Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №461/10694/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №461/10694/25 Головуючий у 1 інстанції:Ціпивко І.І.

Провадження №22-ц/811/834/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м.Львова в складі судді Ціпивко І.І. від 20 лютого 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту,-

в с т а н о в и л а :

ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 20 лютого 2026 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту – відмовлено.

Роз`яснено позивачці, що вона має право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 20 лютого 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі відмова мотивована тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач є стороною виконавчого провадження і має захищати свої права шляхом подання скарги на дії виконавця. У своїй позовній заяві та заяві про відновлення руху ОСОБА_1 вказувала, що 26.11.2025 звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , однак листом № 73219 від 27.11.2025 їй було відмовлено. У вказаному листі (був долучений до позову і знаходиться в матеріалах справи) зазначено, що оскільки в 2006 році виконавчі провадження формувались лише на паперових носіях, після завершення виконавчі провадження передавались до архіву та знищувались після завершення строків зберігання виконавчих проваджень. В даному випадку арешт майна боржника накладений у 2006 році згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (б/н, 21.03.2006, ДВС у Личаківському районі м. Львова, державний виконавець Годованюк А.Ю.) може бути знято на підставі частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням суду. Звертає увагу, на те що оскільки відповідач унеможливлений зняти арешт не внаслідок його неправомірних дій, а через відсутність у нього матеріалів виконавчого провадження та змін в законодавстві з незалежних від обох сторін спору обставин. Однак, суд першої інстанції залишив дані обставини поза своєю увагою. За даних обставин, вважає оскаржувану ухвалу незаконною, та такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Окрім того, наголошує, що нею було повністю виконано вимоги ухвали суду від 30.01.2026 про залишення позову без руху, усунуто всі формальні недоліки, що свідчить про намір та право на розгляд справи судом.

В судове засідання окрім представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про усунення недоліків, апеляційної скарги, додаткових письмових пояснень позивачки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 3, 15, 186, 477 ЦПК, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», п.16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, постанову Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі№607/3894/17, та відмовляючи у відкритті провадження та роз`яснюючи позивачці, що вона має право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України, – виходив з того, що ухвалою судді від 30.01.2026 року позовну заяву до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту залишено без руху та надано позивачці строк для усунення її недоліків. 16.02.2026 року позивачка надіслала до суду заяву на усунення недоліків її позовної заяви. Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов до висновку, що провадження по даній справі не може бути відкрито, зважаючи на таке. Як вбачається із змісту позовної заяви, у 2025 році позивачка дізналася про факт накладення арешту на її майно. Арешт був накладений на підставі ухвали Личаківського районного суду міста Львова у справі №2-2199-06 від 09.03.2006 року про забезпечення позову та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.03.2006 року, винесеної ВДВС у Личаківському районі м. Львова. Надалі рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі № 2-2199-06 від 07.12.2006 року у позові відмовлено, а заходи забезпечення позову скасовано. У цій справі арешт на майно було накладено державним виконавцем з метою забезпечення виконання рішень суду, спір не пов`язаний з належністю майна, на яке накладено арешт, позивач у цих правовідносинах є боржником, тобто є стороною виконавчого провадження, не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а належним способом захисту даного права є саме звернення до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не з позовною заявою.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення; обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, – не доведені, а тому ухвала суду підлягає скасуванню.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту, у якому просила:

- скасувати накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на мою – ОСОБА_1 користь 968 грн. 96 коп. судового збору.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 . У листопаді місяці 2025 року їй стало відомо на наявність арешту на квартиру, який накладений на підставі ухвали Личаківського районного суду міста Львова у справі № 2-2199-06 від 09.03.2006 року про забезпечення позову та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.03.2006 року, винесеної ВДВС у Личаківському районі м. Львова. Надалі рішенням Личаківського районного суду міста Львова у справі № 2-2199-06 від 07.12.2006 року у позові відмовлено, а заходи забезпечення позову скасовано. 26.11.2025 року вона звернулася до Личаківського ВДВС у м. Львові із заявою про зняття арешту з квартири, однак їй було відмовлено. Вважала, що такий арешт порушує її права як власника квартири та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до змісту ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1,2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Крім цього, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи.

У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачам можливість захистити свої права у суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи у доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 30 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту залишено без руху і надано позивачці термін для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Зазначено, що позивачці слід надати суду витяг, інформацію чи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, який би підтверджував наявність обтяження на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , у формі арешту на день звернення до суду із даним позовом. Також вказано, що матеріали справи містять копію рішення від 07.12.2006 (набрало законної сили), у справі 2-2199-06 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Кривицький С.Ю. про визнання договору недійсним, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про скасування заходів забезпечення позову у виді заборони відчуження квартири АДРЕСА_2 , вжиті згідно ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 06.02.2006. Вказано, що за наявності судового рішення від 07.12.2006, яким скасовано арешт майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 незрозумілим є заявлення тотожної вимоги повторно. Враховуючи факт звернення позивачки до відділу державної виконавчої служби та наявність відповіді останньої, на думку суду мають місце дії останнього щодо невиконання рішення суду, що передбачає відмінний від позовного вид звернення, зокрема щодо оскарження дій останнього.

16.02.2026 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Зокрема, позивачкою було долучено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та вказано, що 26.11.2025 року позивачка звернулася до Личаківського ВДВС у м. Львові із заявою про зняття арешту з квартири, однак листом №73219 від 27.11.2025 року їй було відмовлено з тих підстав, що в 2006 році виконавчі провадження формувались лише на паперових носіях, після завершення виконавчі провадження передавались до архіву та знищувались після завершення строків зберігання виконавчих проваджень, а в даному випадку арешт майна боржника накладений у 2006 році згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути знято на підставі ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням суду.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

За ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);

3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;

4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

6) позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

7) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. У разі повернення позовної заяви з підстави, передбаченої пунктом 6 частини четвертої цієї статті, судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається. Заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

Також згідно ст.ст. 182, 183 ЦПК України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено – він встановлюється судом. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Учасник справи має право додати до письмової заяви, клопотання проект ухвали, постановити яку він просить суд. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Згідно ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;

5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Як вбачається із наведеного вище, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачкою фактично було вчинено дії, подана заява із відповідним обґрунтуванням.

Також, позивачкою було додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.02.2026 року та вказано, що листом Личаківського ВДВС у м. Львові №73219 від 27.11.2025 року позивачці було повідомлено, що арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути знято на підставі ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням суду.

Враховуючи вказане, суду, при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження, слід було б проаналізувати аргументи позивачки у заяві про усунення недоліків, мотивувавши їх врахування чи неврахування судом.

За наслідками вказаних дій, у випадку не усунення недоліків у повному обсязі та перешкоди у зв`язку із цим у відкритті провадження у справі суду слід було б повторно в ухвалі вказати заявниці про розгляд її заяви про усунення недоліків та врахування чи неврахування її заяви (врахування частково), а також, вказати на ті недоліки, які нею не усунуті і які є істотними для вирішення питання про відкриття провадження у справі з метою для заявниці спрогнозувати свої подальші дії, оскільки подаючи заяву про усунення недоліків заявниця могла розраховувати на вирішення такої її письмової заяви відповідно до вимог ст.ст. 182, 183 ЦПК України із постановленням відповідної ухвали, оскільки така заява повернута судом без розгляду не була.

Вказаного судом у повній мірі зроблено не було.

Так, судом не конкретизовано, які саме недоліки позовної заяви по суті усунуто, а які не усунуто; які саме аргументи заяви про усунення недоліків враховано, а які не враховано (тобто чи таку задоволено, задоволено частково чи у такій відмовлено) та з яких підстав, норм закону; які це має наслідки для вирішення питання про відкриття провадження у справі, тощо.

Окрім цього, відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з-під арешту та роз`ясняючи позивачці, що вона має право звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, визначеному Розділом VII ЦПК України, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, відповідно до якого cуддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Однак, відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Проте, із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції в порушення вимог ч.5 ст.186 ЦПК України не роз`яснено позивачці до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи та не вказано в якому процесуальному порядку має відбуватись розгляд позовної заяви позивачки (ГПК України, КАС України, КПК України), оскільки посилаючись на п.1. ч.1 ст. 186 ЦПК України суд фактично констатує що така заява не розглядається в порядку ЦПК України.

Також, в оскаржуваній ухвалі суддя дійшла висновку, що боржник, на майно якого державним виконавцем накладено арешт, не може звертатися до суду з позовною заявою про зняття арешту з майна, оскільки у судовому процесі він є боржником та законом для нього встановлений інший порядок вирішення такого питання, а саме, шляхом звернення до суду зі скаргою відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України.

Однак, колегія суддів вважає, що такі висновки є взаємосуперечливими, так як посилаючись на ст.447 ЦПК України та роз`яснюючи позивачці право звернення до суду із скаргою, не підлягає застосуванню п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, оскільки скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення розглядається в порядку цивільного судочинства (Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень»).

Відтак, колегія суддів вважає передчасним та відповідно помилковим висновок районного суду щодо відмови у відкритті провадження з наведених судом мотивів.

Таким чином відмова у відкритті провадження є передчасною у даному випадку, без врахування обставин, що мають значення та вимог закону про якій йшлося вище.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі із врахуванням обставин, що мають значення та вимог закону, про які йшлося, про що має бути проінформована позивачка із усвідомленням вже вчинених нею процесуальних дій та можливістю прогнозування їх наслідків та її подальших процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 20 лютого 2026 року – скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра