Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №361/8776/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/8776/24

провадження № 2/361/5007/24

08.05.2026

РІШЕННЯ

Іменем України

08 травня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Петришин Н.М.,

за участю секретаря Гриценко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки в натурі, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 1999 році він успадкував 1/2 домоволодіння, яке належало його батькові, ОСОБА_3 , а іншу частину будинковолодіння успадкувала мати позивача – ОСОБА_4 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2010 року дане домоволодіння поділено між співвласниками в натурі, а саме 48/100 частини - ОСОБА_4 , 52/100 частини – ОСОБА_1 . Таким судовим рішенням не визначено порядок поділу земельної ділянки, на якій розташовано будинок, між співвласниками. Постановою КЦС Верховного Суду від 17.11.2021 скасовані рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.08.2020 та постанова Київського апеляційного суду від 05.11.2020, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 52/100 земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - задоволені. За заявою позивача, 07.06.2024 проведено земельно-технічну та оціночно-земельну експертизи та судовим експертом Свістуновим І.С. надано Висновок № 1828/06-2024, згідно якого поділ спірної земельної ділянки в натурі пропорційно часткам у праві власності можливий, у власність позивача переходить земельна ділянка площею 0,13 га, а відповідачу – 0,12 га, в межах границь поділу, вказаного у варіанті № 1 висновку.

Посилаючись на те, що між співвласниками вищевказаної земельної ділянки наразі виник спір щодо встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, позивач ОСОБА_1 просить поділити в натурі земельну ділянку, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий № 3221281601:01:024:0086) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у межах границь, визначених у варіанті № 1 висновку земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 07.06.2024 № 1828/06; закріпити за позивачем право власності на 52/100 частини вказаної земельної ділянки, що становить 0,13 га від земельної ділянки, площею 0,25 га (кадастровий № 3221281601:01:024:0086); закріпити за ОСОБА_2 право власності на 48/100 частин вищевказаної спірної земельної ділянки, що становить 0,12 га від земельної ділянки, площею 0,25 га (кадастровий № 3221281601:01:024:0086); а також припинити право спільної часткової власності на зазначену вище спірну земельну ділянку.

Заперечення відповідача

18 жовтня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, в його задоволенні просить відмовити. Відповідач зазначає, що позивач є її рідним братом. В обґрунтування заперечень посилається на те, що попередніми власниками будинковолодіння АДРЕСА_1 були батьки сторін – ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Позивач успадкував після смерті батька ОСОБА_3 1/2 частину домоволодіння. Після набуття права власності на частину вищевказаного майна між ним та матір`ю ОСОБА_5 почалися конфлікти щодо користування таким нерухомим майном, що належало їм на праві спільної часткової власності. Броварським міськрайонним судом Київської області неодноразово розглядалися справи за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 щодо встановлення порядку користування майном. Так, у липні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ надвірних будівель у натурі, знесення самовільно побудованих споруд (справа № 361/4557/15-ц). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Ухвалою суду від 25.08.2016 ОСОБА_2 залучено до участі у даній справі в якості правонаступника позивача. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2016 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, розділено між співвласниками господарські будівлі і споруди за адресою: АДРЕСА_1 у такий спосіб: ОСОБА_2 виділено у власність із спільного майна сарай «Б» та вбиральню «В», а ОСОБА_1 – кухню-гараж «Д» та погріб «Г»; колодязь «К» та огорожу «N» залишено у спільному користуванні сторін. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 у вищевказаній справі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2016 скасоване та прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Однак, постановою Верховного Суду від 31.10.2018 рішення суду апеляційної інстанції від 24.01.2017 скасовано та залишено в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2016. Відповідач наголошує на тому, що позивач умисно не повідомив як суд, так і судового експерта при складанні експертного висновку про наявність зазначеного вище рішення суду від 16.10.2016 у справі № 361/4557/15-ц. Крім того, звертала увагу суду на те, що згідно постанови КЦС Верховного Суду від 17.11.2021 позивач наразі вже має зареєстроване право власності на 52/100 спірної земельної ділянки кадастровий № 3221281601:01:024:0086.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. від 13 вересня 2024 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Карпенко М.М. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Зазначили, що поділ будівель в натурі, а саме тих, які зазначені під літерами «Е» та «Є» у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленому 01.02.2019, не проводився, оскільки вони є об`єктами самочинного будівництва, побудованими позивачем у 2005 році.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник – адвокат Немеровець Т.А. заперечували проти заявлених позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні.

Обставини справи, що встановлені судом

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 11.05.2010 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , поділено в натурі житловий будинок АДРЕСА_1 ; виділено ОСОБА_6 частку будинку АДРЕСА_2 частини житлової кімнати 1-6 розміром 5,5 кв. м, що складає 48/100 частин житлового будинку; також виділено в користування по 1\2 частині сараю Б, вбиральні В, погребу Г, гаражу-літньої кухні Д, колодязю К, огорожі, всього вартістю 61124 грн.; виділено ОСОБА_1 частину будинку , що складається з кухні 1-2 розміром 14кв.м, 68/100 частин житлової кімнати 1-6 розміром 11 кв.м, сіни 1-7 розміром 5-7 кв. м, котельні 1-1 розміром 8,7 кв. м, веранди 1-І розміром 16,3 кв. м, що складає 52/100 частин житлового будинку; також йому виділено в користування по 1\2 частині сараю Б, вбиральні В, погребу Г, гаражу-літньої кухні Д, колодязю К, огорожі N, всього вартістю 64178 грн.; позивачку зобов`язано виконати будівельно-ремонтні роботи по переобладнанню виділеної частки будинку в окрему ізольовану квартиру, зокрема, влаштувати дверний проріз для організації входу в свою частину будинку у зовнішній стіні приміщення 1-6, влаштувати разом із відповідачем ОСОБА_1 перегородку, площею 13,3 кв. м, в приміщенні 1-6, обладнати в своїй частині будинку окреме газо-, теплопостачання та в приміщенні 1-4 кухню; ОСОБА_1 виконати будівельно-ремонтні роботи по переобладнанню виділеної йому частини будинку в окрему ізольовану квартиру, зокрема влаштувати перегородку, площею 8,1 кв. м, у приміщенні кімнати 1-І, влаштувати вхідний проріз у приміщенні кімнати 1-І, влаштувати разом із позивачем перегородку, площею 13,3 кв. м, в приміщенні 1-6, обладнати в своїй частині будинку окреме газо-, тепловодопостачання та в частині приміщення 1-І кухню площею 8,5 кв. м.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2011 року вищевказане рішення суду залишено без змін.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2016 року у цивільній справі № 361/4557/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розділ господарських будівель і споруд задоволено, розділено між співвласниками господарські будівлі і споруди, що розташовані по АДРЕСА_1 , у такий спосіб: ОСОБА_2 виділено у власність із спільного майна сарай Б та вбиральню В; ОСОБА_1 виділено у власність із спільного майна літню кухню – гараж Д та погріб Г; а колодязь К та огорожу N залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 у вищевказаній справі № 361/4557/15-ц рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2016 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Постановою Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 361/4557/15-ц рішення Апеляційного суду Київської області від 24.01.2017 скасовано та залишено в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.10.2016.

Крім того, судом встановлено, що у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа № 361/4535/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про визнання права власності на частину земельної ділянки.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2020 року у справі № 361/4535/19 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06.10.2016 ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221281601:01:0086, за адресою: АДРЕСА_1 , та про визнання за ОСОБА_1 права власності на 52/100 частини земельної ділянки відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року вищезазначене рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2020 року у справі № 361/4535/19 залишено без змін.

Однак, постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у вищезгаданій справі № 361/4535/19 рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом та визнання права власності на частину земельної ділянки задоволено; визнано недійсним свідоцтво, видане ОСОБА_2 , про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2016 року № 2-2021 на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221281601:01:024:0086, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння; визнано за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 52/100 в праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221281601:01:024:0086 площею 0,25 га, цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння, розташовану за вищезазначеною адресою.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав № 365586769 від 13.02.2024 52/100 частин земельної ділянки, кадастровий номер: 3221281601:01:024:0086, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належить на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 361/4535/19.

На підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надав до суду технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , складений 01.02.2019, де зазначено як самочинно збудовані сарай літ. «Е», «Є», «Ж», а також прибудова «а1».

Також у матеріалах справи наявний технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 , виготовлений 31.07.2014.

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 1828/06-2024, складеного 07.06.2024 судовим експертом Свістуновим І.С., за заявою ОСОБА_1 від 10.05.2024, дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3221281601:01:024:0086, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення експертизи становить 387 000 гривень 00 копійок. Здійснити поділ вищевказаної земельної ділянки між співвласниками у частках 52/100 та 48/100 з дотриманням вимог нормативних документів, є технічно можливим. Існує три можливі варіанти поділу земельної ділянки між співвласниками.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд здійснити поділ в натурі земельної ділянки, площею 0,25 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий № 3221281601:01:024:0086) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у межах границь, визначених у варіанті № 1 висновку земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 07.06.2024 № 1828/06.

Так, схема поділу спірної земельної ділянки згідно варіанту № 1 Висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 1828/06-2024 від 07.06.2024, відображена на «Рисунку № 11» (а.с. 30), де вказано, що ОСОБА_1 пропонується надати за таким поділом земельні ділянки площею 430,5 кв.м. та 862,0 кв.м., а ОСОБА_2 – земельні ділянки площею 36,6 кв.м. та 1159,9 кв.м. За таким варіантом поділу позивачу ОСОБА_1 має бути виділено частину земельної ділянки, на якій, зокрема, розташовані сарай літ. «Е» та сараю літ. «Є».

Мотиви, з яких виходить суд, ти застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом спору у цій справі є поділ у натурі земельної ділянки, що належить сторонам на праві спільної часткової власності.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з частинами першою-третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

У постанові від 23 квітня 2025 року в справі № 357/3145/20 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала раніше зроблений нею висновок, викладений у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14 який полягає у тому, що:

- у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;

- поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;

- за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;

- за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;

- винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.

У частині першій статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У частині четвертій статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, угодою між співвласниками залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то застосовуючи статтю 88 ЗК України під час вирішення спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги зазначену угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2025 року у справі 760/9152/15.

Частинами першою, другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді даної справи встановлено, що сторонам на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розділений між співвласниками в натурі по 1/2 частки на підставі рішень Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.05.2010 та від 16.11.2016 (справа №361/4557/15-ц).

Згідно вказаних судових рішень позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить частина житлового будинку та господарські будівлі і споруди: літня кухня – гараж Д та погріб Г, а відповідачу ОСОБА_6 належить частина житлового будинку та господарські будівлі і споруди: сарай Б та вбиральня В; а колодязь К та огорожу N залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 361/4535/19 визнано за ОСОБА_1 право на частку в розмірі 52/100 в праві спільної часткової власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221281601:01:024:0086 площею 0,25 га, цільове призначення під будівництво і обслуговування будинковолодіння, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачу ОСОБА_6 належить 48/100 частин вищевказаної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, позивач має право на поділ земельної ділянки, яка належить йому на праві спільної часткової власності.

На підтвердження позовних вимог позивач надав висновок земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 07.06.2024 № 1828/06, яким запропоновано три варіанти поділу земельної ділянки між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Перевіривши висновки експертизи, судом встановлено, що експертом у всіх трьох варіантах поділу земельної ділянки пропонується виділити у власність позивачу ОСОБА_1 частину земельної ділянки, яка знаходиться під сараями «Е» та «Є».

З технічного паспорту 2014 року виготовлення, видно, що серед господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 відображено місце розташування сараю «Б», який згідно судового рішення від 16.11.2016 виділено у власність відповідачу ОСОБА_2 .

У технічному паспорті, виготовленому 01.02.2019 КП Київської обласної ради «Лівобережне бюро технічної інвентаризації», та який був наданий для проведення експертизи, сарай «Б» - відсутній, а на його місці фактично розташований сарай «Е» і «Є», та вказано, що ці сараї побудовані самочинно.

У судовому засіданні позивач наполягав на поділі земельної ділянки за варіантом 1 висновку експертизи, пояснюючи, що цегляний сарай він збудував самочинно, про який не вказано у судових рішеннях, а на дерев`яний сарай «Б» - він не претендує.

Відповідач категорично заперечує проти поділу земельної ділянки за варіантними, визначеними у висновку експерта від 07.06.2024 № 1828/06, оскільки при такому поділі земельна ділянка під сараєм «Б» буде знаходитись у власності позивача, що порушує право відповідача на вільне користування її нерухомим майном.

Суд погоджується з доводами заперечень відповідача, оскільки судовим рішенням від 16.11.2016 виділено у власність відповідачу ОСОБА_2 сарай «Б» та як, встановлено з досліджених доказів, сарай «Б» і сарай «Е»-«Є» це фактично одна й та сама споруда.

При цьому, оцінка доводів позивача щодо належності йому цього «цегляного» сараю уже надана як у рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області від 11.05.2011 так і в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №361/4557/15-ц. Відтак ці обставини не підлягають перевірці при розгляді даної справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що запропоновані позивачем варіанти поділу земельної ділянки суперечать вимогам закону, оскільки при такому розподілі земельної ділянки буде порушено право відповідача на користування нерухомим майна – сараєм «Б», яке перебуває у її власності.

Інших варіантів розподілу земельної ділянки, визначених у встановленому законом порядку, позивач не запропонував, а при вирішенні питання щодо призначення судової експертизи за ініціативою відповідача, категорично висловився про те, що сарай «Б» і сарай «Е-Є» це різні об`єкти нерухомого майна.

З огляду на викладене, позовні вимоги про поділ земельної ділянки задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю.

Крім того, право власності позивача на 52/100 спірної земельної ділянки зареєстроване у встановленому законом порядку, про що свідчить копія Витягу з Державного реєстру речових прав № 365586769 від 13.02.2024. У відповідача також зареєстроване право власності на її частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий № 3221281601:01:024:0086)

Відтак, суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги про «закріплення» частин спірної земельної ділянки за позивачем та відповідачем у відповідному розмірі, є безпідставними та необґрунтованими.

Враховуючи все вищенаведене, суд вважає заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги про поділ в натурі земельної ділянки є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки в натурі – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя Наталія ПЕТРИШИН