Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №484/2996/26 — Миколаївський апеляційний суд

10.07.26

22-ц/812/1472/26

Справа №484/2996/26

Провадження №22-ц/812/1472/26 Доповідач апеляційного суду Т.Б. Кушнірова

Постанова

Іменем України

10 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем Богуславською О.М.,

розглянувши у порядку позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області постановлену 21 травня 2026 року, під головуванням судді Шикері І.А., за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову,

в с т а н о в и л а:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що у 2002 році, в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області в порядку забезпечення позову накладено арешт на майно, що належить заявнику на праві власності.

12 липня 2006 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Другою первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області внесено запис про арешт майна за номером 3448782 на підставі повідомлення суду №285 від 30 квітня 2002 року.

Заявник зазначає, що станом на момент його звернення до суду із вказаною заявою, забезпечення позову є недоцільним, оскільки спір вирішено чи провадження закрито понад двадцять років тому, будь-які претензії матеріального характеру у інших осіб відсутні, тому вжиті судом заходи забезпечення позову призводять до негативних наслідки для заявника, що безпосередньо впливає на його права та інтереси.

Посилаючись на наведене, просив суд скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у 2002 році у цивільній справі за повідомленням суду від 30 квітня 2002 року №285 та зняти арешт накладений Другою первомайською державною нотаріальною конторою 12 липня 2006 року за №3448782, підстави обтяження: повідомлення №285 від 30 квітня 2002 року, відповідно до інформації Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області. Архівний номер: 2530654NIKOLAEV9, архівна дата: 07.05.2002, дата виникнення 07.05.2002, № реєстру: 211162-189, внутр. №1D01BD2826F34C297134, який належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

21 травня 2026 року ухвалою Первомайського міськрайонним суду Миколаївської області заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову повернуто.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції посилався на те, що відповідно до проведеної перевірки архівних відомостей по алфавітних книгах за 1999-2002 р.р., результати якої відображені у довідці суду від 14 травня 2026 року №3.17/210/2026, де ОСОБА_1 міг бути стороною у справі, немає, здійснити пошук матеріалів та видати копію рішення також не вбачається можливим.

Оскільки заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову подана не учасником справи, така заява підлягає поверненню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає про те, що районний суд дійшов передчасного висновку про повернення його заяви, неповно з`ясував усі обставин, що мають значення для справи, не дослідив усі надані ним до заяви докази, не врахував наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про накладення арешту. Що призводить до порушення його прав.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обґрунтовуючи заяву про скасування заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 вказував, що будь – які зобов`язання матеріального характеру у нього відсутні, він не є боржником по жодному виконавчому провадженню, про наявність арешту йому не було відомо до теперішнього часу, проте запис про арешт майна, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 липня 2006 року Другою первомайською державною нотаріальною конторою Миколаївської області за номером 3448782, на підставі повідомлення ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, обмежує його права.

Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Питання, пов`язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.

Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22).

У даній справі ОСОБА_1 стверджував, що в провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області у 2002 році перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно архівних відомостей по алфавітних книгах за 1999-2002 р.р., де ОСОБА_1 міг бути стороною у справі, немає, здійснити пошук матеріалів та видати копію рішення також неможливо, що підтверджується довідкою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 травня 2026 року № 3.17/210/2026.

З наведеного не можна вважати, що ОСОБА_1 був учасником справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, на забезпечення якої вжито заходи забезпечення позову.

З огляду на викладене, з урахуванням положень частини першої статті 158 ЦПК України та сталої практики Верховного Суду щодо застосування вказаної норми процесуального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 позбавлений можливості звертатися до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, оскільки для нього чинним законодавством передбачено інший спосіб судового захисту, а саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, тому вірно повернув вказану заяву заявнику.

Враховуючи наведені висновки, безпідставним є доводи апеляційної скарги про помилковість оскаржуваної ухвали, оскільки як вже вказано вище належним способом захисту прав ОСОБА_1 є звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна.

Обґрунтування інших доводів апеляційної скарги стосуються питання обгрунтованості позовних вимог, можуть бути викладено у змісті позовної заяви про зняття арешту з майна та досліджені судом під час розгляду спору по суті.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом першої інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а апеляційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 травня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 10.07.2026 р.