Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №758/12260/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/12341/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 758/12260/25

09 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Петрова Д.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд:

1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання їй за запитом копії договору № SAMDNWFD0074102695500, від 19.02.2025 року;

2. зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» в термін п`яти робочих днів від дня вступу рішення суду в законну силу, надати їй копію договору № SAMDNWFD0074102695500 від 19.02.2025 року;

3. стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2011 року вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та має золоту карту «Універсальна», на рахунку якої знаходився наданий відповідачем кредитний ліміт в розмірі 72 000 грн та особисті кошти. За весь період користування кредитними коштами позивач не порушувала умови договору з АТ КБ «ПриватБанк».

22.04.2025 у додаток «Приват24» від відповідача їй надійшло повідомлення, в якому зазначено, що ліміт змінено до 0 грн, а збільшення ліміту можливе після погашення заборгованості.

28.04.2025 в особистий кабінет додатку «Приват24» позивача від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла довідка № SA53N54IEM81C6PM від 28.04.2025, в якій було зазначено про те, що ОСОБА_1 станом на 28.04.2025 має заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» за наступними договорами: № SAMDNWFD0074102695500 від 19.02.2025, сума заборгованості становить 826 грн. 80 коп.

Оскілки вона не знала про існування та зміст договору від 19.02.2025 року № SAMDNWFD0074102695500, то 07 липня 2025 року вона звернулася до відповідача з проханням надати їй для ознайомлення копію договору від 19 лютого 2025 року №SAMDNWFD0074102695500.

05.08.2025 року на її звернення на електрону скриньку від відповідача надійшов лист № 20.1.0.0.0/7-250707/88129, в якому останній повідомив, що «Договір було відкрито автоматично банком на підставі рішення суду. Судовий збір, Київський апеляційний суд, апел.скарга АТ КБ «ПриватБанк» за позовом ОСОБА_1 (відповідь додається)».

З наданої відповіді вбачається, що відповідач не надав запитувану позивачем інформацію, а саме договір № SAMDNWFD0074102695500 від 19.02.2025, а обмежився формальною відпискою. Отже, відповідач в даному випадку без будь-яких пояснень, безпідставно відмовив позивачу у задоволені надати запитувану копію договору від 19.02.2025 року №SAMDNWFD0074102695500, а отже діяв протиправно.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 21 травня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що відповідач не надав запитувану інформацію та не навів будь-яких підстав відмови, а також не надав пояснень, які унеможливлюють надання договору від 19 лютого року №SAMDNWFD0074102695500, який був укладений, як стверджує відповідач, за рішенням суду.

Також відповідач не надав суду рішення, або навіть унікальний номер судової справи за яким було автоматично відкрито договір від 19 лютого 2025 року №SAMDNWFD0074102695500, яким відповідач поклав свої витрати на рахунок клієнта банку.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що право позивача як споживача фінансових послуг на доступ до інформації про стан особистого банківського рахунку, включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання.

Відповідач не навів ніяких нормативно-правових актів, якими заборонено надавати клієнту банку документів (інформації) про стан його рахунку та односторонньої зміни умов кредитного договору. Намагання відповідача переконати суд безпідставними поясненнями та без будь-яких доказів, що позивач вибрав неефективний спосіб захисту виглядають, як спосіб приховати свої беззаконні дії, а приписи ЦПК України намагається трактувати на власну користь.

Законодавцем у ч.ч. 1, 2 статті 5 ЦПК України (способи захисту, які застосовуються судом) було чітко встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Між тим суд першої інстанції замість вирішення спору між сторонами у мотивувальній частині лише зазначив: Оскільки за вищенаведених обставин обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Як вбачається з приписів чинного законодавства вибраний позивачем спосіб захисту не суперечить: ст. 34 Конституції України, ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 5, 55, 56 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».

Подаючи позовну заяву, позивач виходила з того, що зобов`язання надати відповідачем їй копії Договору № SAMDNWFD0074102695500 від 19.02.2025 року є ефективним захистом її права на отримання запитуваного документу.

02 липня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника відповідача АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання з`явився представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» Хитрова Л.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась засобами електронного зв`язку через систему «Електронний Суд». Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресату 22 червня 2026 року, причини неявки суду не повідомила.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що позивач з 2011 року є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та має золоту карту «Універсальна».

22.04.2025 у додаток позивача «Приват24» надійшло повідомлення від відповідача, в якому ліміт змінено до 0 грн.

28.04.2025 в особистий кабінет додатку «Приват24» позивача надійшла від АТ КБ «ПриватБанк» довідка № SA53N54IEM81C6PM від 28.04.2025, в якій було зазначено про те, що ОСОБА_1 станом на 28.04.2025 має заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк» за наступними договорами: № SAMDNWFD0074102695500 від 19.02.2025, сума заборгованості становить 826 грн. 80 коп.

05.08.2025 на запит позивача № 11620903-ВБ від 07.07.2025 на її електрону скриньку від відповідача надійшов лист №20.1.0.0.0/7-250707/88129 в якому позивача було повідомлено про автоматичне відкриття договору.

Згідно довідки Банку за вих. № SA53N54IEM81C6PM від 28.04.2025, яка долучена позивачем до позову, на рахунку № НОМЕР_1 обліковується заборгованість в розмірі 826 грн. 80 коп.

Відповідно до Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 року № 75 бухгалтерський облік в банках - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про операції банку зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Внутрішньобанківські рахунки - це усі інші рахунки аналітичного обліку, що не належать до клієнтських рахунків.

Клієнтські рахунки - це рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки.

Банк самостійно визначає систему організації бухгалтерського обліку, враховуючи вимоги законодавства України та цього Положення.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 11.09.2017 № 89 план рахунків - систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх банківських операцій з метою забезпечення потреб складання фінансової звітності.

Пункт 6 Інструкції визначає, що управлінський облік здійснюється за рахунками класу 8 і банки самостійно встановлюють внутрішні правила управлінського обліку.

Тобто, рахунок № НОМЕР_2 , на якому обліковується заборгованість у позивача, відноситься до рахунку 8 класу. Вказаний рахунок відповідно до Інструкції є рахунком управлінського обліку, а не клієнтським і відкривається виключно для потреб обліку.

Отже, оскільки рахунок № НОМЕР_2 є рахунком управлінського обліку та за ним ведеться облік понесених витрат, зокрема, й списання незадоволеного судового збору, то окремий договір між банком та клієнтом в такому випадку не укладається, а відповідний рахунок відкривається автоматично, про що відповідач повідомив позивачу у відповідь на її звернення.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи наведене, встановивши, що договір № SAMDNWFD0074102695500 від 19.02.2025 року, копію якого позивач просить зобов`язати відповідача надати їй, між сторонами не укладався, а рахунок № 88000606194741, за яким обліковується заборгованість позивача, є рахунком управлінського обліку банку та відкривається автоматично, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки не забезпечить реальне поновлення її прав, за захистом яких вона звернулась до суду.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає їх правильними.

З огляду на викладене, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року

Головуючий: Судді: