Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №371/2112/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/9976/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 371/2112/25

09 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мильнікової Оксани Миколаївни на рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуренка М.О., уцивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Миронівської міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 31 жовтня 2015 року між ним та відповідачем був зареєстрований шлюб відділом державної реєстрації акт цивільного стану Богуславського районного управління юстиції у Київської області. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після реєстрації шлюбу подружжя проживали разом у селі Юхни в будинку його батьків. Але з липня місяця 2023 року відповідач забрала свої речі та переїхала до іншого чоловіка, а їхній спільний малолітній син ОСОБА_4 залишився проживати з ним за вказаною адресою.

Відповідач з дитиною не спілкується, не дбає про нього, син знаходиться на його утриманні та під його опікою.

У вересні 2023 року відповідач приїздила до них лише для того, щоб забрати свої особисті речі, які залишилися.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року шлюб було розірвано.

04 квітня 2024 року Миронівським районним судом Київської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 02 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 є матір`ю їхнього сина, але з липня 2023 року і до цього часу не піклується про нього та взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у справі не доведено наявності передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. З урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, застосування до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав є непропорційним та недостатньо обґрунтованим.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мильнікова О. М. подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що ОСОБА_3 проживає зі своїм батьком (позивачем у справі), знаходиться на його повному утриманні, а відповідач самоусунулася від виховання дитини і не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, про що надала нотаріально посвідчену заяву.

В судове засідання з`явилась представник ОСОБА_1 - адвокат Мильнікова О.М., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами поштового зв`язку, проте 17 червня 2026 року поштова кореспонденція повернулась до суду без вручення, причина «адресат відсутній».

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Миронівської міської ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, 29 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 31 жовтня 2015 року між сторонами був зареєстрований шлюб.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 12 лютого 2024 року шлюб між сторонами був розірваний.

04 квітня 2024 року Миронівським районним судом Київської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно з 02 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно довідки виданої Юхнівським старостинським округом №18 Миронівської міської ради Київської області від 03 жовтня 2025 року №90, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 і має на утриманні сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає з батьком від народження без реєстрації. Мати дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з липня 2023 року не проживає за даною адресою. Дитиною, ОСОБА_3 , повністю опікується батько - ОСОБА_1 (а.с. 14).

Як вбачається із нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. заяви від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_2 , мати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дала згоду на позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Додатково повідомила, що з липня 2023 року, дитина, ОСОБА_3 , перебуває повністю на утриманні та вихованні його батька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який опікується і забезпечує його матеріально та виховує. Дає згоду на розгляд справи про позбавлення батьківських прав без її участі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Враховуючи наведене, керуючись принципом якнайкращого забезпечення інтересу дитини, суд першої інстанції вважав, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає, що такі відповідають якнайкращим інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду щодо їх оцінки та неправильного тлумачення чинного законодавства, а тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справ та надав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Водночас, установлені судом у цій справі обставини невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо виховання сина, вказують на наявність підстав для того, щоб з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні сина, з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами.

Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21 (провадження № 61-4524св23), від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22 (провадження № 61-15411св23)).

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваого судового рішення шляхом доповнення резолютивної частини рішення першої інстанцій попередженням відповідача про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, участі у вихованні сина, з покладенням на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням ним батьківських обов`язків.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мильнікової Оксани Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року змінити шляхомдоповнення резолютивної частини рішення:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні сина, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , та покласти на Службу у справах дітей та сім`ї Миронівської міської ради обов`язку з контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року

Головуючий: Судді: