Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №373/509/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9453/2026

Справа № 373/509/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 липня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Лебідь В.В. в м. Переяслав 26 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою про видачу обмежувального припису, посилаючись на те, що заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є її сусідами, які впродовж останніх років вчиняли відносно неї та її повнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 насильницькі дії різного характеру, просила винести обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 строком на 6 місяців, встановивши наступні заходи: обмежити спілкування, заборонити наближатися на відстань до 10 м. до місця проживання та інших місць відвідування постраждалих осіб, заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними, зобов`язати відшкодувати завдану їм шкоду.

Ухвалою Переяславського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2026 року у відкритті провадження відмовлено.

Заявник ОСОБА_1 не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність ухвали нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, просила скасувати ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2026 року та винести нову ухвалу про видачу обмежувального припису для кривдників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що суд не врахував докази, заяви у поліцію, виписки від лікарів, невірно оцінив ризики, такі, як загроза здоров`ю і життю.

Повторно повідомляла обставини, наведені в заяві, про те, що заінтересовані особи є її сусідами, які впродовж останніх років вчиняли відносно неї та її повнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 насильницькі дії різного характеру, вона неодноразово зверталася із заявами в поліцію, але їй приходять формальні відповіді, щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення насильства щодо неї та її дітей, необхідно застосувати обмежувальний припис.

В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштові адреси. Поштові відправлення, направлені заінтересованим особам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , повернуто до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресатів за вказаною адресою, відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вони вважаються такими, що отримали судову повістку-повідомлення.

ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку подала клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Враховуючи, що до клопотання будь-яких доказів на підтвердження зазначених у ньому обставин долучено не було, апеляційний суд відмовив у його задоволенні як у необґрунтованому.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 уже виклала в апеляційній скарзі доводи щодо наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що в лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, на підтвердження викладених у ній обставин долучила копії звернень до відділу поліції з приводу неправомірних дій сусідів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , копії відповідей на ці звернення, копії пояснень, відібраних працівниками поліції у ОСОБА_1 з приводу її заяв, копії талонів-повідомлень про прийняття і реєстрацію заяв про кримінальне правопорушення, копії електронних направлень лікарів, копію рапорту ВП № 1 Бориспільського РУП ГУНП в Київській області про отримання заяви про хуліганство.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника має, зокрема, постраждала особа або її представник.

Відповідно до ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; особою, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»; опікуном, органом опіки та піклування в інтересах недієздатної особи, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Відповідно до ст. 350-3 ЦПК України заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження ухвалою від 26 лютого 2026 року, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту заяви та долучених до неї додатків слідує, що заявник та заінтересовані особи проживають по сусідству, не пов`язані сімейними відносинами, тому заявник не може вважатися такою, що постраждала від домашнього насильства за будь-якою ознакою та її опікуном, а тому не наділена цивільною процесуальною дієздатністю та не може бути суб`єктом звернення відповідно до ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України.

Керуючись при цьому п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції залишив поза увагою, що розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису врегульовано у главі 13 розділу ІV ЦПК України, тобто зазначеними нормами процесуального права безпосередньо віднесено розгляд заяв про видачу обмежувального припису до справ цивільної юрисдикції.

Крім того, відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження з тих підстав, що вона не наділена цивільною процесуальною дієздатністю та не може бути суб`єктом звернення відповідно до ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України, суд першої інстанції фактично припустився оцінки доказів на стадії відкриття провадження у справі, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Частиною 1 ст. 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Таким чином, суду належало надати оцінку обґрунтованості вимог ОСОБА_1 , наведених у заяві про видачу обмежувального припису, під час ухвалення рішення по суті справи.

Отже, висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України не ґрунтуються на положеннях процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить із того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ: від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» та інші).

ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).

Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Переяславського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.