Вирок від 09 липня 2026 р. у справі №728/365/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 728/365/26 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/4823/595/26

Категорія - – ч.4 ст.185 КК України Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

з участю: прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження №12026270390000012 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Тиниця Бахмацького району Чернігівської області, житель АДРЕСА_1 , зареєстрований у АДРЕСА_2 , не одружений, освіта професійно-технічна, не працює, в силу ст.89 КК України, раніше не судимий,

засуджений за:

- ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- ч.1 ст.263 до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- ч.1 ст.263-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч.1, п.п.2, 4 ч.3 ст.76 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_7 , до набрання вироком законної сили, залишено без змін - у вигляді особистого зобов`язання.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 7131 грн. 20 коп. процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено у порядку ст.100 КПК України.

Вироком місцевого суду встановлено, що наприкінці грудня 2025 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи у м. Батурин, Ніжинського району Чернігівської області, біля центрального пляжу на березі р. Сейм, знайшов металевий предмет, з якого у подальшому за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , не маючи відповідного дозволу на право виготовлення вогнепальної зброї, діючи умисно, з метою виготовлення вогнепальної зброї за допомогою підручних інструментів та власних навичок, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час незаконно виготовив саморобний пристрій для стрільби.

Після цього виготовлений ним саморобний пристрій для стрільби забрав із собою, відтак, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, без передбаченого законом дозволу, придбав вогнепальну зброю, після чого переніс його до себе додому та зберігав, без передбаченого законом дозволу, за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , до дня, коли його було вилучено працівниками поліції.

Крім того, наприкінці грудня 2025 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи у місті Батурин, Чернігівської області, біля центрального пляжу на березі річки Сейм, знайшов 11 металевих предметів зовні схожих на патрони, які забрав, таким чином незаконно, без передбаченого законом дозволу, придбав бойові припаси, після чого без передбаченого законом дозволу переніс їх до себе додому та зберігав за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , без передбаченого законом дозволу, до дня, коли їх було вилучено працівниками поліції.

У подальшому 12 січня 2026 року, вранці, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 поклав 10 металевих предметів, зовні схожих на патрони, та незаконно виготовлений ним саморобний пристрій для стрільби, всередині якого знаходився предмет, зовні схожий на патрон, до кишені своєї кофти та носив із собою без передбаченого законом дозволу. Того ж дня, близько 16 год 45 хв, ОСОБА_7 був зупинений працівниками поліції біля парку Кочубея в м. Батурині, Чернігівської області, по вул. Прокоповича, в якого у лівій кишені кофти було виявлено та вилучено вищевказані 10 металевих предметів, зовні схожих на патрони, та незаконно виготовлений ним саморобний пристрій для стрільби, всередині якого знаходився предмет, зовні схожий на патрон.

Відповідно до висновку експерта, вилучений у ОСОБА_7 пристрій, є вогнепальною зброєю виготовленою саморобним способом та придатний до проведення пострілів, а патрон, який знаходився всередині вказаного пристрою є боєприпасом - спортивно-мисливським гвинтівочним патроном кільцевого запалення, виготовлений промисловим способом та придатний до стрільби.

Відповідно до висновку експерта, вилучені у ОСОБА_7 10 патронів, є боєприпасами, спортивно-мисливськими гвинтівочними патронами кільцевого запалення, які виготовлені промисловим способом та придатні для стрільби.

Крім того, 11 січня 2026 року, у нічний час, ОСОБА_7 , перебуваючи у будинку ОСОБА_9 , що розташований в АДРЕСА_3 , з корисливих мотивів, діючи умисно, в умовах воєнного стану, користуючись тим, що останній заснув, з кишені його куртки, що знаходилась на вішалці в кімнаті будинку, таємно викрав грошові кошти в сумі 6000,00 грн, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на вказану суму.

Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим за ч.1 ст.263 КК України, а його дії кваліфікувати як незаконне придбання, носіння та зберігання бойових припасів та вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу. Призначити ОСОБА_7 покарання: за ч.1 ст.263 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч.1 ст.263-1 КК України – у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч.4 ст.185 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В обґрунтування скарги посилається на те, що при викладенні змісту фактичних обставин, встановлених судом, суд помилково дійшов висновку, що дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.263 КК України, як придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Проте, згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_7 , серед іншого, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, а саме: в незаконному придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів та вогнепальної зброї, без передбаченого законом дозволу. Тобто, місцевим судом необґрунтовано залишено поза увагою такі кваліфікуючі ознаки за ч.1 ст.263 КК України як незаконне носіння, зберігання зброї. Також апелянт вказує, що при застосуванні до обвинуваченого положень ст.75 КК України, місцевим судом не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особу ОСОБА_7 , який вчинив три тяжкі злочини, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Хоча судимості ОСОБА_7 і погашені в силу ст.89 КК України, але це свідчить про його суспільну небезпеку та характеризує з негативної сторони як особу, що схильна до вчинення злочинів.

Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, котрий підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обвинуваченого ОСОБА_7 , який просив вирок місцевого суду залишити без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п.1 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.

Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.420 КПК України, апеляційний суд має скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання чи неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Частиною 1 статті 421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, окрім іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання лише у разі, якщо на цих підставах апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.263, ч.1 ст.263-1 КК України та кваліфікація його дій за ч.4 ст.185, ч.1 ст.263-1 КК України, прокурором не оспорюються.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію місцевим судом дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України, заслуговують на увагу, з наступних міркувань.

Згідно з п.5 ч.2 ст.291, п.2 ч.3 ст.374 КПК України, обвинувальний акт, поміж іншого, повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, зазначаються серед іншого, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Частиною 1 ст.263 КК України встановлена кримінальна відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Згідно з обвинувальним актом, органом досудового розслідування, при описанні фактичних обставин цього кримінального правопорушення вказано, що ОСОБА_7 після виготовлення саморобної вогнепальної зброї носив її при собі, а також знайшов бойові припаси, які переніс до себе додому та зберігав за місцем свого проживання, тобто, обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, викладаючи формулювання обвинувачення та кваліфікацію дій, помилково вважав, що дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст.263 КК України, лише як придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Отже, при кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України, місцевий суд помилково залишив поза увагою такі кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, як «незаконне носіння, зберігання вогнепальної зброї», що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Також є слушними доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_7 розміру покарання, місцевий суд узяв до уваги, що останній повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному; врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, особу винного; обставину, що пом`якшує покарання; відсутність обставин, які обтяжують покарання; висновок, викладений у досудовій доповіді органу пробації.

Однак, оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції інкримінованих статей, із звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України.

Зокрема, суд не дав належної оцінки встановленим ним обставинам, що вчинені ОСОБА_7 кримінальні правопорушення є тяжкими, умисними, посягають на власність та громадську безпеку, їх кількість, корисливий мотив злочинної діяльності; тяжкі наслідки не настали завдяки їх своєчасного викриттю правоохоронними органами, якими припинено протиправну діяльність та вилучено з незаконного обігу бойові припаси та вогнепальну зброю, що також свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.

Згідно з висновком органу пробації, ризики повторного вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення оцінюються як високі; ризики небезпеки для суспільства оцінюються як середні.

Водночас, в аспекті досягнення мети покарання, виправлення є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення, що виявляється, зокрема, у внесенні коректив у її соціально-психологічні характеристики, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості обвинуваченого в результаті застосування до нього покарання відбулися такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення, з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення і засудження вчиненої суспільно небезпечної дії та своєї винуватості.

Тому покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Відтак, покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_7 за ч.4 ст.185, ч.1 ст.263-1, ч.1 ст.263 КК України, із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та є явно несправедливим, унаслідок його м`якості.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , колегією суддів не встановлено.

А тому, призначаючи покарання ОСОБА_7 , відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів бере до уваги ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, його відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченого, який в силу ст.89 КК України раніше не судимий, його вік, стан здоров`я, сімейний стан; за місцем проживання характеризується позитивно; обставину, яка пом`якшує покарання; відсутність обставин, які обтяжують покарання; та приходить до висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченому санкціями інкримінованих йому частин статей КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України при визначенні остаточного покарання, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_7 слід рахувати з моменту взяття його під варту на виконання вироку суду.

За таких обставин, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_7 та кваліфікації його дій за ч.1 ст.263 КК України, підлягає скасуванню, з ухваленням нового вироку.

Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.

Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання та кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.263 КК України - скасувати та ухвалити новий вирок.

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, а саме: як незаконне придбання, носіння та зберігання бойових припасів та вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

Призначити ОСОБА_7 покарання за:

- ч.4 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

- ч.1 ст.263 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

- ч.1 ст.263-1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання вироку суду.

У решті цей же вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4