Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №607/18095/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.07.2026 Справа №607/18095/25 Провадження №2/607/300/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

учасників справи:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Посилаючись на те, що вона з відповідачем зареєструвала шлюб, який був розірваний рішенням суду. Від даного шлюбу в них народилися син ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_5 ..

У зв`язку із початком війни і активізації бойових дій у м. Краматорську, вони і діти були вимушені переїхати у більш безпечне місто Тернопіль. Від 31.12.2022 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи в Управлінні соціальної політики Тернопільської міської ради і вона проживала і утримувала дітей за адресою: АДРЕСА_1 .

Починаючи з червня 2023 роки ОСОБА_4 , бачився із дітьми один раз у два, три місяця, бувало і рідше. Гроші на утримання дітей не давав, оплату орендованої квартири, де проживали його діти не здійснював. Повністю забезпеченням і вихованням дітей займалась особисто вона. Від 29.05.2025, ОСОБА_4 оманним чином забрав доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на декілька днів, під приводом погратися, приділити увагу, показати бабусі і провести час разом, та до теперішнього часу не провернув дочку. На її телефонні виклики спочатку відповідав загрозами і нецензурними висловлюваннями, а потім зовсім не відповідав на дзвінки і повідомлення. Наразі, вона не знає, де і з ким, в яких умовах проживає його малолітня дитина - ОСОБА_5 .

Звернення до поліції та органів опіки та піклування не дали результату, на даний час ситуація не змінилась, фактичного місця знаходиться малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 невідомо. Вона не може бачити свою донечку, батько дитини ОСОБА_4 не дає можливості для будь якого спілкування із нею. Втрачено будь який контакт з дитиною. Вона не має можливості дізнатися як вона себе почуває, який фізичний та емоційний стан її дитини, з ким вона проживає та в якому оточені знаходиться, як харчується та в яких умовах мешкає – всі ці обставини їй як матері невідомі, що призводить до її глибоких емоційних і психологічних страждань. Також на повідомлення і дзвінки її та шестирічного сина - ОСОБА_6 до відповідача залишені без відповіді. Після викрадення молодшої донечки, батько дітей зовсім перестав спілкуватися із сином. Шестирічна дитина дуже емоційно переживає у зв`язку із цим.

Оскільки відповідач не приймає достатньої участі в утриманні дітей, однак є здоровою та працездатною особою, який немає жодних перешкод для того, щоб отримувати заробіток та сплачувати аліменти, оскільки на даний час склалися обставини, з яких особистих коштів позивача недостатньо для належного забезпечення дитини та її потреб.

У зв`язку з не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визначити місце проживання сина - ОСОБА_5 від 13.11.2018 р.н. та доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Також стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_5 від 13.11.2018 р.н., і малолітньої доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом на двох дітей в розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 червня 2023 року і до повноліття дітей.

Відповідач подав відзив на позов у якому позовні вимоги не визнав повністю і заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Виходячи з того, що він оплачував оренду квартири та здійснював утримання дітей. Позивачем не подано будь-яких доказів, що нею вчинялися дії щодо отримання аліментів з 01.06.2023, а також доказів середньомісячної заробітної плати працівників на посаді інженера - механіка у м. Тернополі. Щодо визначення місця проживання дітей разом з позивачем, заперечує, оскільки не доведено обставин щодо того, що дітям буде краще із позивачем. Враховуючи, що його позивач постійно принижувала, конфліктувала та налаштовувала негативно дітей проти нього, він вирішив самостійно виховувати дочку, оскільки син був прихильним до матері. Також позивач добровільно надала йому згоду на виїзд дитини за межі України. Тому в задоволенні позову просить відмовити.

Позивач подав відповідь на відзив в якому зазначив, що в платіжних інструкціях не зазначено призначення платежу, а тому ці докази не можуть судом братися до уваги. У ОСОБА_5 відсутні будь-які психічні чи інші вади здоров`я, а тому подані відповідачем докази про його здоров`я, є неналежні та недопустимі докази. Фактичне проживання дітей разом з матір`ю, нею здійснено повне матеріальне забезпечення та щоденний догляд, що є підтвердженням наявності підстав для стягнення аліментів і за минулі періоди. Будь - якого приниження відповідача не було, син очікує повернення батька та сестрички, що свідчить про збереження позитивного емоційного ставлення дитини до відповідача. Також позивачем було скасовано виїзд за межі України, оскільки відповідач порушив їхні домовленості і не повернув дитину. Тому просить задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити, з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник відповідача подав заяву від 21.05.2026, 29.06.2026 про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою, однак враховуючи, що ним не подано доказів про наявність хвороби, строк розгляду справи, подання відповідачем відзиву та доказів, суд поставив розгляд справи проводити у відсутності відповідача та його представника на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради у судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_5 у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалами суду направлено в орган опіки та піклування для дачі висновків.

