Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №359/3369/24 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/3369/24

Провадження №2/359/206/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі судового засідання Кривохижі О.М.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя з відступленням від засади рівності часток, згодом уточнивши позовні вимоги. Уточнений позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 вересня 2006 року, який було розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 серпня 2017 року. Під час перебування сторін у шлюбі, 24 жовтня 2013 року між ТОВ «МКС РЕС» та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . У подальшому, 01 липня 2014 року між тими ж сторонами було укладено основний договір купівлі-продажу, а право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що кошти на придбання квартири були сплачені переважно за рахунок її особистих заощаджень, коштів, наданих її матір`ю ОСОБА_4 , а також позичених нею особисто коштів. На думку позивача, відповідач фактичної участі у придбанні спірної квартири не брав, коштів на її купівлю не надавав, а навпаки мав борги, зловживав алкоголем, грою в азартні ігри, неодноразово створював фінансові труднощі для сім`ї та не здійснював належного внеску до сімейного бюджету. Також позивач посилається на те, що після розірвання шлюбу відповідач продовжив проживати у спірній квартирі, не сплачував житлово-комунальні платежі, не погоджувався на мирне врегулювання спору та фактично перешкоджає позивачу розпоряджатися квартирою. З огляду на викладене, позивач просить суд відступити від засади рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , а за відповідачем — право власності на 1/4 частки цієї квартири, а також стягнути з відповідача судові витрати.

24 квітня 2024 року ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження.

04 липня 2024 року ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначити цивільну справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Кушнір О.С. позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши письмові матеріали та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, зареєстрованому шлюбі з 02.09.2006 по 12.09.2017 року, що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.08.2013 року та копією рішення Бориспільського міськрайонного суду від 31 серпня 2017 року у справі 359/3733/17 (а.с.20,21,22).

У період перебування у шлюбу, а саме 24 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «МКС РЕС» укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (а.с.14-16).

В подальшому 01 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «МКС РЕС» укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким до ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.17-18).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №201554988 від 24.02.2020 року за ОСОБА_2 є єдиним власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.19)

З відповіді ПП «Ніка» №19-12/2023 від 19.12.2023 року слідує, що починаючи з 01.08.2014 року і по сьогоднішній день, платником житлово-комунальних послуг за вище вказаною квартирою є ОСОБА_2 (а.с.43)

Також, матеріали справи містять квитанції про перерахування ОСОБА_2 різних сум, в рахунок угоди №SAMDNWFC00000464149 від 18.12.2013 року та видаткові накладні про купівлю ОСОБА_2 будівельних матеріалів та речей внутрішнього оздоблення.

З відповіді ПП «Ніка» №19-12/2023 від 19.12.2023 року слідує, що починаючи з 01.08.2014 року і по сьогоднішній день, платником житлово-комунальних послуг за вище вказаною квартирою є ОСОБА_2 (а.с.43)

З вироку Бориспільського міськрайонного суду від 26 лютого 2020 року слідує, що ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України (а.с. 57-60).

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку чи доходу.

Частиною другою статті 60 СК України встановлено презумпцію, за якою кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавством установлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними під час шлюбу. Така презумпція може бути спростована стороною, яка стверджує, що відповідне майно або його частина були придбані за кошти, які належали їй особисто.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто.

За змістом наведених норм належність майна до спільної сумісної власності визначається не лише фактом придбання такого майна під час шлюбу, а й джерелом коштів, за які воно було придбане. Водночас тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на особу, яка її спростовує.

Судом установлено, що попередній договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено 24 жовтня 2013 року, а основний договір купівлі-продажу — 01 липня 2014 року, тобто під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі.

Та обставина, що договір купівлі-продажу укладений на ім`я ОСОБА_2 та право власності на квартиру зареєстроване виключно за нею, сама по собі не змінює правового режиму майна, набутого подружжям під час шлюбу.

Реєстрація права власності на майно за одним із подружжя не спростовує права іншого з подружжя на це майно як на об`єкт спільної сумісної власності.

Досліджені судом квитанції про внесення ОСОБА_2 грошових коштів підтверджують факт здійснення нею відповідних платежів. Водночас такі документи не підтверджують, що джерелом платежів були саме кошти, які належали позивачу на праві особистої приватної власності.

Здійснення оплати одним із подружжя під час шлюбу не є безумовним доказом придбання майна за його особисті кошти, оскільки відповідно до частини другої статті 61 СК України заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи, одержані одним із подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Посилання позивача на те, що частина вартості квартири була сплачена за рахунок коштів, наданих її матір`ю ОСОБА_4 , не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зокрема, матеріали справи не містять достатніх доказів, які давали б можливість установити конкретний розмір переданих коштів, час та спосіб їх передання, правову підставу такого передання, а також використання саме цих коштів для придбання спірної квартири.

Позивачем також не надано достатніх доказів того, що кошти, які, за її твердженням, були отримані в борг, позичалися нею виключно в особистих інтересах, а обов`язок з їх повернення не виник в інтересах сім`ї.

Надані видаткові накладні щодо придбання будівельних матеріалів та предметів внутрішнього оздоблення підтверджують придбання певних речей, однак не підтверджують придбання квартири або її частини за особисті кошти позивача.

Такі витрати стосуються облаштування та утримання квартири після її придбання і самі по собі не змінюють правового режиму квартири як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на те, що спірна квартира була придбана сторонами у період зареєстрованого шлюбу, а презумпція спільності майна подружжя не спростована, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічне положення закріплене у частині другій статті 372 ЦК України, відповідно до якої в разі поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За приписами частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відступлення від засади рівності часток є правом, а не обов`язком суду та можливе лише за наявності встановлених судом обставин істотного значення, підтверджених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Обґрунтовуючи необхідність збільшення її частки до 3/4, позивач посилалася на те, що відповідач не брав участі у придбанні квартири, не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, мав боргові зобов`язання, зловживав алкогольними напоями та азартними іграми, а також витрачав кошти усупереч інтересам сім`ї.

Однак указані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Сам по собі факт відсутності документів про безпосереднє внесення відповідачем платежів за квартиру не підтверджує, що він не брав участі у матеріальному забезпеченні сім`ї або набутті спільного майна.

Сімейні та майнові обов`язки подружжя можуть виконуватися не лише шляхом безпосередньої оплати вартості конкретного об`єкта нерухомого майна, а й шляхом отримання доходу, ведення домашнього господарства, утримання сім`ї та виконання інших сімейних обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши докази окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не доведено існування обставин істотного значення, які відповідно до частини другої статті 70 СК України давали б підстави для відступлення від засади рівності часток подружжя.

Разом із тим позивачем заявлено вимоги про поділ квартири виключно шляхом відступлення від засади рівності часток, а саме визнання за нею права власності на 3/4 частки квартири та визнання за відповідачем права власності на 1/4 її частки.

Оскільки підстави для поділу квартири саме у визначеному позивачем співвідношенні 3/4 та 1/4 не доведені, заявлені позовні вимоги у сформульованому позивачем вигляді задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача та стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.. 12, 13, 76–81, 89, 263–265, 280–282 ЦПК України, ст.. 368, 372 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги залишити без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 10 липня 2026 року.

Суддя Чирка С.С.