Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №478/309/26 — Миколаївський апеляційний суд

10.07.26

22-ц/812/1463/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 478/309/26

Номер провадження 22-ц/812/1463/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою

Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Томашевського О.О., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

У березні 2026 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 червня 2012 року у розмірі 34 478,85 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 13 червня 2012 та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку https://рrivatbank.uа/terms. Клієнт не міг приєднатися до іншої редакції, оскільки це умови публічного договору.

Таким чином, відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 50 000 грн. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту відповідач отримав кредитну картку номер НОМЕР_1 , строк дії - 08/18, тип -Універсальна.

Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору; що підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача.

Тобто, відповідач був належним чином повідомленим про умови кредитування, зокрема щодо сплати відсотків 40,8% за погодженою ставкою Банком нараховано відсотків у розмірі 7429,08 грн.

Банк, свої зобов`язання за Договором виконав повному обсязі; а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного Ліміту, для чого за зверненнями відповідача відкрив рахунок та надавав кредитні картки до нього, а відповідач - отримуючи кредитні картки фактично отримував електронний платіжний інструмент, який дає можливість використовувати власні гроші або кредитний ліміт на банківському рахунку для здійснення безготівкових операцій, тим самим відповідач мав безперервний доступ до самого рахунку.

Відповідач зобов`язався повернути використану частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Однак, в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку.

Виникнення простроченої заборгованості відбувається у разі несплати мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, зобов`язання Клієнта вважаються простроченими.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 15 лютого 2026 року має заборгованість у розмірі 34 478,85 грн, яка складається: з заборгованості за тілом кредиту - 27 049,77 грн та заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 7 429,08 грн.

Посилаючись на викладене позивач просив суд про задоволення позову.

Заочним рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 червня 2012 року у сумі 27 049,77 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просило скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог в частині стягнення відсотків у сумі 7 429,08 грн є хибними.

Продовжуючи користуватись банківськими послугами 28 грудня 2021 року відповідачем підписано також заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка містить в собі всі істотні умови кредитування рахунку ОСОБА_2 та є частиною Договору від 13 червня 2012 року, оскільки відповідачу відкривається один рахунок, до якого в подальшому випускають/перевипускають карки.

Зокрема, вказана Заява (нового зразка), яка підписана сторонами, містить в собі всі істотні умови кредитування, а саме: тип кредиту: відновлювана кредитна лінія; процентна ставка, 40,8%: тип процентної ставки: фіксована; порядок повернення кредиту та розмір мінімального обов`язкового платежу.

Підписання Заяви про приєднання в редакції, що містить умови кредитування рахунку як то відсоткову ставку, розмір кредитного ліміту, та всі інші істотні умови кредитування рахунку.

Таким чином, заява про приєднання має силу письмової домовленості Сторін про встановлення умов кредитування по кредитним правовідносинам, а тому позивач законно нараховує відсотки за користування кредитними коштами.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 13 червня 2012 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згоден з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, також підтвердив, що ознайомлений з умовами і правилами надання послуги накопичення «Копілка» і згоден на оформлення даної послуги, а також зобов`язаний виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, та регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.

До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.

На підставі вищевказаної анкети-заяви відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 50 000 грн.

З виписки, наданої Банком по рахунку клієнта вбачається, що відповідач користувався кредитом, знімав кошти з банкоматів, здійснював оплати та покупки, перекази тощо, а відтак чітко прослідковується користування кредитними коштами.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед Банком станом на 15 лютого 2026 року становить у розмірі 34 478,85 грн, з яких: 27 049,77 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7 429,08 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Так, суд першої інстанції зазначив, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У анкеті - заяві позичальника процентна ставка не зазначена.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім заборгованості на простроченим тілом кредиту, стягнути заборгованість за відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку в ПриватБанку, які розміщенні на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені, неустойки, штрафів та, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не містять підпису відповідача.

Надані позивачем Правила та Умови, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім цього, суд першої інстанції послався на позицію Великої Палати Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Також, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З огляду на вищевикладене, правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за договором кредиту суд першої інстанції не вбачав.

Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, кошти у розмірі 27 429,77 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума заборгованості.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимог та стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 13 червня 2012 року станом на 15 лютого 2026 року в сумі 27 429,77 грн.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду в оскаржуваній частині у межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У цьому випадку, умови кредитного договору, який за своєю суттю є договором приєднання, розробив АТ КБ «ПриватБанк». Такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами за період з 11 лютого 2019 року по 01 лютого 2026 року.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті (https://privatbank.ua), як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи паперову заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (2016 рік) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 333/5483/20.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що у даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного у паперовому вигляді кредитного договору, та зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, пені, неустойки, штрафів та, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування, оскільки ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) і та постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 333/5483/20, які у даному випадку є правозастосовними.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи АТ КБ «Приватбанк» про те, що продовжуючи користуватись банківськими послугами 28 грудня 2021 року відповідачем підписано також заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка містить в собі всі істотні умови кредитування рахунку ОСОБА_1 та є частиною Договору від 13 червня 2012 року, оскільки відповідачу відкривається один рахунок, до якого в подальшому випускають/перевипускають карки.

Такі доводи, на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки предметом позову є стягнення заборгованості з відповідача, що відбувається на підставі заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка датована 13 червня 2012 роком, а тому посилання на підписання відповідачем у 2021 році іншої заяви, яка містить істотні умови кредитування рахунку є непереконливими та нічим не підтвердженими (дана заява не долучена до позовної заяви).

Також такі посилання не вказують на те, що станом на 2012 рік відповідач погоджувався на умови кредитування, які відповідають умовам у 2021 року.

За такого, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи про те, що відповідач користувався кредитними коштами та не відмовлявся від умов кредитування є необґрунтованими, оскільки це не свідчить, що саме на такі умови відповідач погоджувався у 2012 році, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, як необґрунтованих та недоведених.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова

Повний текст складено 10 липня 2026 року.