Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №335/11706/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/11706/25 2/335/507/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Новасардової І.В., за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., представника позивача Москаленко Д.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

До Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) в особі представника адвоката Стадніченко Яни Максимівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0610 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:05:001:0384, на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки від 02.12.2020, реєстровий номер № 1864. Згідно договору купівлі-продажу, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивач зазначає на те, що частина території його земельної ділянки самовільно зайнята відповідачами, шляхом розташування на ній гаражу літ. Е та прилягаючих до нього парканів, що належать останнім на праві власності.

У процесі врегулювання даного питання, позивач неодноразово звертався до відповідачів з проханням звільнити самовільно зайняту ними земельну ділянку. На що отримував відмову. Наразі гараж літ. Е та прилягаючі до нього паркани все ще знаходяться на земельній ділянці позивача. Отже, як наслідок, позивач змушений звернутися до суду для вирішення питання звільнення самовільно зайнятої його земельної ділянки.

З посиланням на те, що відповідачами без згоди позивача самовільно та незаконно встановлено на земельній ділянці, належній позивачу, гараж, яким вони володіють та користуються до цього часу, на прохання позивача про усунення перешкод та звільнення земельної ділянки відповідачі не реагують, позивач просив суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером №2310100000:05:001:0384, привівши земельну ділянку у придатний до використання стан шляхом знесення за власний рахунок самовільно розміщеного на ній гаража літ. Е та прилягаючого паркану. Також, позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, надано сторонам подати заяви по суті.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, відзив до суду не надали.

05.02.2026 ухвалою суду підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилась, про час та місце судових засідань повідомлялась у встановленому законом порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик, особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки у судове засідання відповідач не повідомила, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву до суду відповідач не подала, жодних заяв чи клопотань не надіслала, у зв`язку з чим, суд відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.07.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 10.07.2026.

У судове засідання 10.07.2026 сторони не з`явилися.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, заслухавши думку представника позивача, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, на підставі договору купівлі- продажу земельної ділянки від 02.12.2020 р., який зареєстровано в реєстрі №1864 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0610 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:05:001:0384. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 235135574 від 02.12.2020.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав вбачається, що житловий будинок, літ. А, загальна площа 75.3 кв.м., житлова площа 49,7 кв.м, літні кухні літ. Б,б, вбиральня літ.В, сарай літ. Г, гараж літ. Е, водопровід № 2, паркани № 1, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, замощення 1, 11, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності по 1/2 частки належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позивач при зверненні до суду вказує на те, що частина території його земельної ділянки самовільно зайнята відповідачами, шляхом розташування на ній гаражу літ. Е та прилягаючих до нього парканів.

На підтвердження своїх тверджень позивачем надано акт відновлення меж частини земельної ділянки, адреса – АДРЕСА_1 кадастровий номер 231010000::05:001:0384, який складено сертифікованим інженером геодезистом Рудаковим О.О.

Представник позивача у судовому засіданні вказує на те, що з вказаного акту вбачається порушення відповідачами меж земельної ділянки позивача та самовільне розташування на її частині гаража та паркану, що належить відповідачам.

Право на звернення до суду за захистом передбачено статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до положень частини 1 даної статті кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 Земельного кодексу України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлена можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а саме власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 Цивільного процесуального кодексу України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 Цивільного процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 Цивільного процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому відповідно до частини шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач у своїх вимогах зазначив, що частина території його земельної ділянки зайнята відповідачами, шляхом розташування на ній гаражу літ. Е та прилягаючих до нього парканів, що в свою чергу позбавляє його можливості використовувати земельну ділянку для власних потреб.

Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до частини другої статті 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Водночас, розглядаючи спір у цій справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз (частини перша, друга статті 106 ЦПК України).

Матеріали справи не містять висновку судової земельно-технічної експертизи, що частина території його земельної ділянки 2310100000:05:001:0384 самовільно зайнята відповідачами, шляхом розташування на ній гаражу літ. Е та прилягаючих до нього парканів.

Також суд вказує на те, що сторона позивача не заявляла клопотання і про призначення відповідної судової експертизи для встановлення обставин, яка б із застосуванням спеціальних знань встановила фактичне місце проходження меж суміжних земельних ділянок, площу можливого накладення та наявність порушення прав позивача, хоча суд роз`яснював відповідне право позивачу.

Також, до матеріалів справи не надано інших належних і допустимих доказів, які б достовірно підтверджували місце проходження спільної межі земельних ділянок, площу можливого накладення, координати розташування гаража та паркану відносно цієї межі та факт їх розміщення саме на земельній ділянці позивача.

Щодо наданого позивачем акту відновлення меж частини земельної ділянки, складений сертифікованим інженером -геодезистом суд ставиться до нього критично, зазначений документ сам по собі не дає можливості встановити обставини, для підтвердження яких він поданий.

Так, зі змісту акту неможливо однозначно визначити, з яким саме об`єктом нерухомого майна або земельною ділянкою, що належать відповідачам, межує земельна ділянка, зазначена в акті. Документ не містить достатніх ідентифікуючих відомостей щодо суміжних землекористувачів, кадастрових номерів, адрес чи інших відомостей, які б дозволяли беззаперечно встановити взаємне розташування земельних ділянок.

Крім того, Акт відновлення меж частини земельної ділянки не є документом, який відповідно до закону беззаперечно підтверджує факт самовільного зайняття земельної ділянки чи порушення меж землекористування відповідачами, а лише відображає результати геодезичних вимірювань та висновки особи, яка його склала.

Наданий акт геодезиста не може підміняти висновок судового експерта у разі існування спору щодо місцезнаходження меж земельних ділянок.

Також, суд зазначає, що сам факт розташування гаража чи паркану на межі земельної ділянки позивача не є достатньою підставою для висновку про самовільне заняття земельної ділянки відповідачами.

Отже, суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку про те, що належні відповідачам гараж та паркан фактично розміщені на земельній ділянці позивача та створюють йому перешкоди у здійсненні права власності.

Знесення нерухомого майна є крайнім способом захисту порушеного права, застосування якого можливе лише за умови належного безспірного доведення факту порушення права власника, оскільки позивач не довів належними, допустимим та достатніми доказами наявність усіх обставин, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог, а тому підставі для їх задоволення відсутні.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, від 18.07.2006 року).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, суд залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст.12, 19, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду складено та підписано 10.07.2026 року.

Суддя І.В. Новасардова