Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №757/34589/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/6837/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/34589/25-ц

09 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скаргиАкціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року та на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2026 року, ухвалені під головуванням судді Остапчук Т. В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, повернення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») щодо автоматичного списання грошових коштів з його банківського рахунку в рахунок автоматичного погашення простроченої заборгованості незаконними;

- стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь незаконно списані кошти в розмірі 51 709,78 грн та моральну шкоду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.06.2012 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про відкриття банківського рахунку для здійснення розрахункових операцій у межах підприємницької діяльності.

13 березня 2013 на відкритий банківський рахунок банком було встановлено кредитний ліміт у розмір 51 500 грн.

У процесі користування кредитним лімітом у позивача виникла прострочена заборгованість, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення її у судовому порядку.

23 липня 2024 року рішення Господарського суду Черкаської області позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено та стягнуто з позивача заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2012 року.

15 грудня 2014 року головним державним виконавцем на виконання вищевказаного рішення суду відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, а 08 квітня 2022 року -закінчено виконавче провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду.

Проте як стало відомо позивачу, у період з 11 червня по 07 листопада 2025 року АТ КБ «Приватбанк» самостійно без належних на те підстав списало з рахунку позивача кошти на погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2012 року в загальній сумі 51 709,78 грн.

Оскільки кредитний договір було припинено, заборгованість за кредитним договором сплачена та без розпорядження позивача у відповідача були відсутні підстави для безспірного списання коштів з його рахунку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив його задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року позов задоволено.

Визнано дії АТ КБ «Приватбанк» щодо автоматичного списання грошових коштів з банківського рахунку ОСОБА_1 в рахунок автоматичного погашення простроченої заборгованості незаконними.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 незаконно списані кошти в розмірі 51 709,78 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 1211, 20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що списання коштів з карткового рахунку позивача було здійснено АТ КБ «Приватбанк» без достатніх на те правових підстав, а тому з відповідача підлягають стягненню на користь позивача безпідставно списані грошові кошти у розмірі 51709,78 грн.

Незаконне списання відповідачем грошових коштів призвело до того, що ОСОБА_1 не отримав грошові кошти, що мали бути зараховані на його картковий рахунок, та був позбавлений засобів для існування та утримання своєї сім`ї, що негативно вплинуло на звичайний спосіб її життя. Крім того, позивач вимушений був витрачати свій час для встановлення причин списання коштів. Внаслідок неправомірних дій банку позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої суд оцінив у 5000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що рішення прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Позивач вважає, що ним виконано рішення Господарського суду Черкаської області від 23 липня 2014 року про стягнення заборгованості. З цього приводу заявник зауважує, що лише 08 квітня 2022 року головним державним виконавцем закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2 у зв`язку з повним виконання рішення суду. Тобто більш ніж 8 років заборгованість не була погашена, договір не визнаний недійсним, а отже банк не позбавлений права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Суд першої інстанції проігнорував надані банком письмові пояснення, а саме останні містили докази правомірності дій відповідача.

На обґрунтування суми моральної шкоди позивач не зазначив та не надав суду допустимих та належних доказів завдання йому моральної шкоди.

Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у позовній заяві було заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу, на підтвердження понесених витрат надано копії договору про надання правничої допомоги № 17/06/2025 від 17 червня 2025 року, додаткової угоди № 1 від 17 червня 2025 року, акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 21 липня 2025 року, а також заяву про збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції зазначив, що розгляд справи тривав більше шести місяців, протягом яких було призначено не менше п`яти судових засідань, у які забезпечувалась явка представника позивача, а також виникала необхідність у вчиненні додаткових процесуальних дій, зокрема підготовці заяви про збільшення позовних вимог, заперечень на письмові пояснення відповідача тощо.

Також суд першої інстанції врахував, що відповідач не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача всієї заявленої суми - 60 000,00 грн.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення з банку витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що додаткове рішення ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Зазначає, що суд першої інстанції стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» 60 000,00 грн витрат на правову допомогу, обґрунтувавши це наданими копіями договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди та актів приймання-передачі наданих послуг.

Разом із тим, на думку апелянта, доказів отримання адвокатським об`єднанням від клієнта ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 60 000,00 грн на виконання договору про надання правової допомоги надано не було, а тому розмір витрат на правничу допомогу не доведений.

Також АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Апелянт вказує, що витрати на професійну правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, а заявлена до стягнення сума 60 000,00 грн таким критеріям не відповідає.

27 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Третяка В.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 адвокат Третяк В.Ю., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання не з`явився, про дат, час та місце розгляду справи повідомлявся засобами електронного зв`язку. Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, поштова кореспонденція була доставлена адресату 02.07.2026.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 05 червня 2012 року позивач звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою відкриття банківського рахунку для здійснення розрахункових операцій у межах підприємницької діяльності.

13 березня 2013 на відкритий банківський рахунок банком було встановлено кредитний ліміт у розмір 51 500 грн.

У процесі користування кредитним лімітом у позивача виникла прострочена заборгованість, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення її у судовому порядку.

23 липня 2024 року рішення Господарського суду Черкаської області позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено та стягнуто з позивача заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2012 року.

15 грудня 2014 року головним державним виконавцем на виконання вищевказаного рішення суду відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

08 квітня 2022 року головним державним виконавцем закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2 у зв`язку з повним виконання рішення суду.

Як вбачається із кредитного договору від 15 березня 2006 року, позичальник ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, погодився, що заява разом із запропонованими ПриватБанк Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між ним та банком кредитно-заставний договір, а, крім того, зобов`язався про всі зміни повідомляти банк не пізніше 15 днів від моменту їх виникнення.

Відповідно до наданих виписок по картці/рахунку з рахунку позивача були списані кошти в рахунок заборгованості за кредитним договором від 05.06.2012 у сумі 51 709,78 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 05 червня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на виконання якої банком відкрито поточний рахунок / картку для виплат у гривні.

У період з 11 червня 2025 року по 07 листопада 2025 року банк здійснював автоматичне списання грошових коштів з рахунку картки позивача для виплат на погашення заборгованості за наданим кредитом на загальну суму 51 709,78 грн.

Доказів на підтвердження того, що сторони обумовили у письмовому вигляді права Банку щодо можливості списання грошових коштів з рахунку позивача без його згоди, матеріали справи не містять, як і не містять згоди позивача на списання таких коштів чи рішення суду про їх стягнення.

Доказів того, що позивач в 2012 році надав згоду здійснювати договірне списання коштів з одного його рахунку для погашення кредиту по іншому рахунку, матеріали справи також не містять.

Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частиною третьою статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до частин першої та другої статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов правильного висновку, що банк безпідставно списав з рахунку позивача кошти в сумі 51709,78 грн, і тому такі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Незаконне списання відповідачем грошових коштів призвело до того, що ОСОБА_1 не отримав грошові кошти, що мали бути зараховані на його картковий рахунок, та був позбавлений засобів для існування та утримання своєї сім`ї, що негативно вплинуло на звичайний спосіб її життя. Крім того, позивач вимушений був витрачати свій час для встановлення причин списання коштів. Внаслідок неправомірних дій банку позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд оцінив у 5 000,00 грн.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає їх правильними.

З огляду на викладене, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і саме сторони мають доводити обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Щодо додаткового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт, наданих послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, а також дії сторін щодо досудового врегулювання спору.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Отже, сам по собі факт відсутності доказів фактичної оплати всієї суми гонорару не є безумовною підставою для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки законом прямо передбачено можливість розподілу витрат, які сторона вже сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Разом з тим, наявність договору, додаткової угоди, акта виконаних робіт та детального опису наданих послуг не означає автоматичного покладення на іншу сторону всієї суми гонорару, визначеної між клієнтом та адвокатом. Суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат зобов`язаний перевірити не лише реальність таких витрат, а й їх необхідність, розумність, обґрунтованість та співмірність із предметом спору, складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи і значенням справи для сторін.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач зазначив попередній розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 25 500,00 грн.

10 грудня 2025 року представник позивача подав заяву про збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та здійснення судом розподілу судових витрат, в якій зазначив, що, окрім суми, вказаної у позовній заяві, ОСОБА_1 понесено додаткові витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 34 500,00 грн, що підтверджується актом виконаних робіт № 2 від 10 грудня 2025 року. Загальна сума витрат на правову допомогу, заявлена до розподілу, склала 60 000,00 грн.

До заяви представник позивача долучив акт виконаних робіт № 2, який не був вшитий судом першої інстанції до матеріалів справи, проте був досліджений колегією суддів в підсистемі «Електронний Суд».

З акта виконаних робіт № 2 від 10 грудня 2025 року вбачається, що сторонами визначено загальну вартість додаткових робіт у розмірі 34 500,00 грн, зокрема за підготовку та подання заяви про забезпечення позову - 3 000,00 грн, виїзди адвоката для участі у судових засіданнях - по 6 000,00 грн, підготовку заяви про збільшення розміру позовних вимог - 3 000,00 грн, аналіз письмових пояснень АТ КБ «ПриватБанк» та підготовку заперечень - 4 500,00 грн.

При цьому значна частина зазначених в акті робіт визначена сторонами як така, що виконана безкоштовно, зокрема підготовка заяв про вступ у справу як представника, аналіз окремих ухвал суду, усні консультації, подання заяв про надання інформації через ЄСІТС, подання заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Колегія суддів враховує, що розгляд справи дійсно потребував участі представника позивача, підготовки процесуальних документів та реагування на позицію відповідача, а тому підстав для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, як про це просить апелянт, не вбачається.

Разом із тим, заявлений до стягнення розмір витрат - 60 000,00 грн - є завищеним і неспівмірним з огляду на характер спору, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, складність справи та розмір задоволених вимог.

Предметом спору у цій справі було визнання незаконними дій банку щодо автоматичного списання коштів з банківського рахунку позивача, стягнення незаконно списаних коштів у розмірі 51 709,78 грн та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Отже, розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу фактично перевищує суму грошових вимог, задоволених судом на користь позивача, що саме по собі не виключає можливості компенсації таких витрат, однак потребує особливої перевірки їх пропорційності та розумності.

Справу не можна віднести до категорії справ підвищеної складності. Вона не містила значного обсягу складних фактичних обставин, не потребувала проведення судових експертиз, залучення спеціалістів, дослідження великого масиву доказів або вирішення виключної правової проблеми. Спір стосувався оцінки правомірності дій банку щодо списання коштів та застосування до встановлених обставин норм цивільного законодавства і законодавства про захист прав споживачів.

Колегія суддів також враховує, що частина заявлених послуг має організаційний або технічний характер, частина процесуальних документів є типовими за змістом, а вартість участі адвоката у кожному судовому засіданні визначена у фіксованому розмірі 6 000,00 гр.н із включенням часу на дорогу, очікування судового засідання, можливі затримки, отримання процесуальних документів тощо. Такі домовленості між клієнтом та адвокатським об`єднанням є допустимими у межах їх договірних відносин, однак не можуть безумовно та в повному обсязі покладатися на іншу сторону спору без оцінки необхідності й розумності саме для цілей розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача повну суму заявлених витрат у розмірі 60 000,00 грн, фактично обмежився посиланням на подання позивачем договору, додаткових угод, актів виконаних робіт, тривалість розгляду справи, кількість судових засідань та відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат.

Однак суд першої інстанції не надав належної оцінки співмірності заявленої суми зі складністю справи, предметом спору, розміром задоволених грошових вимог, обсягом фактично виконаної роботи, характером окремих послуг та критеріями розумності й пропорційності.

Відсутність заперечень відповідача у суді першої інстанції не звільняла суд від обов`язку перевірити, чи відповідає заявлена до стягнення сума вимогам статей 137, 141 ЦПК України, а подання відповідачем апеляційної скарги із доводами щодо необґрунтованості та неспівмірності витрат дає апеляційному суду підстави перевірити ці доводи в межах апеляційного перегляду.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у повному заявленому розмірі 60 000,00 грн є необґрунтованим та неспівмірним.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про наявність підстав для повної відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки факт надання правничої допомоги позивачу під час розгляду справи підтверджується наданими матеріалами, позовні вимоги позивача задоволені, а витрати на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом цієї справи.

Враховуючи предмет спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість підготовлених процесуальних документів, участь представника у судових засіданнях, розмір задоволених грошових вимог, а також необхідність забезпечення балансу між правом сторони на відшкодування понесених витрат та недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, колегія суддів вважає обґрунтованим, розумним і співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , суму 20 000,00 грн.

Такий розмір відповідає критеріям реальності, необхідності, розумності та пропорційності судових витрат, враховує результат розгляду справи на користь позивача, однак водночас виключає компенсацію витрат у явно завищеному розмірі, який не є співмірним зі складністю справи та заявленими вимогами.

За таких обставин додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Окрім того, 19 червня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника позивача надійшла заява про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. До заяви представником позивача було надано акт виконаних робіт № 3 відповідно до якого адвокатом було надано правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд вважає, що з урахуванням складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, кількість підготовлених процесуальних документів, участь представника у судових засіданнях, розмір задоволених грошових вимог, а також необхідність забезпечення балансу між правом сторони на відшкодування понесених витрат та недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року

Головуючий: Судді: