Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №335/10141/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.07.2026 Справа № 335/10141/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/10141/25 Головуючий у 1- інстанції Крамаренко І.А.

Провадження № 22-ц/807/1051/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про витребування транспортного засобу із чужого незаконного володіння, розірвання договору та стягнення несплаченої орендної плати,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про витребування транспортного засобу із чужого незаконного володіння, розірвання договору та стягнення несплаченої орендної плати, в обґрунтування якого зазначено наступне.

Позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу – легкового автомобіля марки HYUNDAI моделі PONY, 1994 року випуску, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

08 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» укладено договір оренди, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., відповідно до умов якого: п. 1 - ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» прийняло в платне користування вищевказаний транспортний засіб. Строк користування транспортним засобом встановлюється сторонами в п`ять років з моменту складання та підписання акту приймання-передачі. У разі відсутності заперечень сторін за один місяць до дати закінчення строку користування транспортним засобом, строк вважається продовженим на той же термін на тих же умовах. Строк дії цього договору співпадає із строком користування транспортного засобу (п. 2 договору оренди). Користування транспортним засобом здійснюється за плату, встановленими сторонами в сумі 100,00 гривень на місяць, без урахування обов`язкових податків та зборів, які сплачуються ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на картковий рахунок ОСОБА_1 , згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 у її письмовій заяві (п. 3 договору оренди). Згідно з п. 4 договору оренди, транспортний засіб, що є предметом цього договору, передається ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» негайно з нотаріальним посвідченням цього договору шляхом передачі всіх необхідних документів та ключів, а згідно п. 5 – транспортний засіб має бути переданим у стані та комплектності, який відповідає його призначенню.

Після оформлення та підписання договору оренди ОСОБА_1 передала транспортний засіб, необхідні документи та ключі у користування ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», відбулася практична реалізація умов договору оренди.

08.02.2021 Позивач надала Відповідачу заяву про зарахування орендної плати за користування транспортним засобом, згідно Договору оренди від 08.02.2021 року, в якій просила здійснювати щомісячні виплати за користування транспортним засобом, відповідно до Договору оренди від 08.02.2021, починаючи з 08.03.2021, шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_3 , який відкрито у «БАНК ВОСТОК».

Також, 08 лютого 2021 року між Сторонами договору оренди було підписано акт приймання-передачі, за яким ОСОБА_1 , здала, а ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» прийняв вказаний транспортний засіб. Сторони підтвердили, що підписанням даного акту не мають один до одного претензій та/або зауважень щодо технічних показників роботи транспортного засобу, який є справним та може використовуватися за своїм функціональним призначенням.

Умовами п. 13 договору оренди передбачено те, що сторони мають право розірвати договір до закінчення його дії, при цьому транспортний засіб повертається ОСОБА_1 .

Враховуючи, що після укладення договору, від ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» не сплачувалася орендна плата за користування транспортним засобом, ОСОБА_1 19 вересня 2022 року направила на адресу Відповідача повідомлення про розірвання договору оренди рухомого майна, в якому вимагала повернути транспортний засіб в стані, в якому його було одержано, повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, повернути ключі від транспортного засобу, оплатити заборгованість орендної плати на дату повернення транспортного засобу за період з 08.02.2021 до повернення транспортного засобу, яка станом на момент написання повідомлення становила 2 000,00 грн.

Після отримання повідомлення, Відповідач на вимоги ОСОБА_1 повернути автомобіль, ключі, свідоцтво та погасити заборгованість не реагує, транспортний засіб в добровільному порядку не повертає, продовжує надалі користуватися рухомим майном, за відсутності для цього достатніх правових підстав та всупереч волевиявлення та бажанню самого Позивача. Позивач ще додатково неодноразово зверталася до Відповідача в телефонному режимі із проханням про повернення транспортного засобу, ключів від автомобіля та документів на нього, проте такі вимоги не були виконані і лише озвучено неконкретизовані обіцянки щодо можливості виконання таких дій в майбутньому. Такі дії ОСОБА_1 розцінює як свідоме не бажання протягом тривалого часу Відповідача повертати транспортний засіб законному власнику, подальше незаконне його використання та обмеження правомочностей власника на користування належним йому на праві власності майном. З огляду на вищенаведені фактичні обставини справи, Позивач змушений в судовому порядку витребувати транспортний засіб з чужого незаконного володіння та стягнути несплаченої орендної плати за користування транспортним засобом.

Просила суд:

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 транспортний засіб марки HYUNDAI, модель PONY, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 12.06.2020 ТСЦ №2342 та ключі від транспортного засобу, та повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 12.06.2020 ТСЦ №2342 та ключі від транспортного засобу, передані при укладенні договору оренди;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні належним їй на праві власності автомобілем марки HYUNDAI, модель PONY, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

- розірвати договір оренди від 08.02.2021, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.

- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 несплачену орендну плату у зв`язку із неналежним виконанням та порушенням умов договору оренди від 08.02.2021 в розмірі 5 594 грн. 35 коп. за період із 08.02.2021 по 06.10.2025, інфляційні втрати у розмірі 4 003,70 грн. та три відсотки річних у розмірі 782,14 грн.;

- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір та витрати на відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та відмовити в задоволенні заяви представника Відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 14 000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарга зазначає, що з обставин справи встановлено, що 08 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки»укладено договір оренди, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., за умовами п. 1 якого ОСОБА_1 , як Орендодавець, передала, а ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендар, прийняло в платне користування транспортний засіб – марка HYUNDAI, модель PONY, випуск 1994 року, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з п. 4 договору оренди, транспортний засіб, що є предметом цього договору, передається ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендар, негайно з нотаріальним посвідченням цього договору шляхом передачі всіх необхідних документів та ключів, а згідно п. 5 – транспортний засіб має бути переданим у стані та комплектності, який відповідає його призначенню.

Тому, після оформлення та підписання договору оренди ОСОБА_1 передала транспортний засіб, необхідні документи та ключі у користування ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», відбулася практична реалізація умов договору оренди.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню, з огляду на наступне.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факт передачі транспортного засобу відповідачу у користування, для настання правових наслідків виконання умов договору оренди від 08.02.2021 року.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу – легкового автомобіля марки HYUNDAI моделі PONY, 1994 року випуску, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацією транспортного засобу НОМЕР_5 виданого ТСЦ 2342 від 12.06.2020.

08 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» укладено договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., зареєстровано в реєстрі за №860.

Відповідно до п. 1 договору оренди, ОСОБА_1 , як Орендодавець, передала, а ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендар, прийняло в платне користування транспортний засіб – марка HYUNDAI, модель PONY, випуск 1994 року, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Строк користування транспортним засобом встановлюється сторонами в п`ять років з моменту складання та підписання акту приймання-передачі. У разі відсутності заперечень сторін за один місяць до дати закінчення строку користування транспортним засобом, строк вважається продовженим на той же термін на тих же умовах. Строк дії цього договору співпадає із строком користування транспортного засобу (п. 2 договору оренди). Користування транспортним засобом здійснюється за плату, встановленими сторонами в сумі 100,00 гривень на місяць, без урахування обов`язкових податків та зборів, які сплачуються ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендарем, на картковий рахунок ОСОБА_1 , як Орендодавця, згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 у її письмовій заяві (п. 3 договору оренди).

Згідно з п. 4 договору оренди, транспортний засіб, що є предметом цього договору, передається ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендар, негайно з нотаріальним посвідченням цього договору шляхом передачі всіх необхідних документів та ключів, а згідно п. 5 – транспортний засіб має бути переданим у стані та комплектності, який відповідає його призначенню.

Умовами п. 7 договору оренди передбачено, що ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендар, зобов`язується користуватися транспортним засобом відповідно до його призначення та умов договору. Якщо Орендар буде користуватися транспортним засобом не за його призначенням або з порушенням умов договору, ОСОБА_1 , як Орендодавець, має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків.

Умовами п. 13 договору оренди передбачено те, що сторони мають право розірвати договір до закінчення його дії, при цьому транспортний засіб повертається ОСОБА_1 , як Орендодавцю.

На підтвердження передачі відповідачу ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» вказаного транспортного засобу, документів та ключів, відповідно до умов договору оренди, позивачем надано:

- копію акта приймання-передачі транспортного засобу від 08.02.2021 підписаного ОСОБА_1 та директором ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» Рогінським М.Б., відповідно до якого ОСОБА_1 , як орендодавець, здала, а ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендар, прийняв транспортний засіб марки HYUNDAI, модель PONY, випуск 1994 року, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Сторони підтвердили, що підписанням даного акту не мають один до одного претензій та/або зауважень щодо технічних показників роботи транспортного засобу, який є справним та може використовуватися за своїм функціональним призначенням.;

- копію заяви адресовану директору ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» Рогінському М.Б. від 08.02.2021, підписану ОСОБА_1 , про зарахування орендної плати за користування транспортним засобом, згідно Договору оренди від 08.02.2021, в якій просила здійснювати щомісячні виплати за користування транспортним засобом, відповідно до Договору оренди від 08.02.2021, починаючи з 08.03.2021, шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_3 , який відкрито у «БАНК ВОСТОК».

Відповідно до копії повідомлення про розірвання договору оренди рухомого майна від 19.09.2022 адресованого ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», ОСОБА_1 вимагає: повернути вказаний транспортний засіб; повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; повернути ключі від ТЗ; оплатити заборгованість орендної плати, яке відповідачем отримано 27.09.2022, про що надані відповідні підтвердження.

Також встановлено, що ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» (код ЄДРПОУ 41973071) зареєстровано 01.03.2018 в державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівник та засновник: ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивачем заявлено позовні вимоги про розірвання договору внаслідок його невиконання орендарем, яке полягало в несплаті належним чином орендної плати, вимогу про стягнення заборгованості з орендної плати, витребування транспортного засобу із чужого незаконного володіння.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ч.1 ст.626, ч.1 ст.628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Встановлено, що 08 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» укладено договір оренди, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.

Відповідачем не заперечується укладання зазначеного договору.

Відповідно до п. 1 договору оренди, ОСОБА_1 , як Орендодавець, передала, а ТОВ «ЕТЦПБ», як Орендар, прийняло в платне користування транспортний засіб – марка HYUNDAI, модель PONY, випуск 1994 року, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з п. 4 договору оренди, транспортний засіб, що є предметом цього договору, передається ТОВ «ЕТЦПБ», як Орендар, негайно з нотаріальним посвідченням цього договору шляхом передачі всіх необхідних документів та ключів, а згідно п. 5 – транспортний засіб має бути переданим у стані та комплектності, який відповідає його призначенню.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №360/1839/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) дійшла правового висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі N 712/11967/21 (провадження N 61-4340св22) вказано, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Верховний Суд в постанові від 22.02.2023 у справі №523/10510/17 дійшов наступного висновку: "Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним)." Тому, виходячи із презумпції правомірності такого договору, можливо прийти до висновку, що укладений договір оренди був, є і залишається дійсним, чинним та не визнаний недійсним.

Не зважаючи на зазначене, суд першої інстанції зробив висновок про те, що саме по собі укладення договору оренди від 08.02.2021 між сторонами, погодження умов оренди та його підписання не є доказом фактичного отримання транспортного засобу у користування відповідачем, та не породжує правових наслідків щодо виконання умов договору оренди, з чим погодитися неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

Згідно частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що: «Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Отже, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що саме по собі підписання договору оренди, посвідченого нотаріально, свідчило про не лише укладення самого договору, але й про взяття на себе відповідних зобов`язань, практичну реалізацію договору та настання відповідних наслідків, яке відповідало внутрішній волі сторін договору.

Також поза увагою суду залишилися обставини самого змісту умов договору, зокрема пункту 1, згідно якого, орендодавець передав, а Орендар прийняв у платне користування зазначений транспортний засіб, тапункту 4, в якому міститься норма про те, що транспортний засіб, що є предметом цього договору, передається Орендарю негайно одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору шляхом передачі всіх необхідних документів та ключів

Враховуючи вищевикладене та зміст пунктів 1 та 4 договору оренди, а також його нотаріальне посвідчення, колегія суддів вважає доведеним факт отримання транспортного засобу марки HYUNDAI, модель PONY, випуск 1994 року, тип ТЗ – загальний легковий – загальний седан – В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

Колегія суддів зазначає, що не має вирішального значення для підтвердження факту передачі транспортного засобу ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» акт приймання-передачі транспортного засобу від 08 лютого 2021 року, оскільки зміст пункту 1 підписаного сторонами договору закріплює, що «орендодавець передав, а Орендар прийняв у платне користування зазначений транспортний засіб», тобто передача транспортного засобу вже відбулась.

Щодо неможливості надання оригіналу зазначеного акту суду у судовому засіданні сторони надали наступні пояснення: позивач зазначила, що надати суду оригінал акту приймання-передачі транспортного засобу від 08 лютого 2021 року не має можливості, оскільки у її володінні він відсутній у зв`язку з передачею його ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», а представник відповідача Рогінський М.Б. стверджує, що ніколи не підписував вищевказаний акт приймання-передачі транспортного засобу від 08.02.2021 року.

Посилання представника відповідача на пункт 2 договору оренди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначений пункт стосується встановлення строк користування, а не факту передачі транспортного засобу орендарю.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Користування транспортним засобом здійснюється за плату, встановленими сторонами в сумі 100,00 гривень на місяць, без урахування обов`язкових податків та зборів, які сплачуються ТОВ «ЕТЦПБ», як Орендарем, на картковий рахунок ОСОБА_1 , як Орендодавця, згідно реквізитів, вказаних ОСОБА_1 у її письмовій заяві (п. 3 договору оренди).

Умовами п. 7 договору оренди передбачено, що ТОВ «ЕКСПЕРТНО-ТЕХНІЧНИЙ ЦЕНТР ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ», як Орендар, зобов`язується користуватися транспортним засобом відповідно до його призначення та умов договору. Якщо Орендар буде користуватися транспортним засобом не за його призначенням або з порушенням умов договору, ОСОБА_1 , як Орендодавець, має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків.

Умовами п. 13 договору оренди передбачено те, що сторони мають право розірвати договір до закінчення його дії, при цьому транспортний засіб повертається ОСОБА_1 , як Орендодавця.

Частиною 2 ст. 773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

ОСОБА_1 19 вересня 2022 року направила на адресу Відповідача повідомлення про розірвання договору оренди рухомого майна, в якому вимагала повернути транспортний засіб в стані, в якому його було одержано, повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, повернути ключі від транспортного засобу у зв`язку з істотним порушенням умов договору – несплатою орендної плати.

Згідно з ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи із того, що Відповідач всупереч волевиявленню та бажання Позивача не повернув транспортний засіб , а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 12.06.2020 ТСЦ №2342 та ключі від транспортного засобу, зазначені порушення є істотними, оскільки позбавляли можливості Позивача на власний розсуд розпоряджатися та використовувати автомобіль, а тому доцільності у збереженні договірних відносин, яка мали місце із порушенням умов виконання договору, є підставою для задоволення вимогу про розірвання договору оренди від 08.02.2021, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.

Щодо позовної вимоги про витребування у Відповідача транспортного засобу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а припинення права власності можливе лише з підстав, передбачених статтею 346 ЦК України.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини та основоположних свобод, гарантовано захист права на мирне володіння майном особи.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна із чужого незаконного володіння - це передбачений законом спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Правовий аналіз положень ст. 387 ЦК України підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє майном, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

При цьому, об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будьякої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду, що викладено у постанові Великої Палата Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється, зокрема, для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16 (пункт 43).

Критерієм віднесення речей до рухомих визначається можливість їх вільного переміщення у просторі. Автомобіль є рухомою річчю. За загальним правилом, право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть в договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ.

Правила частини четвертої статті 334 ЦК України застосовуються до нерухомих речей. (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд викладена у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №569/20334/21 (провадження №61-474св23).

У постанові ВС від 18 травня 2020 року (справа №381/3165/17) зазначено, що віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника, а також, це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Водночас, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речовоправового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна не має договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (Постанова ВС від 02 березня 2016 року (справа N 6-3090цс15).

Таким чином, віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника.

Віндикація це передбачений законом основний речовоправовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

При цьому, відповідно до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року у справі № 279/641/17, майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі статті 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387,388 ЦК України.

Пунктом 19 Постанови передбачено, що застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Пунктом 23 Постанови визначено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

В п. 26 Постанови надано роз`яснення, що відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Аналогічний висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 р у справі № 488/5027/14-ц.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що в даному випадку Відповідач немає правових підстав для використання транспортного засобу Позивача, поза волею та бажанням останнього, та за відсутності правових підстав, у зв`язку із задоволенням позовної вимоги про розірвання договору оренди, колегія суддів приходить до висновку про те, що підлягають задоволенню позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння рухомого майна – транспортного засобу у Відповідача та зобов`язання повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 12.06.2020 ТСЦ №2342 та ключі від транспортного засобу, передані при укладенні договору оренди.

Щодо позовних вимог про стягнення несплаченої орендної плати колегія суддів зазначає наступне.

Умовами п. 7 договору оренди передбачено те, що Орендар зобов`язується користуватися транспортним засобом відповідно до його призначення та умов цього договору.

Якщо Орендар буде користуватися транспортним засобом не за його призначенням або з порушенням умов цього договору, Орендодавець має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків.

Пунктом 3 договору оренди встановлено, що за користування транспортним засобом здійснюється за плату, встановленими сторонами в сумі 100 гривень на місяць, без урахування обов`язкових податків та зборів, які сплачуються ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», як Орендарем, на картковий рахунок ОСОБА_1 , як Орендодавця, згідно реквізитів, вказаних Орендодавцем у його письмовій заяві.

Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_1 про зарахування орендної плати за користування транспортним засобом, згідно договору оренди від 08.02.2021 року (а.с. 29).

Однак, зазначена заява не містить жодних відміток щодо отримання її ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

Позивачкою також не зазначено яким шляхом здійснено направлення ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки»цієї заяви: поштовим, нарочних чи в електронному вигляді.

Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик наслідків, пов`язаних із ненаданням доказів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог позову про стягнення несплаченої орендної плати.

Враховуючи, що позивачкою не надано доказів отримання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки»заяви про зарахування орендної плати за користування транспортним засобом, згідно договору оренди від 08.02.2021 року, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки несплаченої орендної плати.

Оскільки в задоволенні позовних вимог про стягнення несплаченої орендної плати відмовлено, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних є похідними від вимоги про стягнення несплаченої орендної плати, колегія суддів не здійснює їх розгляд.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивачкою при подачі позовної заяви та апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 10 658,56 грн.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та розмір задоволених позовних вимог, стягненню підлягають судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно задоволеним позовним вимогам, що складає 5 329 гривень 28 копійок.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384, 444 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про витребування транспортного засобу із чужого незаконного володіння, розірвання договору та стягнення несплаченої орендної плати – задовольнити частково.

Розірвати договір оренди від 08.02.2021, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки», який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 транспортний засіб марки HYUNDAI, модель PONY, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 12.06.2020 ТСЦ №2342 та ключі від транспортного засобу, та повернути свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 12.06.2020 ТСЦ №2342 та ключі від транспортного засобу, передані при укладенні договору оренди.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 5 329 гривень 28 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: