Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №761/42336/24 — Київський апеляційний суд

справа № 761/42336/24

головуючий у суді І інстанції Сіромашенко Н.В.

провадження № 22-ц/824/2552/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Ярослава Олександровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарна Трейдинг Україна» про поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ТОВ «Гарна Трейдинг Україна», в якому просила:

1) визнати протиправним та скасувати наказ №11-к від 29.03.2024 року виданий ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» про звільнення ОСОБА_1 з посади асистента директора у зв`язку із прогулом без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України;

2) поновити позивачку на посаді асистента директора ТОВ «Гарна Трейдинг Україна»;

3) стягнути з ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2024 року по дату ухвалення рішення суду.

Позов обґрунтовує тим, що 25.07.2016 року позивачка була прийнята на посаду асистента директора ТОВ «Гарна Трейдинг Україна». Зазначає, що 21.10.2024 року позивачку у телефонному режимі повідомлено про те, що 29.03.2024 року наказом ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» № 11-к її було звільнено з посади асистента директора на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул без поважних причин.

Вказує, що копія наказу про звільнення у неї відсутня, оскільки він не був вручений позивачці та не направлявся на адресу її проживання. Вважає, що даний наказ відповідача є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а позивачка підлягає поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначає, що відповідач порушив її трудові права позивачки, зокрема щодо організації дистанційної роботи в умовах бойових дій, оскільки не забезпечив належну комунікацію для виконання посадових обов`язків, а відсутність попередньої домовленості щодо засобів зв`язку та способів звітування, а також інших умов дистанційної роботи, як це передбачено КЗпП України, при фактичному виконанні працівником своїх трудових обов`язків є підставою для визнання порушення трудових прав позивача, але ніяк не підставою для її звільнення. У зв`язку з чим позивачка вимушена звернутися за захистом свого порушеного права до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, які виключають її вину у допущених прогулах, а звернення позивача на те, що відсутність попередньої домовленості щодо засобів зв`язку та способів звітування, а також інших умов дистанційної роботи, як це передбачено КЗпП України, при фактичному виконанні працівником своїх трудових обов`язків є підставою для визнання порушення трудових прав позивача, але ніяк не підставою для її звільнення, не є підставою для визнання протиправним та скасування наказу, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Я.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказує, що позивачу нібито було скасовано дистанційну роботу та доведено відповідний наказ до її відома, на підставі чого дійшов висновку про прогул.

Однак, такий висновок суду не відповідає обставинам справи та ґрунтується на неповному дослідженні доказів.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції дані обставини не з`ясував, безпідставно посилаючись на скріншот, який сам по собі нічого не доводить. Доказів повідомлення позивача про наказ у телефонному режимі взагалі немає, такі твердження суду не мають під собою ніяких доказів.

Крім того апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивачу не було визначено робоче місце та графік роботи.

Посилається на те, що у вину позивачу поставлено відсутність на робочому місці у період з 01.02.2023 року по 29.03.2024 року з 09:00 до 18:00. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказує, що відсутність позивача підтверджується рішенням комісії №1 від 29.03.2024 року та актами про відсутність. Однак, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачу взагалі не визначено ні робоче місце, ні графік роботи, а отже підстав для звільнення за прогул не було.

Таким чином, на думку апелянта, відповідачем не доведено того, що позивач була зобов`язана перебувати у певному визначеному місці у період з 09:00 до 18:00, а отже не доведено самого факту прогулу.

Суд першої інстанції не врахував дані обставини, не звернув увагу на відсутність у позивача обов`язку перебувати на конкретно визначеному робочому місцю.

Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно зазначає, що позивач нібито перестала дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку - які у матеріалах справи відсутні. Вказує, що в оскаржуваному рішення не міститься достатніх аргументів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов такого висновку.

Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції, не встановивши у позивача обов`язку перебувати на певному робочому місцю у певний час, безпідставно вважав, що нею допущено прогул, та помилково вважав, що прогул доведений.

Вказує, що суд першої інстанції визнав доведеним факт прогулу на підставі актів відповідача та рішення комісії №1, яке в свою чергу ґрунтується на актах. Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що ці акти складені заінтересованою стороною, не містять адреси складання, а зазначений у них номер нібито позивача « НОМЕР_1 » нею у спірний період не використовувався.

Тим більше, що усі докази складені самим відповідачем, як зацікавленою у результаті розгляду справи особою, а тому повинні досліджуватись та перевірятись у сукупності із іншими об`єктивними доказами. Але інших доказів матеріали справи не містять.

Апелянт вважає, що надані відповідачем акти не можуть вважатися належними та достовірними також з огляду на наступне.

Посилається на те, що суд першої інстанції також безпідставно зазначає про те, що позивач «припинила дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку», проте для таких тверджень суд мав з`ясувати чи були такі правила взагалі та чи ознайомлена із ними позивач.

Скаржник зазначає, що відповідач ставить у вину позивачу відсутність на робочому місці з 01.02.2023 року по 29.03.2024 року, про що ним складено акти. Проте зміст прогулу полягає не у відсутності на робочому місці, а у відсутності на роботі - що змістовно інша юридична категорія.

У позивача немає посадової інструкції, її не ознайомлено із правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Наголошує, що сама робота позивача на посаді асистента директора полягає у виконанні наданих їй доручень. Після 01.02.2023 року директор відповідача не надавав їй розпоряджень, то відповідно і обсягу роботи у неї не було.

Суд першої інстанції вказує, що після скасування дистанційної роботи позивач нібито не приступила до роботи, припинила виконувати трудові обов`язки та дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку. Проте, нічого із вказаного ним досліджено не було, доказів цього матеріали справи не містять.

Позивач у зв`язку з виїздом до Канади після початку війни дійсно працювала дистанційно, про що є наказ про дистанційну роботу. У відповідача немає претензій щодо роботи позивача до 01.02.2023 року (включно по січень 2023 року), це у справі не оспорювалося, а заробітна плата за виконану роботу нараховувалася. Після 01.02.2023 року відповідач припинив надавати позивачу розпорядження та роботу, через це позивач не могла працювати та виконувати роботу. Позивач - асистент директора, а тому самостійних функцій не мала, відповідно без надання їй завдань не могла їх виконувати.

Відповідач об`єктивно знав, що позивач за кордоном. Це підтверджується як наявним листуванням так і листом відповідача №29.03/01 від 29.03.2024 року, де відповідач в кінці пише «пересилати трудову книжку закордон заборонено». Отже, з початку війни сторони визначили дистанційний режим роботи. Позивач виїхала в Канаду, продовжувала працювати у відповідача і це був погоджений та прийнятний для сторін режим роботи.

Судом першої інстанції не було з`ясовано чи надавалась позивачу робота, яка не була би нею виконана, який у неї обсяг повноважень, чи є у позивача посадова інструкція - тобто це ті обставини, які першочергово повинні досліджуватись для з`ясування питання прогулу, як зазначає Верховний Суд.

Зазначає, що суд першої інстанції не встановив порушення строку за ст.148 КЗпП України на притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Наголошує, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач у порушення ч.1 ст.149 КЗпП України не запитав у позивача письмові пояснення.

Зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що перед застосуванням дисциплінарного стягнення відповідач просив у позивача пояснення.

Відповідач надав лист від 11.03.2024 року, проте відсутні докази його вручення позивачу.

Звертає увагу апеляційного суду, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач застосував найсуворіший захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, який неспівмірний із поставленим у вину проступком, що є порушенням ч.3 ст.149 КЗпП України.

Зазначає, що відповідач ставить у вину позивачу відсутність на робочому місці з 01.02.2023 року по 29.03.2024 року, проте весь цей час не звільняв позивача.

Даний факт, на думку скаржника, доводить відсутність шкоди у діях позивача, оскільки, у протилежному випадку звільнення відбулося би відразу.

Крім того вказує, що суд першої інстанції незаконно відмовив у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Посилається на те, що станом на 10.09.2025 року з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 855 081 грн 36 коп., з урахуванням збільшення станом на день ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі.

До апеляційної скарги, апелянтом додані докази: копія договору іпотеки від 24.12.2021 року; копія договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року; копію електронного листування із Тарасюк Д.О. ; копію електронного листування із ОСОБА_3 ; копію довідки №48/01.09-25 від 12.08.2023 року; копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а також клопотання про поновлення строку на їх подання.

Клопотання про поновлення строку на подання доказів обґрунтовано тим, що з лютого 2022 року позивач не проживає в Україні, що ускладнює для неї можливість захисту прав у суді, у зв`язку з цим її інтереси представлялися адвокатом.

У зв`язку з перебуванням за межами України позивач не мала доступу до документів, які зберігалися в Україні, та не мала можливості оперативно надавати їх представнику якби він таки документи попросив у неї.

Позивач об`єктивно не мала можливості контролювати процес доказування у повному обсязі, зокрема через свою фізичну відсутність в Україні та необхідність покладатися у зв`язку з цим на професійні дії свого адвоката.

Виявлення ненадання доказів відбулося після ухвалення рішення судом першої інстанції та заміною у зв`язку з цим адвоката. Неподання доказів на попередній стадії не може розцінюватися як недобросовісна поведінка позивача, а є наслідком обставин, які об`єктивно від неї не залежали.

Тим більше, відповідач приховав від суду першої інстанції комунікації із позивачем через електрону пошту, на підтвердження чого надаються докази.

Перевіривши доводи, наведені у клопотанні, апеляційний суд враховує, що згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.

У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Той факт, що позивач виїхала до Канади після початку війни об`єктивно був відомий позивачу на момент звернення до суду у листопаді 2024 року, а паспорт громадянина України для виїзду за кордон, без наявності якого відсутня можливість перетину кордону позивачем, був у позивача на момент звернення до суду, однак звертаючись з позовною заявою позивач про вказаний факт суд першої інстанції не повідомила та зазначила у позовній заяві адресу реєстрації в Україні.

В судовому засіданні 21.05.2025 року суд першої інстанції з`ясовував ці обставини. Однак, представник позивача - адвокат Філіпович В.В. на запитання суду першої інстанції: «Вона (позивач) в Україні?» повідомив, що: «Не можу вказати, позов готував колега (а.с. 61 т. 2).

Разом з тим, враховуючи, що правову допомогу позивачу надавало АБ «Приходько та партнери», ордер на ім`я адвоката Філіповича В.В., виданий АБ «Приходько та партнери» (а.с. 58 т. 2), договір на надання правової допомоги АБ «Приходько та партнери» укладався з особою, що знаходиться за кордоном, тому обставини знаходження чи не знаходження позивача за кордоном повинні були бути відомі адвокатському бюро.

Апеляційний суд вважає, що позивачем не наведені поважні обставин, які перешкоджали їй подати до суду першої інстанції:

копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оскільки без наявності якого відсутня можливість перетину кордону позивачем,

копії електронного листування із Тарасюк Д.О. , ОСОБА_3 з власної електронної скриньки, до доступу до якої не потрібно перебувати в Україні.

копію довідки №48/01.09-25 від 12.08.2023 року.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Заявляючи клопотання про долучення указаних доказів, позивачем не обґрунтовано та не надано доказів неможливості подання таких до суду першої інстанції у строк, передбачений частиною 2 статті 83 ЦПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від неї, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.

Інші докази: копія договору іпотеки від 24.12.2021 року; копія договору купівлі-продажу від 24.12.2021 року не входять в предмет доказування, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються.

Від ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Г.О. у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити її у повному обсязі.

Представник ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» - адвокат Левченко С.Ю. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві підтримала.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст.ст.21,24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Судом встановлено, що з 25.07.2016 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, працівник) працювала на посаді асистента директора ТОВ «Агро-Регіон Україна», а з 25.11.2022 року на посаді асистента директора ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» (зі зміною назви) (надалі по тексту - товариство, роботодавець, відповідач), що підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками. В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Отже, поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника, тобто, об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Судом встановлено наступні обставини щодо законності відсутності працівника на роботі з 01.02.2023 року по 29.03.2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ТОВ «Агро-Регіон Україна» (після зміни назви - ТОВ «Гарна Трейдинг Україна») №3/1-к від 28.02.2022 року «Про запровадження дистанційної роботи» з 01.03.2022 року запроваджено дистанційну роботу, тимчасово, до закінчення воєнного стану, для працівників, в тому числі і ОСОБА_1 (п.1 наказу).

На працівників, зазначених у п. 1 цього наказу, поширюються Правила внутрішнього трудового розпорядку. Упродовж робочого часу, визначеного Правилами внутрішнього трудового розпорядку, працівники зобов`язані: виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором; відповідати на дзвінки керівника; перевіряти корпоративну електронну пошту та оперативно відповідати на листи (п.2 наказу). Наказ довести до відома працівників за можливості ознайомити під підпис; надіслати копію наказу електронною поштою або іншим засобом комунікації (п.5 наказу) (а.с. 36 т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами у справі, з моменту запровадження дистанційної роботи, ОСОБА_1 виконувала вказаний вище наказ (в т.ч. відповідала на дзвінки керівника, перевіряла корпоративну електронну пошту) про дистанційний режим роботи та працювала дистанційно, виконувала обов`язки, передбачені трудовим договором, та отримувала за це заробітну плату до січня 2023 року, що підтверджується також індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-7 за вказаний період а.с. 17-20 т. 1) (а.с. 3 зворот т. 1 позовної заяви, а.с. 29-31 т. 1 відзиву на позовну заяву).

У подальшому, наказом ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» від 18.01.2023 року №1/1-к «Про припинення дистанційної роботи» з 01.02.2023 року припинено дистанційну роботу та відновлено звичайний режим роботи в приміщеннях товариства для працівників, в тому числі і для позивача ОСОБА_1 . Наказ довести до відома працівників будь-яким можливим способом: електронною поштою, телефоном, за допомогою сервісів вайбер, телеграм або іншим доступним засобом комунікації (а.с. 37 т. 1).

18.01.2023 року ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» було повідомлено працівника ОСОБА_1 про скасування дистанційного формату роботи з 01.02.2023 року усіма можливими телекомунікаційними засобами, зокрема шляхом надсилання відповідного наказу електронною поштою на робочу електронну скриньку позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується долученими копіями скріншотів (а.с. 38,39 т. 1).

Як вбачається з наданих скріншотів, 18.01.2023 року ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» в особі директора Тарасюка Д.О. надіслало на робочу електронну пошту працівника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлення про скасування дистанційного формату роботи з 01.02.2023 року та копію наказу ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» від 18.01.2023 року №1/1-к «Про припинення дистанційної роботи» з 01.02.2023 року.

Судом встановлено, що з вказаним наказом про припинення дистанційної роботи з 01.02.2023 року працівник ОСОБА_1 була ознайомлена, оскільки довідкою ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» від 02.02.2023 року складеної комісією товариства у складі директора товариства Тарасюка Д.О., директора служби виконання контрактів Остапчука М.М. , директора департаменту аналітики та управління земельним банком Бензи Ю.С. , підтверджується, що за результатами аналізу активності робочої електронної пошти асистента директора ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) встановлено, що остання авторизація до електронної скриньки здійснена 26.01.2023 року (а.с. 40 т. 1).

Однак, працівник ОСОБА_1 не приступила до роботи в приміщеннях ТОВ «Гарна Трейдинг Україна», будь-яких пояснень з цього приводу не надала, припинила виконувати трудові обов`язки та дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку.

Оскільки з 01.02.2023 року позивачка фактично припинила виконувати трудові обов`язки та не виходила на роботу в приміщення ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» в Україні, відповідач щоденно оформлював акти про відсутність на роботі.

Актами ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» від 01.02.2023 року та по 29.03.2024 року зафіксовано відсутність протягом усього робочого дня з 09:00 до 18:00 асистента директора ОСОБА_1 з невідомих причин (а.с.45-197 т.1).

Також, судом встановлено, що з 01.02.2023 року позивачка фактично припинила виконувати трудові обов`язки дистанційно, що підтверджується довідкою ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» від 20.02.2024 року складеної комісією товариства у складі директора товариства Тарасюка Д.О., директора служби виконання контрактів Остапчука М.М. , директора департаменту аналітики та управління земельним банком Бензи Ю.С. за результатами здійсненного моніторингу активності робочої електронної пошти асистента директора ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), до якої вона має доступ.

Відповідно до вказаної довідки, комісія в повному складі фіксує та підтверджує, що з 01.02.2023 року на робочій електронній пошті (ІНФОРМАЦІЯ_1) відсутня будь-яка активність, пов`язана із виконанням трудових обов`язків асистента директора ОСОБА_1 (а.с. 44 т. 1).

Роботодавцем ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» на зареєстровану адресу позивача, працівника ОСОБА_1 , було надіслано лист №11/03-01 від 11.03.2024 року щодо причин відсутності позивача на роботі, починаючи з 01.02.2023 року, що підтверджується описом вкладення від 12.03.2024 року, накладною АТ «Укрпошти» від 12.03.2024 року (а.с. 41-43 т. 1).

Позивач проігнорувала вищевказаний лист, не повідомила будь-які поважні причини щодо неможливості виконання трудових обов`язків у будь-якій формі.

З`ясовуючи поважність причини відсутності особи на робочому місці, суд встановив, що працівник ОСОБА_1 , яка 26.01.2023 року (з дня останньої авторизації до електронної скриньки) була ознайомлена з наказом про припинення дистанційної роботи з 01.02.2023 року та відновленням звичайного режиму роботи в приміщеннях ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» в Україні, - вважала, що для неї продовжує діяти режим дистанційної роботи. Підстави, які б давали можливість для висновку про продовження для позивача режиму дистанційної роботи, у позовній заяві працівником не вказані.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача про те, що ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» порушило її трудові права щодо організації дистанційної роботи в умовах бойових дій, оскільки не забезпечило належну комунікацію для виконання посадових обов`язків, а також на відсутність попередньої домовленості щодо засобів зв`язку та способів звітування з огляду на таке.

Судом встановлено, що протягом тривалого часу з 01.03.2022 року, коли було запроваджено дистанційну роботу, до січня 2023 року позивач ОСОБА_1 працювала дистанційно, виконувала обов`язки, передбачені трудовим договором, та отримувала за це заробітну плату, однак з 01.02.2023 року фактично припинила виконання своїх трудових обов`язків дистанційно. Докази про те, що з 01.02.2023 року стала відсутня належна комунікація для виконання посадових обов`язків, - позивачем не надані.

Підсумовуючи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, які виключають її вину у допущених прогулах.

Рішенням комісії ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» №1 від 29.03.2024 року «Щодо відсутності на робочому місці асистента директора ОСОБА_1 » встановлено факт відсутності на робочому місці ОСОБА_1 з 01.02.2023 року по 29.03.2024 року без поважних причин та визнано таку відсутність прогулами, а також надано директору товариства рекомендацію щодо звільнення позивача із займаної посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 198 т. 1).

Наказом директора товариства № 11-к від 29.03.2024 року ОСОБА_1 було звільнено з посади асистента ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» за прогул без поважних причин відповідно п.4 ст. 40 КЗпП України з 29.03.2024 року.

Підставою для звільнення вказано рішення комісії №1 щодо результатів розслідування причин відсутності на робочому місці асистента директора товариства ОСОБА_1 від 29.03.2024 року (а.с. 199 т. 1).

Повідомлення №29/03-01 від 29.03.2024 року, копія наказу про звільнення № 11-к від 29.03.2024 року, розрахунковий лист ОСОБА_1 було направлено працівнику ОСОБА_1 та отримано останньою, що підтверджується описом вкладення від 29.03.2024 року, рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 29.03.2024 року, трекінгом (а.с. 200-204 т. 1).

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такі заходи стягнення як догана або звільнення.

Пунктом 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Пунктом 22 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 передбачено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП України чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Апеляційний суд, встановивши, що звільнення позивача за п.4 ст.40 КЗпП України проведено відповідачем проведено із повним з`ясуванням обставин, повно і об`єктивно, а позивач зі свого боку відсутність на робочому місці не спростувала та не повідомила поважні причини щодо неможливості виконання трудових обов`язків ні роботодавцю ні під час судового розгляду, -

погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача проведене без порушенням норм законодавства України, а наказ № 11-к від 29.03.2024 року не підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, в задоволенні яких відмовлено, то вказані позовні вимоги також правомірно не задоволені судом першої інстанції.

У серпні 2025 року до суду надійшла заява представника відповідача ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» - адвоката Овчіннікової О.С. про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи, у якій просила стягнути з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 125 384 грн 92 коп.

В обґрунтування заяви представник відповідача посилається на те, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» про поновлення на роботі відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04.09.2025 року задоволено заяву представника відповідача ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» - адвоката Овчіннікової О.С. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 761/423/24.

Ухвалено додаткове судове рішення у справі № 761/423/24, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» витрати на правничу допомогу у розмірі 125 384 грн 92 коп.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Я.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04.09.2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що додаткове рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не врахував подані позивачем заперечення щодо заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, суд першої інстанції відповідно до змісту додаткового рішення вказує, що в матеріалах відсутнє клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат. Однак, вказане не відповідає дійсності, оскільки відповідні заперечення були подані 12.08.2025 року та містяться у матеріалах справи.

На думку апелянта, додаткове рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, оскільки у ньому не враховано подані позивачем заперечення, а вирішення питання розподілу витрат відбувалось однобоко, винятково на підставі доводів відповідача.

Посилається на те, оскільки суд першої інстанції не врахував надані позивачем заперечення, помилково вказав що вони не подавались, позбавив можливості участі у судовому засіданні, то додаткове рішення підлягає скасуванню.

Зазначає, що у суду першої інстанції не було процесуальних підстав для того, щоб відшкодовувати відповідачу понесені ним судові витрати.

Від ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Лисенко Г.О. у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» - адвокат Левченко С.Ю. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві підтримала.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Зміст указаної статті свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Ненадання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника.

Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв`язку з неподанням відповідачем попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов`язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної скарги), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову, ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» подано відзив на позов (а.с. 29-32 т. 1).

Однак у вказаному відзиві на позов не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс або які очікує понести.

Крім того, до закінчення судових дебатів у справі відповідач не зробив відповідну заяву про те, що підтвердження понесених ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 15.09.2021 року у справі № 161/7163/20 (провадження № 61-4004св21) зазначено, що для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.

Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Отже, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст. 134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

Враховуючи, що ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» не подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які товариство понесло чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та не зроблено відповідну заяву про те, що підтвердження понесених відповідачем витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «Гарна Трейдинг Україна» про ухвалення додаткового рішення, а тому додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Ярослава Олександровича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенка Ярослава Олександровича на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року задовольнити.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 вересня 2025 року скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарна Трейдинг Україна» - адвоката Овчіннікової Ольги Сергіївни про ухвалення додаткового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 09 липня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська