Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №459/3781/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 459/3781/25 Головуючий у 1 інстанції: Жураковський А.І.

Провадження № 22-ц/811/3990/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А.Левика, М.М. Шандри

секретар: Попенко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шептицького міського суду Львівської області від 06 листопада 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І., -

в с т а н о в и в:

27.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою в якій просила:

- визнати бездіяльність приватного виконавця Сокіл Віталії Іванівни у ВП №76575416 неправомірною в частині невиконання вимог пункту 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, а саме - у незазначенні в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 20.10.2025 року залишку нестягнутої суми та відомостей про фактичні результати виконання судового рішення;

- зобов?язати приватного виконавця Сокіл Віталію Іванівну внести зміни до постанови від 20.10.2025 року у виконавчому провадженні № 76575416, зазначивши в ній залишок нестягнутої суми, суму стягнутого виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також інші відомості, передбачені пунктом 22 розділу ІІІ Інструкції № 512/5;

- зобов?язати приватного виконавця Сокіл Віталію Іванівну надати скаржнику копію виконавчого документа (виконавчого листа) з відміткою про повернення стягувачу з посиланням на підставу повернення, залишок нестягнутої суми, суму виконавчого збору (основної винагороди), або, якщо така відмітка не проставлялася - надати письмову довідку (акт) про її відсутність із зазначенням причини.

В обґрунтування скарги зазначала, що вона є боржником у виконавчому провадженні № 76575416, відкритому приватним виконавцем Сокіл Віталією Іванівною на підставі виконавчого листа № 459/325/20 від 05.04.2022, виданого Червоноградським міським судом Львівської області. У межах виконання рішення за виконавчим листом № 459/325/20 було відкрито виконавчі провадження, зокрема № 69259014 (державного виконавця) та № 76575416 (приватного виконавця). Зазначає, що 20.10.2025 приватним виконавцем Сокіл В. І. у ВП № 76575416 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Вказує, що у постанові не зазначено залишок нестягнутої суми та інші обов?язкові відомості щодо результатів виконання. Відповідно до п. 22 розд. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (наказ Мін?юсту № 512/5 від 02.04.2012 р. у чинній редакції), у постанові про повернення виконавчого документа обов`язково зазначаються: підстава повернення з посиланням на Закон, результати виконання, залишок нестягнутої суми, сума виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, наслідки, передбачені ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець залишає у матеріалах копію виконавчого документа, а на оригіналі проставляє відмітку із зазначенням вказаних реквізитів, що засвідчується підписом і печаткою. Після ознайомлення з постановою про повернення виконавчого документа, скаржником направлено Вимогу до приватного виконавця про усунення недоліків і внесення відсутніх реквізитів (зокрема залишку). Відповідь приватним виконавцем не надана, недоліки не усунуті. Вважає, що така неповнота не дає їй можливості встановити, чи правильно відображено результат виконання судового рішення та створює ризик помилкового або повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання. За результатами перевірки матеріалів виконавчого провадження відсутня копія виконавчого листа, який було повернуто стягувачу. Зазначає, що скарга подається саме на бездіяльність приватного виконавця, оскільки оскаржується не сам факт винесення постанови, а невиконання приватьним виконавцем обов`язкових дій, передбачених пунктом 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5.

Оскаржуваною ухвалою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни витрати на правничу допомогу у сумі 2 000 грн.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 .

Вважає ухвалу незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що суд неправильно витлумачив та неправомірно застосував до спірних правовідносин п.22 Інструкції, фактично здійснивши судове нормотворення, що суперечить ст.19 Конституції України. Судом допущено істотні порушення процесуального права, зокрема ст.76-81,89,247-249 ЦПК України. Суд не встановив фактичного залишку заборгованості, не дослідив ризику подвійного стягнення та не врахував солідарне виконання рішення іншим боржником, що підтверджено листом Міністерства юстиції. Вважає, що відмітка про залишок заборгованості - 0 грн була обов`язковою. Процесуальні порушення полягають у тому, що протокол судового засідання не відповідає технічному запису, судом порушено принцип змагальності та рівності сторін, оскільки заявник не мав можливості подати письмові заперечення на аргументи приватного виконавця. Суд врахував аргументи приватного виконавця та не врахував аргументи заявника, неправильно вирішив питання про судові витрати на правничу допомогу. Вважає, що приватний виконавець діє як суб`єкт владних повноважень, а тому не може перекладати витрати на особу, яка оскаржує його дії. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2022 року у справі № 826/16473/15. Звертає увагу на відсутність доказів фактичного надання правничих послуг, зокрема акту приймання –передачі. Заявлені витрати є непропорційними, завищеними та необґрунтованими. Просить ухвалу Шептицького районного суду Львівської області від 06 листопада 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити. Вирішити питання судових витрат.

19 грудня 2025 року представник приватного виконавця Сокіл Віталії Іванівни-Репак Віталій Валерійович подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга є безпідставною, а викладені в ній доводи такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Ствердив, що у рамках виконавчого провадження № 76575416, відкритого на підставі виконавчого листа №459/325/20, виданого 05.04.2022 року Червоноградським міським судом Львівської області, приватним виконавцем не проводились стягнення, а відтак у такого не було обов`язку щодо зазначення у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу залишку нестягненої суми, суму стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, тощо. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець не може вказувати суми коштів, які були стягнуті іншим органом примусового виконання рішення в рамках інших виконавчих проваджень. Щодо вимог апеляційної скарги в частині витрат на правничу допомогу зазначає, що такі підтверджені належними доказами, зокрема квитанцією про оплату в розмірі 5000 грн. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Крім цього, просив стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн.

У засіданні суду апеляційної інстанції приватний виконавець Сокіл В.І. апеляційну скаргу заперечила, додатково пояснила, що у виконавчому провадженні діяла в межах Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Апелянт ОСОБА_1 в судове засідання не з`явились, надіслала заяву про розгляд справи без її участі.У заяві зазначила, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення приватного виконавця Сокіл В.І., перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами частини п?ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Судом встановлено, що 15.11.2024 року на адресу приватного виконавця Сокіл В.І. надійшла заява про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа №459/325/20, виданого 05.04.2022 року Червоноградським міським судом Львівської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» 8240 (вісім тисяч двісті сорок) гривень 44 копійок, основного боргу 2342 (дві тисячі триста сорок дві) гривень 58 копійок інфляційних втрат та 719 (сімсот дев?ятнадцять) гривень 29 копійок - 3% річних.

15.11.2024 року приватним виконавцем Сокіл В.I. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76575416, яку скеровано боржнику для виконання, стягувачу до відома.

15.11.2024 року приватним виконавцем Сокіл В.I. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника 382,50 грн.

15.11.2024 року приватним виконавцем Сокіл В.I. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1 130,23 грн.

15.11.2024 року приватним виконавцем Сокіл В.I. винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника загальну суму додаткових витрат в сумі - 607,10 грн.

18.11.2024 року приватним виконавцем Сокіл В.I. винесено постанову про арешт коштів боржника.

08.09.2025 року на адресу приватного виконавця від боржниці ОСОБА_1 надійшла заява про закінчення виконавчого провадження, до якої було долучено копію постанови про закінчення виконавчого провадження №69259014 від 05.02.2025 року, виданої Шептицьким відділом державної виконавчої служби у Шептицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Згідно заяви, боржницею висунуто вимогу про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №459/325/20, виданого 05.04.2022 року Червоноградським міським судом Львівської області у зв?язку з тим, що фактично вся сума боргу за цим виконавчим листом вже повністю стягнута у межах виконавчого провадження №69259014, відкритого державним виконавцем щодо боржника ОСОБА_3 .

08.09.2025 року на адресу стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» приватним виконавцем скеровано запит про стан заборгованості по виконавчому листу №459/325/20, виданому 05.04.2022 року.

Згідно довідки від 08.09.2025 року, наданої на запит приватного виконавця, стягувач повідомив, що станом на 08.09.2025 заборгованість за виконавчим листом №459/325/20 від 05.04.2022 року не оплачено. Залишок основної суми боргу становить - 1 373,34 грн.

23.09.2025 року приватним виконавцем надано відповідь на заяву боржниці від 07.09.2025 року, у якій приватний виконавець повідомила боржницю про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження у зв?язку з тим, що рішення суду боржником не виконано у повному обсязі. До вказаної відповіді приватним виконавцем долучено копію довідки стягувача ТОВ «Львівгаз збут», наданої на запит приватного виконавця від 08.09.2025 року.

09.09.2025 року на адресу приватного виконавця від боржниці ОСОБА_1 надійшла вимога про закінчення виконавчого провадження, до якої було долучено копію постанови про закінчення виконавчого провадження №69259014 від 05.02.2025 року, винесеної Шептицьким відділом державної виконавчої служби у Шептицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

23.09.2025 року приватним виконавцем надано відповідь на вимогу боржниці від 09.09.2025 року, у якій приватний виконавець повідомила боржницю про відсутність підстав для закриття виконавчого провадження у зв?язку з тим, що рішення суду боржником у не виконано у повному обсязі. До вказаної відповіді приватним виконавцем долучено копію довідки стягувача ТОВ «Львівгаз збут», наданої на запит приватного виконавця від 08.09.2025 року.

Крім того, приватним виконавцем повідомлено боржника про можливість надати належно оформлені докази щодо повної чи часткової оплати боргу, такі як: платіжні інструкції, довідку про відсутність боргу від стягувача.

20.10.2025 року на адресу приватного виконавця надійшла заява стягувача ТОВ «Львівгаз збут» про повернення виконавчого документа стягувачу.

20.10.2025 року приватним виконавцем винесено постанову про повернення, виконавчого документа стягувачу.

20.10.2025 року на адресу приватного виконавця надійшла вимога боржниці ОСОБА_1 про усунення недоліків постанови приватного виконавця.

31.10.2025 року приватним виконавцем надано відповідь на вимогу боржниці ОСОБА_1 щодо відсутності в діях приватного виконавця порушення вимог Інструкції щодо не зазначення залишку нестягнутої суми.

Звертаючись зі скаргою до суду, ОСОБА_1 вважала, що приватний виконавець Сокіл В.І. у постанові про повернення виконавчого документа мав обов`язок зазначити залишок нестягнутої суми, який у цьому випадку становить 0 грн, оскільки стягнутий з солідарного боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №69259014, що стверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 05.02.2025 року.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд виходив з того, що бездіяльність приватного виконавця не доведена, оскільки будь-які стягнення коштів з рахунків боржника ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження №76575416 не проводились, а тому у приватного виконавця не було обов`язку зазначати у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу «залишку не стягнутої суми боргу».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Дії виконавців під вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог пункту 22 Розділу ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стянутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

З фільтрованої виписки по виконавчому провадженню №76575416 за період з 01.01.2023 року по 06.11.2025 року встановлено, що рух коштів за рахунком відсутній (а.с.40 т.1).

Наведене свідчить, що за виконавчим документом №459/325/10, виданим Червоноградським міським судом Львівської області 05 квітня 2022 року у виконавчому провадженні №76575416, стягнення не проводилось, тому приватний виконавець не мав обов`язку у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу зазначати залишок нестягненої суми.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначення залишку нестягненої суми є обов`язковим у всіх випадках, незалежно від того, здійснювалося стягнення чи ні є безпідставними та визнаються колегією суддів як довільне тлумаченням заявницею вимог пункту 22 Розділу ІІІ Інструкції.

Доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем створена реальна можливість повторного відкриття виконавчого провадження, що не врахував суд першої інстанції є необґрунтованими, оскільки ч.5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов?язково роз?яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У зв?язку з винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачу № 76575416, приватним виконавцем залишено у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа з відповідною відміткою, у якій зазначено підставу повернення виконавчого документа стягувачу з посиланням на відповідну норму Закону України «Про виконавче провадження» та відсутність стягнень з ОСОБА_1 приватним виконавцем Сокіл В.І. Відмітка на виконавчому документі засвідчена підписом приватного виконавця та скріплена печаткою.

Зазначені дії приватного виконавця відповідають абзацам 2,3 пункту 22 Розділу ІІІ Інструкції,яким передбачено, що при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Суд першої інстанції всебічно дослідив копії матеріалів виконавчого провадження та дії приватного виконавця під час вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №459/325/20, виданого Червоноградським міським судом Львівської області 05 квітня 2022 року і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Твердження апеляційної скарги про порушення судом вимог процесуального закону під час розгляду скарги є безпідставними, оскільки така розглянута з дотриманням вимог Розділу VII Цивільного процесуального кодексу України.

Наведене свідчить, що судом першої інстанції всебічно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено законну та обґрунтовану ухвалу, тому підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги в частині необгрунтованого стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів відхиляє з таких мотивів.

Відповідно до статті 129- 1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав про те, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від» 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

У рішеннях від 06.09.2007 у справі «Моргуненко проти України» та від 27.11.2008 у справі «Крутько проти України ЄСПЛ виснував, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1,2 статті 15 ЦПК України Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця.

Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.

Згідно з ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

У п.65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 зроблено висновок, що приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.

Стягуючи витрати на правову допомогу , суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача - адвокатом Репаком В. на підтвердження таких надано договір про надання правової допомоги від 22.05.2025, ордер про надання правничої допомоги від 05.11.2025, рахунок №4 за правничі послуги від 31.10.2025, платіжну інструкцію №47260 від 31.10.2025, тому з врахуванням складності справи та співмірності з предметом спору дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 в користь приватного виконавця Сокіл В.І. 2000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з таких вимог закону.

Згідно з ст.ст.133,134 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Саме по собі посилання на фіксований розмір гонорару не може бути підставою звільнення заявника від обов`язку доведення співмірності, обґрунтованості та розумності витрат на правничу допомогу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатом Репаком В.В. на підтвердження витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги від 22.05.2025, ордер про надання правничої допомоги від 05.11.2025, рахунок №4 за правничі послуги від 31.10.2025, платіжну інструкцію №47260 від 31.10.2025.

Доводи апеляційної скарги про відсутність акту виконаних робіт, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки перелік наданих послуг та кількість затраченого адвокатом часу, зазначений у рахунку №4 від 31.10.2025 року (а.с.31 т.1).

Наведене свідчить, що суд першої інстанції належним чином дослідив докази, надані на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахував критерії реальності адвокатських витрат, встановив їх дійсність та необхідность, тому підстав для зміни чи скасування ухвали суду в цій частині немає.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.382 ЦПК України постанова апеляційного муду серед іншого складається з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції адвокатом Репак В.В. надано договір про надання правової допомоги від 22.05.2025, ордер про надання правничої допомоги від 19.12.2025, рахунок №5 за правничі послуги від 09.12.2025, платіжну інструкцію №49545 від 09.12.2025 року на суму 5000 грн.

У заяві про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу наведено перелік наданих послуг, а саме підготовка, складання та подання до Львівського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану на ухвалу Шептицького міського суду Львівської області від 06.11.2025 року – 5 (п`ять) годин, що становить до оплати – 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

При цьому, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських послуг, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно практики Європейського суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн в суді апеляційної інстанції є завищеними та приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 в користь приватного виконавця Сокіл В.І. 2000 грн, що буде співмірним до складності справи та відповідає принципам справедливості та пропорційності.

Такий розмір витрат, колегія суддів вважає співмірним з обсягом виконаних робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без завдолення.

Ухвалу Шептицького міського суду Львівської області від 06 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (( НОМЕР_1 ) в користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А.Левик

М.М. Шандра