Ухвалою суду закрито підготовче судове засідання.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 08.06.2018 зареєстрували шлюб, який був розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.07.2025 у справі №607/9377/25.

Від даного шлюбу у них народилися: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 27 листопада 2018 року, Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зроблено актовий запис за № 1591; доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 01 грудня 2020 року, Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, зроблено актовий запис за № 1124.

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішнього переміщеної особи від 31.12.2022, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 проживають АДРЕСА_1 , також вказані обставини підтверджуються договором оренди житла №13 , укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_7 .

Відповідачем за період з 12.01.2023 по 11.05.2025 здійснював грошові перекази ОСОБА_8 за оренду квартири, що підтверджується платіжними інструкціями.

Судом з`ясовано, що після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, син ОСОБА_5 , проживає постійно разом із позивачем, а дочка ОСОБА_5 , з 29.05.2025 проживає разом із відповідачем.

Позивач має позитивні характеристики з місця проживання, що підтверджується характеристикою №15 від 15.08.2025, виданими ОСББ «Ділові».

Позивач неодноразово зверталася до поліції з приводу побачення з дитиною та із заявою про кримінальне правопорушення та іншу подію, а також до органів опіки та піклування, що підтверджується листами Тернопільського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області від 27.06.2025, 17.07.2025, протокол про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05.08.2025, заявами про вирішення місця проживання малолітніх дітей із матір`ю від 15.08.2025, 14.08.2025.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 29.05.2025, ОСОБА_3 надала згоду на відкриття віз та на тимчасовий виїзд за кордон України, у період з 30.05.2025 по 30.05.2028, малолітній дочці ОСОБА_5 у супроводі батька ОСОБА_4 .

05.06.2025 ОСОБА_3 подала нотаріально посвідчену заяву, якою заперечує проти виїзду з України, за кордон, її малолітньої дочки ОСОБА_5 у супроводі батька ОСОБА_4 .

Суд не приймає до уваги подані відповідачем квитанції за медичні послуги, а також консультативний висновок невролога, оскільки вказані докази не підтверджують факт лікування сина ОСОБА_5 або наявність в нього хвороб.

Рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22.04.2026 року, № 539, затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дітей разом із матір`ю ОСОБА_3 .

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід визначити місце проживання малолітніх дітей, разом із матір`ю, за місцем її проживання.

Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до вимог ст.ст.7, 155 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Положеннями принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року встановлено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини насамперед слід виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22.04.2026 року, № 539, затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини разом із матір`ю ОСОБА_3 .

Суд погоджується з висновком органу опіки та піклування та доводами позивача і зазначає наступне.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - СЄПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч.1ст.29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (ч. 1ст.33 Конституції).

Однак визначення місця проживання дитини має свою специфіку, оскільки дитина, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездатності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.

Отже, чинне законодавство, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини.

Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також суд зазначає, що при вирішенні спору щодо дитини судом на перше місце ставляться «як найкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Інтереси дитини є пріоритетним і визначальним для вирішення вказаного спору.

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одним з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

У статті 12 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

01 квітня 2007 для України набула чинності Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року.

Положеннями статті 3 Європейської конвенції передбачено права дитини бути проінформованим та висловити свою думку під час розгляду справи (судового розгляду).

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється наступними правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультації; мати можливість висловлювати свої думки; бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено порядок прийняття рішення судовими органами під час розгляду справи, що стосується дитини.

Так, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган: упевнюється в тому, що дитина отримала всю відповідну інформацію; у відповідних випадках консультує дитину сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб (у разі необхідності - приватно), якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини; надає можливість дитині висловлювати її думки; приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

Згідно зі статтею 171 СК Українидитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

Водночас суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, провадження № 5643св23).

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, провадження № 10159св23.

Сторони не заявляли клопотання про допит дітей.

Враховуючи обставини справи, суд зазначає, що оцінка дітьми поведінки своїх батьків, життєвих обставин є необ`єктивною, так як діти ще не розуміють враховуючи їх вік, що зміна їх місце проживання не може вплинути на обставини, які відбулися або відбудуться, та на взаємовідносини, які склались між подружжям, тому враховуючи докази в справі, висновок органу опіки та піклування, сталість соціальних зв`язків матері з дітьми, добросовісне виконання нею батьківських обов`язків, створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутність негативного впливу на виховання і розвиток дітей, і необхідність проживання дітей спільно, для підтримання між ними зв`язку, суд вважає, що слід визначитимісце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_3 , за місцем її проживання, що за встановлених судом обставин найбільш відповідає інтересам дітей, що має першочергового значення при вирішенні зазначеного спору.

Крім цього, суд зауважує, що батько дитини, у разі визначення місця проживання дітей з матір`ю, не є обмежений у своєму праві на спілкування з ними, турботу відносно них та участь у їх вихованні і може реалізувати свої права, шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, чи за судовим рішенням.

Також суд зазначає, що проживання дітей з матір`ю не звільняє батька від виконання батьківських обов`язків. Безсумнівно відіграючи важливу роль у житті дітей, батько має про них піклуватися, брати участь у їх вихованні й утриманні незалежно від того, що вони постійно житиме з матір`ю. Діти потребують уваги, підтримки та любові обох батьків, а не лише того, хто з ним проживатиме.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що відповідач ухиляється від батьківського обов`язку утримувати сім`ю та не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, а тому, є усі підстави для стягнення з нього аліментів в тому числі за минулий період.

Суд частково погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Стаття 179 Сімейного кодексу України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач є працездатним та за своїм станом здоров`я та матеріальним становищем, може виконувати свої обов`язки по утриманню дітей.

Згідно із ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу – із дня подання такої заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

За змістом цієї норми права стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17).

Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач ухилявся від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховував своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано жодного належного доказу, які би підтверджували, що позивач вживала заходів для одержання аліментів із відповідача у період з 01 червня 2023 року по 01 вересня 2025 року та доказів ухилення відповідача від надання матеріальної допомоги на утримання дітей у вказаний період.

Також матеріали справи не містять жодного доказу, на підтвердження того, що позивач зверталась із офіційним зверненням до відповідача з вимогою про сплату їй аліментів на утримання дитини, а останній відмовив їй у цьому.

Зазначене не дає суду підстав вважати доведеним факт вживання позивачем заходів щодо одержання аліментів з відповідача за вказаний період (ч. 2 ст. 191 СК України), а не доведення позивачем зазначеного факту є підставою до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 18.05.2020 по справі № 215/5867/17).

Тому позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей за період з 01 червня 2023 року по 01 вересня 2025 року, не підлягають до задоволення.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 191 СК України, аліменти на утримання дитини підлягають присудженню від дня пред`явлення позову.

Суд зазначає, що судом визначено місце проживання дітей разом з позивачем, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час пред`явлення позову проживав разом з позивачем, а дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з 29.05.2025 і по день ухвалення судового рішення з відповідачем.

Враховуючи, що аліменти підлягають виплаті на користь того з батьків, з яким проживає дитина, і є власністю дитини, позовні вимоги у частині стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є передчасними і до задоволення не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд вважає, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки син з часу пред`явлення позову проживає разом з позивачем, і він потребує матеріальної допомоги і відповідач зобов`язаний йому надати матеріальну допомогу.

Визначаючи розмір аліментів, який на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд, з урахуванням вимог статті 182 СК України, враховує, стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, проживання сина разом із позивачем, а дочки з відповідачем за час ухвалення судового рішення, суд вважає, що слід задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача, аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починати стягувати з 01 вересня 2025 року, з дня пред`явлення позову, і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

За таких обставин, суд вважає, що рішення суду підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Щодо інших доводів позивача та відповідачів у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про який дійшов суд.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за позовну вимогу про визначення місця проживання дитини в розмірі 1 211,20 грн, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Також підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн за позовну вимогу про стягнення аліментів.

На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В :

Задовольнити частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_3 , за місцем її проживання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 ;

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1. Управлінню сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 43459222, місцезнаходження м. Тернопіль бульвар Т.Шевченка, 1;

2. ІНФОРМАЦІЯ_7 , унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 09770604, місцезнаходження м. Тернопіль вул. Тролейбусна, 5.

Повний текст рішення суду складено та підписано 09 липня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко