Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №756/5250/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/12070/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/5250/26

09 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційу скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Проценка Миколи Миколайовича на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Шевчук А.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення до подання позовної заяви, -

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

В обгрунтування заявлених вимог зазначала, що 31 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрований у реєстрі за № 797.

Відповідно до пункту 1 договору позики, позикодавцем було передано у власність грошову суму в розмірі 58 355 000 грн, яку останні зобов`язалися повернути у строк до 29 жовтня 2012 року.

Пунктом 7 договору позики сторони погодили графік погашення платежів за договором, відповідно до якого перший платіж підлягав сплаті 29 вересня 2009 року, а останній - 29 жовтня 2012 року.

В подальшому, 28 квітня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до договору позики від 31 серпня 2009 року, за умовами якої сторони дійшли згоди поновити договір позики, погодивши новий графік здійснення платежів, за яким перший платіж підлягав сплаті 30 травня 2012 року, а останній - 30 квітня 2022 року.

Крім того, 28 квітня 2012 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 519.

За умовами вказаного договору іпотеки іпотекодавці передали в іпотеку наступне нерухоме майно: квартиру, що має чотири кімнати, загальною площею 165,90 кв. м, житловою площею 86,20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 36502945.

Заявник посилалася на те, що 12 грудня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1813, а також договір відступлення права вимоги, посвідчений цим самим нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1814.

Згідно з умовами цих договорів, первісний іпотекодержатель відступив, а новий іпотекодержатель набув в обсязі та на умовах, визначених договором, право вимоги первісного іпотекодержателя за договором іпотеки від 28 квітня 2012 року, укладеним між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

Також заявник зазначала, що 17 листопада 2020 року ОСОБА_2 стало відомо про існування виконавчого напису № 4824 від 27 жовтня 2020 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме належну їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , а також про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого напису.

Наголошує, що договір іпотеки від 28 квітня 2012 року, підписаний нібито від її імені, є неукладеним, оскільки відсутній один із визначальних елементів правочину - вільне та усвідомлене волевиявлення сторони, виражене шляхом підписання відповідного документа.

Звертає увагу на те, що правочини, які спрямовані на розпорядження нерухомим майном, законодавством передбачають обов`язкову письмову форму, недодержання цієї форми свідчить про відсутність факту укладення правочину як такого. У цьому випадку йдеться не про наявність дефекту волевиявлення, а саме про його відсутність, що виключає можливість визнання такого правочину укладеним.

ОСОБА_2 вказувала, що договір іпотеки від 28 квітня 2012 року, за відсутності підпису сторони та підтвердженого волевиявлення, не відповідає вимогам письмової та нотаріальної форми правочину, а тому не може породжувати правові наслідки щодо передачі належної їй квартири в іпотеку.

Заявник зазначала, що у результаті оформлення зазначеного договору іпотеки були вчинені юридично значимі дії, які порушують її права та законні інтереси. Так, зокрема, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження - заборону щодо належної заявнику квартири АДРЕСА_2 .

Наявність такого обтяження, за твердженням заявника, істотно обмежує право власності ОСОБА_2 , зокрема перешкоджає вільному володінню, користуванню та розпорядженню належним їй майном, а також створює загрозу його примусового відчуження.

Також заявник повідомила, що має намір звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, однак уже на цей час існує реальна та безпосередня загроза подальшого порушення її прав, оскільки позов, з яким вона має намір звернутися, міститиме вимоги немайнового характеру.

Зокрема, ризик, за доводами заявника, полягає не лише у зверненні стягнення, а насамперед у можливості державної реєстрації права власності на належне їй нерухоме майно в позасудовому порядку, що, у разі задоволення майбутніх позовних вимог, фактично призведе до втрати позивачем права власності на квартиру.

Також заявник зазначала, що 17 березня 2026 року ОСОБА_1 направив на її адресу письмову вимогу про усунення порушення зобов`язання та виселення, у якій, зокрема, повідомив про намір звернути стягнення на нерухоме майно. На переконання заявника, зазначена обставина свідчить про реальність та безпосередність загрози вчинення дій, спрямованих на відчуження спірного нерухомого майна та позбавлення її фактичного володіння ним ще до вирішення спору по суті.

З огляду на викладене ОСОБА_2 просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 36502945, загальною площею 165,90 кв. м, що належить їй на праві власності.

Також заявник просила заборонити державним реєстраторам будь-яких органів, нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений у договорі іпотеки від 28 квітня 2012 року, а саме проводити будь-які реєстраційні дії, у тому числі реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження щодо спірної квартири.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення до подання позовної заяви, задоволено частково.

Забезпечено позов до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 36502945; загальна площа: 165,90 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Забезпечено позов до подання позовної заяви шляхом заборони державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження проводити (здійснювати), вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) щодо нерухомого майна квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 36502945; загальна площа: 165,90 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 15 травня 2026 року представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвокат Проценко М.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, відкрити апеляційне првадження по справі, скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 2 квітня 2026 року по справі № 756/5250/26 та винести постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що застосовані заходи забезпечення позову є необґрунтованими, вжитими без перевірки судом існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду та такими, що грубо порушують законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя нерухомого майна та кредитора у зобов`язанні.

Вважає, що суд першої інстанції при задоволенні заяви про забезпечення позову не оцінив обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував розмірності виду забезпечення позову заявленим вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених вимог та жодним чином не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника.

Звертає увагу на те, що заява про забезпечення позову не містила реальних доказів того, що відповідачем вчиняються або вчинялися дії, спрямовані на реалізацію майна, реєстрацію чи перереєстрацію нерухомого майна, укладення будь-яких правочинів з нерухомим майном, що є предметом спору. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, на переконання скаржника, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Також скаржник зазначає, що заявник свідомо не вказала, що у період з 2021 по 2026 роки ОСОБА_1 вживав заходів щодо задоволення своїх вимог як кредитор та іпотекодержатель, а ОСОБА_2 декілька разів зверталася до суду з позовами та заявами про забезпечення позову щодо питання виконання та дійсності договору позики від 31 серпня 2009 року і договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, чим, на думку скаржника, блокувала можливість задоволення вимог ОСОБА_1 як кредитора та іпотекодержателя.

Посилається на те, що 01 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас О.В., про визнання недійсними договорів іпотеки від 28 квітня 2012 року та відступлення права вимоги від 12 грудня 2019 року, у зв`язку з чим було відкрито провадження у справі № 756/3115/21.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року у справі № 756/3115/21 заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено, зокрема заборонено ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено державним реєстраторам і нотаріусам вчиняти відповідні реєстраційні дії щодо цього майна.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року у справі № 756/3115/21 у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів іпотеки та відступлення права вимоги, скасування рішення приватного нотаріуса - відмовлено, а заходи забезпечення позову, накладені ухвалою суду від 04 березня 2021 року, скасовано.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у справі № 756/3115/21 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_6 , залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року залишено без змін.

Крім того, 30 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас О.В., про визнання іпотеки припиненою, у зв`язку з чим було відкрито провадження у справі № 756/8049/23.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року у справі № 756/8049/23 позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання іпотеки припиненою було задоволено, визнано припиненою іпотеку за договором іпотеки від 28 квітня 2012 року та знято заборону відчуження нерухомого майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 756/8049/23 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2023 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання іпотеки припиненою відмовлено.

Зазначає, що оскаржувана ухвала порушує та нівелює права ОСОБА_1 як іпотекодержателя нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 .

Вказує на те, що суд першої інстанції не вирішив питання зустрічного забезпечення, не дослідив майновий статус заявника, наявність у неї майна в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, та не встановив співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.

Крім того, скаржник вважає подання ОСОБА_2 заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви зловживанням процесуальними правами, вчиненим виключно з метою недопущення та перешкоджання задоволенню вимог ОСОБА_1 як кредитора та іпотекодержателя, що, на його думку, підтверджується діями заявника у судових провадженнях № 756/3115/21 та № 756/8049/23.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 адвокат Іваницька О.В., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Заінтересована особа ОСОБА_1 та його представник адвокат Проценко М.М. в судове засідання не з`явились. ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами поштового зв`язку. 07 липня 2026 року до Київського апеляційного суду поштова кореспонденція повернулась без вручення, причина «адресат відсутній».

Адвокат Проценко М.М. повідомлявся через систему «електроний суд», відповідно до звіту про доставку судова повістка доставлена адресату 22.06.26 року.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 з 10.01.2007 року.

У відповідності до Договору іпотеки від 28.04.2012 року укладеного від імені ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. та зареєстрований в реєстрі за реєстровим №93 в забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики від 31.08.2009 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано квартиру АДРЕСА_4 , яка належить ОСОБА_2 .

12.12.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено Договори відступлення права вимоги, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. за якими, в тому числі, первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором право вимоги первісного іпотекодаржателя за Договором іпотеки від 28.04.2012 року.

17.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 із письмовим повідомленням-вимогою про виконання порушеного зобов`язання за Договром позики та наміри звернення стягнення на іпотечну квартиру АДРЕСА_3 , в тому числі пропозицією добровільно звільнити помешкання, знятися з реєстраційного обліку місця проживання та передати всі приналежності і документи до квартири іпотекодержателю.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на те, що звертаючись із заявою про забезпечення до подання позовної заяви ОСОБА_2 довела належність їй права власності на квартиру АДРЕСА_3 , наявність спірних питань щодо правомірності укладення Договору іпотеки та ризиків звернення стягнення на іпотечне майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За змістом частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, ціну позову, якщо позов має майновий характер, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача або інших осіб з тим, щоб забезпечити заявнику реальний та ефективний захист його прав, якщо судове рішення буде ухвалене на його користь.

Заходи забезпечення позову за своєю природою є тимчасовим обмеженням прав особи, щодо якої вони застосовуються, та спрямовані не на вирішення спору по суті, а на збереження існуючого становища до вирішення спору судом.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд не досліджує обґрунтованість майбутніх позовних вимог по суті, не надає остаточної правової оцінки спірним правовідносинам та не вирішує питання про права й обов`язки сторін у матеріально-правовому сенсі. Суд перевіряє наявність спору, зв`язок між обраним заходом забезпечення та предметом майбутнього позову, імовірність утруднення або унеможливлення ефективного захисту прав заявника у разі невжиття заходів забезпечення, а також співмірність обраного заходу.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує тривалий спір щодо правового режиму квартири АДРЕСА_3 , щодо договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, договорів відступлення права вимоги від 12 грудня 2019 року та можливості звернення стягнення на вказане нерухоме майно.

Саме ця квартира є предметом обтяження за договором іпотеки, саме щодо неї заявник має намір пред`явити позов немайнового характеру, спрямований на захист права власності, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а також недопущення подальших дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Отже, між заявленими заходами забезпечення позову та предметом майбутнього позову існує безпосередній зв`язок, оскільки арешт і заборона реєстраційних дій стосуються саме того нерухомого майна, щодо якого між сторонами виник спір.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист прав заявника, оскільки у разі зміни власника спірної квартири, державної реєстрації права власності за іншою особою, відчуження майна або здійснення інших реєстраційних дій щодо нього, поновлення прав заявника в межах майбутнього позову може бути істотно ускладненим.

Доводи апеляційної скарги про те, що заява не містила доказів реальної загрози відчуження майна, колегія суддів відхиляє.

Як убачається із матеріалів справи та доводів сторін, ОСОБА_1 сам зазначає, що є іпотекодержателем спірної квартири та має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному договором іпотеки та Законом України «Про іпотеку».

Більше того, в апеляційній скарзі наведено положення статей 35-38 Закону України «Про іпотеку», якими передбачені способи позасудового врегулювання та можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Скаржник також посилається на умови договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, відповідно до яких звернення стягнення може здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або договору між іпотекодавцями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, доводи самого скаржника свідчать про існування механізму, за допомогою якого право власності на спірне майно може бути змінене без попереднього вирішення судом спору щодо правомірності відповідних правочинів та обтяжень.

За таких обставин ризик, на який посилалася ОСОБА_2 у заяві про забезпечення позову, не є абстрактним або гіпотетичним, а пов`язаний із реально існуючими правовідносинами сторін, наявністю зареєстрованого обтяження, попереднім вчиненням виконавчого напису щодо спірної квартири та направленням заявнику письмової вимоги про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилання скаржника на те, що заявник не надала доказів укладення правочинів щодо відчуження квартири або фактичного початку її реалізації, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки забезпечення позову спрямоване саме на запобігання можливому порушенню прав до того, як відповідні дії будуть фактично завершені та створять для заявника негативні наслідки, усунення яких потребуватиме додаткового судового захисту.

Колегія суддів також враховує, що предметом майбутнього спору заявник визначає захист права власності на житло та недопущення подальших дій, які можуть призвести до втрати права власності або фактичного володіння спірною квартирою. У такій категорії правовідносин збереження існуючого стану речей до вирішення спору судом відповідає меті забезпечення позову та принципу ефективного судового захисту.

Доводи апеляційної скарги про те, що арешт квартири та заборона реєстраційних дій порушують права ОСОБА_1 як іпотекодержателя та кредитора, не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, не припиняють право іпотеки, не скасовують обтяження, не вирішують питання дійсності або недійсності договору іпотеки та договорів відступлення права вимоги, не позбавляють скаржника статусу іпотекодержателя і не вирішують по суті питання про наявність чи відсутність у нього права вимоги.

Такі заходи лише тимчасово обмежують можливість вчинення реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна до вирішення спору судом та спрямовані на збереження майна у тому правовому стані, в якому воно перебуває на момент звернення заявника до суду.

Враховуючи предмет майбутнього позову, характер спірних правовідносин та обставини, на які посилалася заявник, колегія суддів вважає, що накладення арешту на спірну квартиру та заборона вчинення реєстраційних дій щодо неї є співмірними заходами забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 раніше зверталася до суду з позовами у справах № 756/3115/21 та № 756/8049/23, у яких були ухвалені судові рішення не на її користь, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Наявність між сторонами попередніх судових спорів щодо договору іпотеки, договорів відступлення права вимоги та правового режиму спірної квартири, навпаки, підтверджує існування між сторонами реального спору щодо цього майна.

При цьому під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не вирішує питання обґрунтованості майбутнього позову по суті та не надає остаточної оцінки доводам сторін щодо дійсності чи недійсності договору іпотеки, припинення іпотеки, правомірності відступлення права вимоги або можливості звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сам факт ухвалення судових рішень у попередніх справах не свідчить про відсутність підстав для забезпечення позову в іншому провадженні, якщо заявником наведено обставини, які свідчать про існування спору та ризик утруднення ефективного захисту його прав у разі невжиття відповідних заходів.

Колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги про зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Разом із тим саме по собі звернення особи із заявою про забезпечення позову, за наявності спору щодо нерухомого майна та за умови наведення обставин, які, на думку заявника, свідчать про ризик порушення її прав, не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Скаржником не наведено належних та достатніх доводів, які б свідчили про те, що подання ОСОБА_2 заяви про забезпечення позову мало очевидно штучний характер, було завідомо безпідставним або суперечило завданню цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника із самим фактом звернення заявника за судовим захистом та тимчасовим обмеженням можливості вчинення дій щодо предмета іпотеки, що не є достатньою підставою для висновку про зловживання процесуальними правами.

Посилання скаржника на те, що заява не містила пропозицій щодо зустрічного забезпечення, саме по собі не є безумовною підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до статті 154 ЦПК України зустрічне забезпечення застосовується судом з метою забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Разом із тим застосування зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, крім випадків, прямо передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України.

Матеріали справи не містять даних, які б свідчили про наявність обов`язкових підстав для застосування зустрічного забезпечення, а скаржником не доведено, що вжиті судом заходи забезпечення позову можуть спричинити йому такі збитки, для відшкодування яких необхідним є застосування зустрічного забезпечення.

Крім того, вжиті судом заходи не передбачають вилучення майна у власника, передачі його іншій особі, примусового користування ним або позбавлення скаржника статусу кредитора чи іпотекодержателя, а лише тимчасово обмежують можливість зміни правового статусу спірної квартири.

За таких обставин відсутність у заяві окремого блоку щодо зустрічного забезпечення не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову.

Суд першої інстанції встановив наявність спору між сторонами щодо нерухомого майна, визначив зв`язок між обраними заходами забезпечення та предметом майбутнього позову, врахував можливість утруднення ефективного захисту прав заявника у разі невжиття заходів забезпечення позову та дійшов висновку про часткове задоволення заяви.

При цьому суд першої інстанції не задовольнив заяву у повному обсязі, а обрав саме ті заходи забезпечення позову, які спрямовані на збереження спірного майна та недопущення зміни його правового статусу до вирішення спору по суті.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви, оскільки заявлені заходи забезпечення позову є співмірними, мають безпосередній зв`язок із предметом майбутнього позову, не вирішують спір по суті та спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав заявника.

Підстав для скасування ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 02 квітня 2026 року з доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги її висновків не спростовують, апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Проценком М.М., підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 02 квітня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - адвоката Проценка Миколи Миколайовича залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 02 квітня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року.

Головуючий: Судді: