2022 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Листом від 22.08.2025 № 1055/1500 відповідач відмовив у проведенні перерахунку; перерахунок та виплата не здійснені.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо неврахування при обчисленні грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та відмовою у проведенні перерахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14. Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови № 704 (у первинній редакції на дату прийняття) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанови № 704, пункт 4 останньої викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови № 704 сформульовано Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 у частині, що не суперечить акту вищої юридичної сили, — з використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням (і похідних від них виплат) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21-а.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 встановлено 2481,00 грн, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 — 2684,00 грн, тобто у розмірі, більшому за прожитковий мінімум станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), застосований відповідачем.

Ураховуючи наведене, застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача у період з 03.03.2022 по 19.05.2023 такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, чим порушено його право на належне грошове забезпечення.

Крім того, суд зважає на те, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює перерахунок (донарахування) похідних від них виплат — грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, оскільки їх розмір визначається з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням.

Доводи відповідача про те, що визнання протиправним і скасування пункту 6 постанови № 103 не поновило дію попередньої редакції пункту 4 постанови № 704, а також про те, що визначення розрахункової величини належить виключно до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд відхиляє. Спірне питання вирішується не через механізм «поновлення» дії скасованої норми, а на підставі правила подолання колізії правових норм, за яким у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта, який має вищу юридичну силу (частина третя статті 7 КАС України). Оскільки визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 з 01 січня 2020 року суперечить актам вищої юридичної сили, до спірних відносин підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Військова частина НОМЕР_1 як орган, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, зобов`язана була застосувати норму акта вищої юридичної сили; при цьому позивач не оспорює нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, а оскаржує бездіяльність відповідача щодо неналежного обчислення та виплати належного йому грошового забезпечення.

Щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, то суд зазначає, що на підставі п. 1 Розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 Розділу XXIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Пунктом 9 Розділу XXIV Порядку №260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту.

Проте, згідно наданої відповідачем довідки позивачу виплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в 2022 році, в 2023 році вказана виплата не здійснювалася і доказів звернення з відповідним рапортом сторонами не надано.

Відповідно, в цій частині, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно та розсудливо. За наслідками перевірки оскаржувана бездіяльність відповідача наведеним критеріям не відповідає.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Всупереч наведеному відповідач правомірності оскаржуваної бездіяльності належними та допустимими доказами не довів.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву, оцінена судом та відхилена з наведених вище мотивів.

За наведених обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Позивач як учасник бойових дій відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи. Оскільки судовий збір позивачем не сплачувався, підстави для його розподілу за правилами статті 139 КАС України відсутні, а тому питання про стягнення судового збору судом не вирішується.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 03.03.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 03.03.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, застосувавши в якості розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн), з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, застосувавши в якості розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова