Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №161/1219/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1219/26

Провадження № 1-кп/161/608/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 09 липня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням

судді - ОСОБА_1

за участю секретаря - ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3

захисника - ОСОБА_4

потерпілої – ОСОБА_5

представника потерпілої - ОСОБА_6

обвинуваченої - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку, кримінальне провадження № 12025030580002654 від 23.10.2025 про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Луцьк Волинської області, українки, громадянки України, з вищою освітою, має на утриманні малолітню дитину, є інвалідом 2 групи, працюючої на посаді заступника начальника юридичного відділу ГУДКСУ у Волинській області, зареєстрованої та фактично проживаючої АДРЕСА_1 , не судимої, -

-за ст.286 ч.2 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачена ОСОБА_7 , 23.10.2025, близько 14:20 год., керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Ford C-Max», р.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Конякіна навпроти будинку № 31 в напрямку вул. Захисників України в м. Луцьк Волинської області, в порушення п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 18.1 та 18 ч.4 Правил дорожнього руху України, проявила безпечність та неуважність, неправильно врахувала дорожню обстановку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким в правій смузі зупинився транспортний засіб, що рухався в попутному напрямку, не зменшила швидкість та не зупинилась, продовжуючи рух не переконалась, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека та скоїла наїзд на ОСОБА_5 , яка перетинала проїжджу частину з права на ліво відносно руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переході.

Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_7 , своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинила пішоходу ОСОБА_5 , тілесні ушкодження у вигляді політравми, лінійного перелому лобної кістки справа з поширенням на верхню стінку орбіти, забою головного мозку легкого ступеня, садна скроневої ділянки справа, гематоми навколо правого ока, субкон`юктивального крововиливу правого ока, закритою травми грудної клітки: перелому 3, 4 ребер зліва, з невеликим зміщенням, пневмоторакс; закритого перелому лівої кисті з багатовівідламковим переломом І п`ясної кістки зі зміщенням; перелому шиловидного відростку ліктьової кістки, забою лівої стопи з синцями тилу стопи, що за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п.2.3 (б), 12.1, 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала повністю та показала, що, дійсно, у вказані час, місце та спосіб вчинила зазначений в обвинувальному акті злочин. Завдані збитки частково відшкодовані у розмірі 51 000 грн. Заявлений цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди визнала частково, а саме в сумі 100 000 грн.. У вчиненому обвинувачена ОСОБА_7 щиро розкаялася та просила суд суворо її не карати.

Крім повного визнання вини самою обвинуваченою, її вина у вчиненому повністю підтверджується зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, фактичні обставини яких не оспорюються учасниками судового процесу, зокрема:

-показами даними в судовому засіданні потерпілою ОСОБА_5 , яка підтвердила факт дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_7 , при обставинах та наслідках, що зазначено в обвинувальному акті. Заявлений цивільний позов про відшкодування моральної шкоди підтримала в повному обсязі, без врахування відшкодованої шкоди та судових витрат на правову допомогу адвоката, а також наполягала на призначенні суворого покарання обвинуваченій ОСОБА_7 ..

Відповідно до ст. 349 КПК України, при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, судом постановлено не досліджувати інші докази по кримінальному провадженні, оскільки вони не оспорюються учасниками судового розгляду.

Аналізуючи зібрані та досліджені докази в їх сукупності, суд вважає доведеною вину обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України.

Таким чином, обвинувачена ОСОБА_7 , своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесне ушкодження, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 ч.2 КК України.

Обговорюючи питання про вид і міру покарання відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, який відносяться до категорії тяжких злочинів, всі обставини справи та дані про особу обвинуваченої.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставини, що обтяжує її покарання, суд не вбачає.

При визначенні виду та розміру покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , судом враховується те, що остання вчинила тяжкий необережний злочин у сфері безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, разом з тим, потерпіла наполягала на призначенні суворого покарання, однак ОСОБА_7 раніше не судима, свою вину визнала повністю, щиро розкаялася у вчиненому, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштована, частково відшкодувала завдані збитки потерпілій, є інвалідом 2 групи, а також має на утриманні малолітню дитину, також судом враховуються поведінка обвинуваченої, як під час ДТП, так і в подальшому, крім того, позиція потерпілої не має вирішальної ролі щодо призначення покарання обвинуваченій, в подальшому остання зобов`язалася дотримуватись бездоганної поведінки та не порушувати Правил дорожнього руху України, тому суд приходить до висновку, що її виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, тобто покарання ОСОБА_7 , слід призначити в межах санкції ст.286 ч.2 КК України у виді позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами, при цьому на підставі ст.75 КК України звільнити її від відбуття призначеного основного покарання із покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, що на думку суду буде необхідним та достатнім для її виправлення і перевиховання, а також попередження вчинення нових злочинів, і відповідатиме вимогам ст.65 КК України.

Крім того, судом не вбачається необхідності позбавлення ОСОБА_7 права керування транспортними засобами, оскільки остання являється інвалідом 2 групи, має на утриманні малолітню дитину, є матір`ю одиночкою, обвинувачується у вчиненні необережного злочину, під час керування автомобілем будь-яких заборонених речовин не вживала, також з метою вирішення соціально-побутових питань, за таких обставин застосування додаткового покарання є безпідставним.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, суд враховує таке.

Потерпілою ОСОБА_5 заявлено цивільний позов про стягнення з обвинуваченої моральної шкоди у розмірі 400 000 гривень, завданої злочином.

Згідно ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною 1 ст.129 КПК України встановлено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно з ч.4 ст.1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

За приписами ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Частинами 4-5 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, що стосується розміру моральної шкоди, суд враховує, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд бере до уваги, висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020, справа №752/17832/14-ц, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.1167 ЦК України – моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, а саме пункту 3 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі по тексту - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 даної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні та з чого він при цьому виходить. Як убачається з пункту 9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Судом враховано характер отриманих ушкоджень здоров`ю потерпілого, тимчасову відірваність від активного соціального життя, емоційну напругу, почуття образи, обурення, та обставини справи у їх сукупності. Тому, суд вважає, співмірним заподіяній моральній шкоді стягнення на користь потерпілої з обвинуваченої грошових коштів у сумі 200 000 гривень.

Щодо вирішення питання про стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Оплата праці адвоката є результатом відповідних домовленостей між адвокатом та його клієнтом і визначається договором про надання правової допомоги.

Відповідно до положень ст. ст. 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При дослідженні цивільного позову судом встановлено, що між потерпілою ОСОБА_5 і АО «ЛЕГАЛ ЛАЙФ» в особі Керуючого Партнера ОСОБА_8 04.11.2025 було укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов якого (п.4.1 Договору) клієнт зобов`язується за надання правничої допомоги сплачувати Адвокатському об`єднанню плату, обумовлену даним Договором та Додатком 1 до нього.

Згідно Додатком 1 до Договору сторони узгодили фіксований розмір гонорару, який становить 40 000,00 грн..

Суд враховує наведені висновки Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Частинами першою та другою статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови ВП ВС від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Сторони погодили, що клієнт виплачує Адвокатському об`єднанню «ЛЕГАЛ ЛАЙФ» в особі Керуючого Партнера, адвоката ОСОБА_8 винагороду в розмірі 40 000,00 грн., яка є фіксованою у зв`язку з чим цивільний позов в цій частині, слід задовольнити повністю.

Керуючись ст.368, 371, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст.75,76 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбуття призначеного їй покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди та судових витрат на правову допомогу адвокату – задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 в користь потерпілої ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень та судові витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень.

Арешт, що накладений на транспортний засіб марки «Ford S-Max», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 – скасувати повністю.

Речовий доказ – транспортний засіб марки «Ford S-Max», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_7 – залишити останній за належністю.

На вирок суду може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду, шляхом її подачі через Луцький міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ: