Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №333/10712/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 10.07.2026 Справа № 333/10712/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/10712/24 Головуючий у 1 інстанції Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/807/845/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів на дітей,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення аліментів на дітей.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 28.10.2006 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

У шлюбі у Сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На сьогодні з Відповідачем не проживає, спільного побуту та бюджету не мають, шлюб розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08.11.2022. Діти проживають із Позивачем у м. Льєж (Бельгія) та перебувають на її утриманні, під її вихованням та доглядом; відвідують навчальні заклади (у м. Льєж).

Відповідач є адвокатом, тобто самозайнятою особою. цей спір слід розглядати з урахуванням того, що Відповідач є власником 1/3 частки квартири по АДРЕСА_1 . У 2023 придбав квартиру у АДРЕСА_2 . Крім указаних квартир, Відповідач забезпечений житлом за адресою: АДРЕСА_3 . Також, згідно з договором найму житла від 01.10.2008, набув у безоплатне користування квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , в якій проживає по теперішній час. При цьому, витрати по сплаті за ЖКП по вказаній квартирі не сплачує, фактично, разом із своїм батьком (власником квартири), поклав їх на позивача, що встановлено рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2023 у справі № 333/8488/23. Таким чином, придбання Відповідачем у 2023 році квартири свідчить про наявність у нього доходів, які перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи (3028 грн. Х 10 = 30280). Також, Відповідач може отримувати (або отримує) дохід від орендної плати за передане у користування нерухоме майно, розмір якої може коливатися від 5000 до 10000,00 грн. на місяць. Підсумовуючи викладене слід дійти таких висновків: Відповідач отримує доходи від адвокатської діяльності; житлом забезпечений; має у власності нерухоме майно, вартість якого є доволі значною, і має змогу нести відповідні витрати на утримання цього майна; отримує (має можливість отримувати) орендну плату від передачі у платне користування нерухомого майна; З огляду на це, матеріальний стан Відповідача є більш ніж задовільний, тому дозволяє йому нести витрати на утримання дітей у сумі 18000,00 грн. (по 9000 грн. на кожного з синів). Стягнення аліментів у такому розмірі буде справедливим та достатнім. При цьому, інтереси дітей при визначенні розміру аліментів є більш важливими за інші обставини.

Просила суд: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , у твердій грошовій сумі 9 000 гривень, неповнолітнього сина ОСОБА_4 , у твердій грошовій сумі 9 000 гривень, щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до досягненнями дітьми повноліття.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по 2 000 гривень на кожну дитину, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 гривень 20 копійок /одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок/.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, при визначені розміру аліментів та можливості їх сплати означеним доводам позивача протиправно належної оцінки не наддав та не врахував описаний майновий стан відповідача.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції враховував встановлені обставини справи, виходив із забезпечення інтересів дітей, величини прожиткового мінімуму, встановленого законодавчо, матеріального становища сторін, віку, стану здоров`я та матеріального становища обох батьків, дітей, вважав, що аліменти, які підлягають стягненню з відповідача на утримання дітей слід визначити у розмірі по 2000 гривень на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття є достатніми.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , батьками якого є: матір ОСОБА_1 та батько ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, Україна, про що було складено відповідний актовий запис № 460 від 17 квітня 2007 року, що додане до матеріалів справи.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_5 , батьками якого є: матір ОСОБА_1 та батько ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, про що було складено відповідний актовий запис № 648 від 03 липня 2012 року, що додане до матеріалів справи.

Рішенням Комунрського районного суду міста Запоріжжя від 08 листопада 2022 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 28.10.2006 року Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, Україна, актовий запис №891.

Рішення набрало законної сили 09 грудня 2022 року.

Відповідно до довідки про відвідування закладу як постійно записаний учень, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прописаний в АДРЕСА_5 , та записаний в Інституті святого Лаврентія на денному відділенні, напрямок навчання DASPA, з 26 серпня 2024 року.

Відповідно до довідки про відвідування закладу як постійно записаний учень, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прописаний в АДРЕСА_5 , та записаний в Інституті святого Лаврентія на денному відділенні, напрямок навчання DASPA, з 26 серпня 2024 року.

На теперішній час діти мешкають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_5 , та знаходиться на її утриманні.

Матеріальну допомогу на утримання дітей батько ОСОБА_3 у добровільному порядку не надає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.

Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Згідно положень ст.51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до норм ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом положень ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ч.1 ст.182 СК України обставинами, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, є: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Нормами ч.2 ст.182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ч.1 ст.184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до положень ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Так, судом встановлено, що домовленості про добровільну сплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки між сторонами в позасудовому порядку не досягнуто.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що відповідачем не надано даних про наявність на його утриманні інших дітей, непрацездатних членів родини, існування інших обставин, які мають істотне значення для визначення розміру аліментів, передбачених ст. 182 СК України.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Таким чином, ураховуючи встановлені судом обставини, зважаючи на рівність обов`язку батьків по утриманню дітей, задовільний стан здоров`я відповідача та його працездатний вік, відсутність інших аліментних зобов`язань, колегія суддів, виходячи з принципу співмірності для забезпечення прав дитини, доходить висновку, що розмір аліментів, який стягнутий судом першої інстанції, є обґрунтованим.

Визначаючи розмір аліментів у сумі 2 000 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, суд першої інстанції прийняв до уваги, що батьки зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей в рівних частинах та врахував обставини, зазначені у ст.182 СК України, а саме, майновий стан відповідача, вік дітей, їх потреби та місцепроживання.

Одним із основних прав дитини є право на утримання (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»), яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття і закріплене у ст.180 СК України, ст.27 Конвенції про права дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є міжнародним договором та не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України у формі ратифікації, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі - Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

08.07.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів від 17.05.2017 року № 2037 - VII, відповідно до якого внесено зміни до ст. 182 СК України, а саме: при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та визначаючи розмір аліментів на утримання дітей, що підлягають щомісячному стягненню з відповідача на користь позивачки, у розмірі 2 000 гривень, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, дотримався вищевказаних норм законодавства.

Посилання скаржника на придбання Відповідачем у 2023 році квартири, що за її думкою, свідчить про наявність у нього доходів, які перевищують десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи не стосуються спірних відносин, оскільки майновий стан платника аліментів та розмір доходу визначається в момент розгляду справи, тобто з грудня 2024 року.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції відомостей про розмір середньої заробітної плати у м. Запоріжжя на момент звернення із позовом, що становила 22500 грн колегія суддів не приймає до уваги, оскільки розмір аліментів обраховується від розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що враховано судом першої інстанції та зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, суб`єктивної оцінки наданих доказів та самостійного тлумачення норм чинного законодавства.

В той же час, відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позову, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, колегія суддів вважає, що відсутні підстави, повторно давати відповідь на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як, неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29—30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, § 2).

ЄСПЛ визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).

Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: