Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №160/11731/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокуСправа №160/11731/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 06.11.2025 року №046150017605;

- зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсії за віком зарахувавши до страхового стажу періоди роботи періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , періоди роботи згідно із архівної довідки № 7/01-25-353 від 10.05.2025, період роботи з 19.10.2010 року по 04.11.2011 року у подвійному розмірі.

В обґрунтування позову зазначив, що має достатній та необхідний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому відмова відповідача у призначенні такої пенсії, у зв`язку з неможливістю зарахування період навчання, у повному обсязі періоду роботи з 03.06.2002 по 12.03.2007 року, а також періоду роботи з 19.10.2010 року по 04.11.2011 року у подвійному розмірі є незмістовною, оскільки у трудовій книжці щодо вказаних періодів роботи наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. За викладених обставин просить задовольнити позов.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористалися наданим правом і надіслали на адресу суду відзиви на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області від 06 листопада 2025 року прийнято правомірне рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого в статті 26 Закону № 1058. Звертає увагу, що після набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто з 01 січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 30.10.2025 позивач звернувся за призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058–IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності відповідно до Порядоку приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (зі змінами) Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області

Рішенням відповідача від 06.11.2025 року №046150017605 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу (32 роки при набутих 30 років 06 місяців 29 днів). При цьому, також зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки № 7/01-25-353 від 10.05.2025, оскільки ПІБ зазначено скорочено.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Як вже встановлено судом, досягнувши 60 річного віку, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV.

Проте, відповідачем відмовлено позивачу у призначенні такої пенсії з огляду на те, що періоди роботи періоди роботи згідно довідки № 7/01-25-353 від 10.05.2025 не зараховані до страхового стажу позивача оскільки ПІБ зазначено скорочено, а відтак загальний страхований страж позивача за позицією відповідача складає 30 років 06 місяців 29 днів при необхідних 32 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

При цьому, ані у спірному рішенні ані у відзиві на позовну заяву відповідач не наводить мотивів щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03.06.2002 по 12.03.2007 року у повному обсязі на посаді старшої медичної медсестри.

Згідно із розрахунком форми РС-право, відповідачем частково врахований цей період, а саме: з 03.06.2002 по 31.12.2003, з 07.04.2004 по 25.02.2007 року.

Таким чином, позивачеві не зараховано період роботи з 01.01.2004 по 06.04.2004 року та з 26.02.2007 по 12.03.2007 року.

З цього приводу суд враховує, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.

Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов`язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.

Суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача відмічає, що в них наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу за період роботи з 03.06.2002 по 12.03.2007 року.

При цьому, ані у спірному рішенні ані у відзиві на позовну заяву відповідач не наводить мотивів щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03.06.2002 по 12.03.2007 року у повному обсязі на посаді старшої медичної медсестри

Таким чином, суд дійшов висновку, що періоди роботи, (які протягом означеного періоду частково не зараховані до складу страхового стажу позивача) з 01.01.2004 по 06.04.2004 року та з 26.02.2007 по 12.03.2007 року підлягають зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Щодо позовних вимог в частині врахування періоду роботи згідно із архівної довідки № 7/01-25-353 від 10.05.2025, період роботи з 19.10.2010 року по 04.11.2011 року у подвійному розмірі.

Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України № 1788-XII, згідно до якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Суд констатує, що редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час.

Стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, які, у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є обов`язковими для врахування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року, що у свою чергу спростовує доводи відповідача у цій частині.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту щодо обрахування періоду роботи з 19.10.2010 року по 04.11.2011 року, записи про що міститься у трудовій книжці позивача, а не лише в довідці, не може вважатися втручанням у дискреційні повноваження відповідача, зважаючи, що останнім вже обрано один із альтернативних варіантів поведінки та відмовлено у позивачеві зарахування спірного періоду в подвійному розмірі та його доводи зводяться виключно до набрання чинності Законом №1058.

Із приводу періоду навчання судом враховується, що відповідно до записів трудової книжки, позивач протягом 20.06.2012 року по 31.10.2012 навчався не у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і таке інше, а на державному підприємстві та до того ж здобував навички будівельника, тоді як у подальшому працевлаштувався не за здобутою спеціальністю, а тому вказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію суд зазначає про таке.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 30.10.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 06.11.2025 року №046150017605 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.2004 по 06.04.2004 року, з 26.02.2007 по 12.03.2007 року та в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 19.10.2010 року по 04.11.2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні у цій справі та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 798,72 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна