Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №757/66211/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року м. Київ

Справа № 757/66211/25-ц

Провадження №22-ц/824/7180/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О.І.

секретаря Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач Держава Україна в особі Міністерства юстиції України

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року, постановлену у складі судді Соколова О.М., -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суд першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду в суд першої інстанції.

Зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження по справі суд безпідставно застосував п. 1 ч. 2 ст. 186 ЦПК, хоча позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції неправильно кваліфікував його позов як оскарження процесуальних дій суду. Насправді предметом позову є відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, що прямо передбачено ст. 1174 та 1176 ЦК України.

Таким чином, суд фактично підмінив предмет позову, що є істотним порушенням процесуального права.

Сторони правом подання відзиву не скористалися.

В судове засіданні сторони не з`явилися.

Сторони про день та час розгляду справи, відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, повідомлялися належним чином.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, що у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 15 травня 2023 року суддя Полтавського окружного адміністративного суду, розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 державного реєстратора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ухвалила повернути йому позов.

13 вересня 2023 року своєю постановою Другий апеляційний адміністративний суд скасував ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року Отже, своєю постановою Другий апеляційний адміністративний суд визнав порушення Полтавського окружного адміністративного суду норм процесуального права в ухвалі про повернення позову ОСОБА_1 від 15.05.2023 р, тобто визнав незаконність судового рішення, що дає йому підстави для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.1174 та ч.6 ст. 1176 ЦК України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи визнання права на отримання від суду (судді) обґрунтованої відповіді на звернення; на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності суддів; на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Тому, оскарження дій судді, суду, що пов`язані з ухваленням рішення у справі або постановленням ухвали можливе лише в порядку, визначеному процесуальним законом. Оскарження таких дій шляхом подання скарги чи позовної заяви до іншого суду першої інстанції є неприпустимим, оскільки суперечить принципу незалежності суддів та недопущення впливу на них, закріпленого ст. 126 Конституції України.

Встановивши, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, як вказує автор, завданої судовим рішенням, яким повернуто його позов, зазначені положення Конституції України, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства..

Колегія суддів не може погодитись з таки висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23, зроблено висновок, що «приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати».

Тобто поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

За висновками, неодноразово викладеними Великою Палатою Верховного Суду, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі №560/19107/24.

Підставою для відшкодування моральної шкоди позивач вказує саме постановлення 15 травня 2023 року Полтавським окружним адміністративним судом ухвали про повернення позовної заяви, яка була скасована постановою Другого апеляційного адміністративного суд від 13 вересня 2023 року, тобто визнав незаконність судового рішення, що дає позивачу підстави для звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.1174 та ч.6 ст. 1176 ЦК України, відповідачем у справі визначено Державу Україна в особі Міністерства юстиції України.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/2652/17; від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц; від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц).

В своїй позовній заяві про відшкодування шкоди ОСОБА_1 визначив відповідачем у справі Державу Україна в особі Міністерства юстиції України

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону № 1402-VIII суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Частиною п`ятою статті 1176 ЦК України, на яку, зокрема, посилався позивач, передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Також ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Натомість, такий спосіб захисту прав, як відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, передбачено ст. 1174, 1176 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції, скасуванню.

Керуючись ст.ст.367,368,374,379, 381-382, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна