Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №463/3139/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/3139/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/3576/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретар: Попенко І.І.

за участю: ОСОБА_1 та його представника

ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА», ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

03 квітня 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства«Страхова компанія «УНІКА», ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У ході розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та просила стягнути з ПрАТ «СК «УНІКА» 19 947,15 грн як недоплачене страхове відшкодування, а з ОСОБА_1 — 73 181,57 грн, що становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди та сумою виплаченого страхового відшкодування, а також додаткові витрати, пов`язані з проведенням експертного дослідження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 грудня 2024 року у місті Львові на перехресті вулиць Личаківської та Долішньої сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «AUDI A3» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу, та автомобіля «SKODA OCTAVIA» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 15 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. Встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія була застрахована у ПрАТ «СК «УНІКА» відповідно до чинного договору обов`язкового страхування. Згідно з висновком експертного дослідження, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 86 888,43 грн. ПрАТ «СК «УНІКА» здійснило часткову виплату страхового відшкодування у розмірі 66 941,28 грн, у зв`язку з чим, на думку позивача, утворилась недоплата у сумі 19 947,15 грн. Крім того, позивач зазначає, що фактична вартість проведеного відновлювального ремонту транспортного засобу становить 154 070,00 грн, у зв`язку з чим різницю між фактично понесеними витратами, страховою виплатою та недоплаченим відшкодуванням у загальному розмірі 73 181,57 грн, а також витрати на проведення експертного дослідження у сумі 6 000,00 грн, просить стягнути з відповідача — ОСОБА_1 як з винної особи.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_3 недоплачене страхове відшкодування у розмірі 19947,15 гривень (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сорок сім гривень 15 копійок).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдану шкоду у розмірі 67181,57 гривень (шістдесят сім тисяч сто вісімдесят одна гривня 57 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 259,39 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 873,81 гривень.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд помилково поклав відповідальність на ОСОБА_1 , хоча він діяв у межах трудових обов`язків працівника ТОВ «РЕД БУЛЛ УКРАЇНА», яке є володільцем джерела підвищеної небезпеки та страхувальником. За правилами ст. 1172, 1187 ЦК України відповідальність має нести роботодавець або страховик у межах ОСЦПВ, а не працівник-водій. Суд не врахував, що цивільно-правова відповідальність була застрахована в ПрАТ «СК «УНІКА», тому саме страховик є належним відповідачем у межах ліміту. Суд безпідставно визначив шкоду без урахування фізичного зносу транспортного засобу, всупереч Закону про ОСЦПВ та Методикам оцінки. Суд безпідставно надав перевагу висновку експерта позивача, не врахувавши протокол огляду та звіт страховика, і не призначив повторну експертизу попри наявні суперечності. Суд неправильно застосував ст. 22, 1192, 1194 ЦК України та відступив від правових висновків Верховного Суду щодо розподілу відповідальності між страховиком і заподіювачем шкоди. Апелянт вважає, що рішення суду в частині стягнення шкоди з водія є помилковим, оскільки відповідальність має покладатися на страховика та роботодавця, а розмір шкоди визначений неправильно та з порушенням закону.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, за змістом вказаних норм матеріального права, вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, можуть бути заявлені у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Подібні за змістом висновки сформульовані також у постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 344/3008/17, від 15.10.2020 у справі № 755/7666/19, від 16.02.2022 у справі № 709/370/20.

Судом установлено, що позивач є власником транспортного засобу марки «AUDI A3», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 16).

28 грудня 2024 року у місті Львові на перехресті вулиць Личаківської та Долішньої сталася дорожньо-транспортна пригода за участю вказаного транспортного засобу позивача та автомобіля «SKODA OCTAVIA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 15 січня 2025 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 18).

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «SKODA OCTAVIA» була застрахована у ПрАТ «СК «УНІКА» відповідно до полісу № 221138907(а.с. 135). Страховий ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 160 000,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку № 80558 від 04 лютого 2025 року, складеного на замовлення ПрАТ «СК «УНІКА» (а.с. 139–142), розмір матеріального збитку визначено у сумі 66 941,28 грн.

Сторони не заперечують, що зазначена сума страхового відшкодування була виплачена позивачу ПрАТ «СК «УНІКА», що підтверджується платіжним дорученням № 014282 від 05 лютого 2025 року (а.с. 148).

Згідно з висновком експерта № 22699 від 19 лютого 2025 року, складеним на замовлення позивача (а.с.19–33), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, без урахування податку на додану вартість, становить 86 888,43 грн, тоді як загальна вартість відновлювального ремонту визначена у розмірі 180 934,71 грн.

Згідно з актом виконаних робіт №7 від 02 квітня 2025 року та квитанцією до прибуткового касового ордера № 4 від 02 квітня 2025 року (а.с. 9–10), позивач понесла витрати на фактичний ремонт транспортного засобу у розмірі 154 070,00 грн.

Вважаючи розмір виплаченого страхового відшкодування недостатнім для повного покриття завданої шкоди, позивач звернулась до суду з цим позовом про стягнення різниці між фактичними витратами на відновлення транспортного засобу та виплаченим страховим відшкодуванням.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір у частині позовних вимог до ОСОБА_1 , виходив із того, що останній є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а отже — особою, яка відповідно до статті 1194 ЦК України зобов`язана відшкодувати потерпілій різницю між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування.

Судом установлено, що позивач фактично понесла витрати на відновлювальний ремонт автомобіля у розмірі 154 070,00 грн, тоді як страховик виплатив страхове відшкодування у розмірі 66 941,28 грн, а також 19 947,15 грн, стягнутих на користь позивача рішенням суду як недоплачене страхове відшкодування. Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що непокритою залишилася частина шкоди у сумі 67 181,57 грн, яка підлягає стягненню безпосередньо з відповідача як особи, що завдала шкоди.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідають встановленим у справі обставинам.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним трудових (службових) обов`язків.

При цьому для покладення відповідальності на роботодавця необхідно встановити не лише факт перебування заподіювача шкоди у трудових відносинах із ним, а й те, що шкоду було завдано саме під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неналежності відповідача, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 виконував свої трудові (службові) обов`язки чи діяв у межах доручення роботодавця. Сам по собі факт перебування особи у трудових відносинах із юридичною особою не є достатньою підставою для застосування положень статті 1172 ЦК України. За відсутності доказів того, що шкоду було завдано саме під час виконання працівником трудових (службових) обов`язків, підстави для покладення цивільно-правової відповідальності на роботодавця відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що підписання позивачем акта огляду транспортного засобу свідчить про погодження із розміром завданих збитків, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки підписання позивачем акту огляду не свідчить про згоду з остаточним розміром шкоди. Акт огляду фіксує лише первинний стан пошкоджень і не замінює собою експертного дослідження розміру відновлювального ремонту. Отже, доводи апелянта про узгодженість розміру збитків є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення розміру шкоди є безпідставними та зводяться до помилкового ототожнення страхового відшкодування шкоди у повному обсязі.

Відповідно до статей 1166, 1192, 1194 ЦК України та статті 29 Закону №1961-IV, страхове відшкодування не є повним відшкодуванням шкоди, а лише способом її часткового покриття в межах страхового регулювання. Невідшкодована частина підлягає стягненню з особи, яка завдала шкоди.

Матеріалами справи підтверджено реальні витрати позивача на відновлювальний ремонт, які відповідачем не спростовані, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визначив фактичний розмір шкоди та правомірно стягнув її невідшкодовану частину.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для покладення обов`язку відшкодування шкоди на ПрАТ «СК «УНІКА» у зв`язку з укладенням договору добровільного страхування цивільно-правової відповідальності є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, 02.05.2024 ПрАТ «СК «УНІКА» та ТОВ «РЕД БУЛЛ УКРАЇНА» укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності №131457/4450/0000963, який на момент ДТП був чинним, а транспортний засіб «SKODA OCTAVIA», р.н. НОМЕР_2 , був включений до переліку забезпечених транспортних засобів, із встановленням страхової суми 950 000,00 грн.

Разом із тим, відповідно до п. 8 зазначеного договору, страхове відшкодування за добровільним страхуванням здійснюється виключно в частині, що перевищує ліміти відповідальності, встановлені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та з урахуванням умов договору.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідальність страховика за договором добровільного страхування виникає лише у разі перевищення розміру шкоди над лімітом відповідальності за договором обов`язкового страхування. За таких обставин підстав для покладення обов`язку відшкодування шкоди на страховика за договором добровільного страхування не убачається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 10.07.2026.

Головуючий

Судді