Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №127/35197/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/35197/25

Провадження № 22-ц/801/1517/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокуСправа № 127/35197/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Акцент – Банк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Воробйова В. В. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення 17 лютого 2026 року,

в цивільній справі № 127/35197/25 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2025 року АТ «Акцент Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 31 березня 2017 року відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою відкриття банківського рахунку та отримання банківських послуг.

Згідно з умовами анкети-заяви відповідач підтвердила, що вона разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, розміщеними на офіційному вебсайті банку, становить кредитний договір, укладений між нею та банком.

На підставі зазначеного договору банк встановив відповідачу кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % річних на суму залишку заборгованості та видав платіжну картку, чим виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі.

Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, унаслідок чого станом на 06 листопада 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 37 283,98 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором від 31 березня 2017 року, а також судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 31.03.2017 у розмірі 37283, 98 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статей 204, 207, 526, 530, 628, 629, 1054, 1055 ЦК України укладений між сторонами кредитний договір є правомірним та обов`язковим для виконання, а позичальник зобов`язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання.

Судом установлено, що 31 березня 2017 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку, погодившись, що вона разом з Умовами, Правилами та Тарифами становить кредитний договір (а. с. 10, 28–36). Згідно з Тарифами сторони погодили розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості та інші істотні умови кредитування (а. с. 35 зв.–36).

Банк виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, що підтверджується випискою за картковим рахунком та довідкою про встановлення і зміну кредитного ліміту (а. с. 15–26).

Оскільки відповідач належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, станом на 06 листопада 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 37 283,98 грн, що підтверджується розрахунком позивача (а. с. 6–13).

За таких обставин суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у заявленому розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У травні 2025 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2026 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Матківська М. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 травня 2026 року витребувано з суду першої інстанції матеріали цивільної справи.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу залишено без руху з підстав ненадання документа про сплату судового збору у визначеному законом розмірі, а саме 3 633,60 грн.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2026 року, після усунення недоліків відстрочено відповідачу сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення по справі та відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив подані докази та не врахував вимоги цивільного законодавства і законодавства про захист прав споживачів.

Апелянт зазначає, що кредитний договір є договором приєднання, умови якого вона не могла змінити, а положення договору щодо права банку в односторонньому порядку змінювати кредитний ліміт та інші умови договору є несправедливими і суперечать вимогам Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування». При цьому банк не довів, що відповідач була повідомлена про збільшення кредитного ліміту та погодилася з такими змінами, а розміщення Умов і Правил на вебсайті банку саме по собі не підтверджує ознайомлення з ними на момент укладення договору.

Крім того, скаржник вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами фактичне надання кредитних коштів і розмір заборгованості. На її думку, суд безпідставно поклав в основу рішення лише внутрішній розрахунок банку та виписку, не витребувавши первинних бухгалтерських документів, які відповідно до правових висновків Верховного Суду підтверджують факт надання кредиту та розмір заборгованості.

Також апелянт стверджує, що заявлена до стягнення сума не відповідає фактично отриманим кредитним коштам, оскільки сформована шляхом включення до тіла кредиту нарахованих процентів, комісій та штрафних санкцій, що, на її думку, суперечить статтям 1048, 1054 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування». Суд першої інстанції не перевірив структуру заборгованості, не витребував її детальної розшифровки та безпідставно погодився з розрахунком позивача.

З огляду на викладене апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

Позивач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 31 березня 2017 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку (а. с. 14).

Відповідно до змісту анкети-заяви відповідач погодилася, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Правилами користування та Основними умовами обслуговування і кредитування становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Також до позову долучено витяг з Умов і правил надання банківських послуг в АТ «Акцент Банк» (а.с. 28).

Згідно з витягом із Тарифів користування кредитними картками «Універсальна» та «Універсальна GOLD» пільговий період користування кредитним лімітом становить до 55 днів, базова процентна ставка після закінчення пільгового періоду – 3,9 % на місяць для картки «Універсальна» та 3,7 % на місяць для картки «Універсальна GOLD», а розмір обов`язкового щомісячного платежу – 5 % від суми заборгованості (а. с. 35 зв.–36).

Згідно з копією довідки за картками, ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картку № НОМЕР_2 строком дії до червня місяця 2018 року та видано картку № НОМЕР_3 строком дії до липня місяця 2027 року, що підтверджується копією довідки за картками (а.с. 27).

Відповідно до довідки за лімітами 31 березня 2017 року відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 0,00 грн, 15 грудня 2020 року його збільшено до 25 000,00 грн, а 25 квітня 2024 року – до 37 300,00 грн (а. с. 26).

Крім того, до позовної заяви додано виписку по картці за період з 31.03.2017 до 06.11.2025 (а.с. 15-25).

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 06 листопада 2025 року заборгованість за кредитним договором становить 37 283,98 грн, яка визначена банком як заборгованість за кредитом (а. с. 6–13).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Між сторонами виник спір щодо виконання зобов`язань, які, на думку позивача, виникли з кредитного договору, укладеного шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також щодо наявності правових підстав для стягнення заявленої банком заборгованості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

Отже, обов`язковою умовою виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків за кредитним договором є досягнення ними у письмовій формі згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, розміру та порядку сплати процентів, а також інших платежів, якщо їх сплата передбачена договором.

Відповідно до частини другої статті 78 Цивільного процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до закону повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом частин першої – третьої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, безпосередньому та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на позивача як на особу, яка звернулася до суду із вимогою про стягнення заборгованості, покладається процесуальний обов`язок довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами як факт укладення кредитного договору, так і погодження сторонами його істотних умов, факт надання кредитних коштів, їх розмір, а також правильність здійсненого розрахунку заявленої до стягнення заборгованості.

Саме з урахуванням наведених вимог матеріального та процесуального закону колегія суддів перевіряє доводи апеляційної скарги та оцінює докази, надані позивачем на підтвердження заявлених вимог.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Акцент-Банк» зазначало, що 31 березня 2017 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до якого останній було встановлено кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8 % річних.

На підтвердження заявлених вимог позивач надав суду копію анкети-заяви від 31 березня 2017 року, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна Gold», розрахунок заборгованості, виписку за картковим рахунком, довідку за лімітами, довідку за картками та копію паспорта відповідачки.

Перевіряючи наведені докази у їх сукупності відповідно до вимог статей 78, 81, 89 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що вони не підтверджують погодження сторонами у письмовій формі всіх істотних умов кредитного договору, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Так, зі змісту анкети-заяви від 31 березня 2017 року вбачається, що вона містить персональні дані відповідачки, її анкетні та контактні відомості, а також підпис про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Разом із тим зазначена анкета-заява не містить відомостей про розмір кредитного ліміту, строк кредитування, розмір процентної ставки, порядок її зміни, порядок повернення кредиту, розмір та підстави нарахування комісій, штрафних санкцій, а також інших істотних умов кредитування.

Крім того, в анкеті-заяві відсутні відомості про вид платіжної картки, яка мала бути видана відповідачці, а відтак неможливо встановити, які саме Тарифи підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Надані позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів користування кредитною карткою не містять підпису відповідачки, відомостей про дату їх вручення чи ознайомлення з ними, а також будь-яких інших доказів, які б підтверджували, що саме ці редакції Умов та Тарифів діяли на момент укладення договору та були доведені до відома позичальника.

Саме лише посилання в анкеті-заяві на Умови та Правила надання банківських послуг не є безумовним підтвердженням того, що відповідачка була ознайомлена з їх змістом, погодила всі викладені в них умови та прийняла їх у повному обсязі.

При цьому колегія суддів враховує, що Умови та Правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному вебсайті банку, можуть змінюватися банком в односторонньому порядку, а тому за відсутності належних доказів неможливо встановити, яка саме редакція цих документів діяла на момент укладення договору та чи містила вона ті умови кредитування, на які позивач посилається у даній справі.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що витяги з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, які не містять підпису позичальника, не можуть розцінюватися як складова частина кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви, оскільки вони не підтверджують погодження сторонами умов щодо розміру процентної ставки, порядку її сплати, відповідальності за порушення зобов`язань та інших істотних умов кредитування.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що пересічний споживач банківських послуг не може ефективно здійснити свої права, будучи належним чином поінформованим про умови кредитування, якщо такі умови викладені у значному за обсягом документі, який до того ж може змінюватися кредитодавцем в односторонньому порядку. За таких обставин саме банк повинен довести, що на момент укладення договору позичальник був ознайомлений із конкретною редакцією Умов та Правил, розумів їх зміст та погодився з ними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Проте суд першої інстанції наведених висновків Великої Палати Верховного Суду не врахував, належної оцінки змісту анкети-заяви та інших письмових доказів не надав і безпідставно визнав витяги з Умов та Правил і Тарифів складовою частиною кредитного договору, хоча належні докази погодження відповідачкою їх змісту в матеріалах справи відсутні.

Оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження розміру заявленої до стягнення заборгованості, колегія суддів виходить із такого.

На підтвердження розміру заборгованості АТ «Акцент-Банк» серед іншого надало розрахунок заборгованості, довідку за лімітами та довідку за картками.

Разом із тим зазначені документи самі по собі не підтверджують ані погодження сторонами істотних умов кредитного договору, ані правильності визначення позивачем суми заборгованості, заявленої до стягнення.

Так, відповідно до довідки за лімітами кредитний ліміт відповідачці 31 березня 2017 року було встановлено у розмірі 0,00 грн, 15 грудня 2020 року його збільшено до 25 000,00 грн, а 25 квітня 2024 року – до 37 300,00 грн.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка зверталася до банку із заявою про збільшення кредитного ліміту, була повідомлена про таке збільшення або надала згоду на зміну відповідних умов кредитування.

Будь-яких додаткових угод, заяв, повідомлень, підтверджень ознайомлення чи інших письмових доказів, які б свідчили про погодження відповідачкою зміни кредитного ліміту, позивачем суду не надано.

Не містять матеріали справи і доказів того, що саме у спосіб, визначений договором або законом, банк повідомляв відповідачку про зміну істотних умов кредитування.

За таких обставин сама по собі довідка про зміну кредитного ліміту не може бути достатнім доказом погодження відповідачкою таких змін.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що протягом дії кредитних правовідносин банк здійснював нарахування процентів, які в подальшому відображалися у складі заборгованості за кредитом.

Разом із тим поданий позивачем розрахунок не містить детальної розшифровки складових заявленої до стягнення заборгованості, що не дає можливості встановити, яка частина цієї суми є фактично отриманими та неповернутими кредитними коштами, а яка сформована внаслідок нарахування процентів, комісій чи інших платежів.

За відсутності такої деталізації суд позбавлений можливості перевірити правильність формування заявленої до стягнення суми та встановити, чи не відбулося включення нарахованих процентів, комісій або інших платежів до суми основного боргу.

За таких обставин поданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не може бути покладений в основу судового рішення як належний і достатній доказ розміру заявленої до стягнення заборгованості.

За змістом частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України кредит та проценти за користування ним є самостійними складовими зобов`язання. Отже, для вирішення спору суд повинен мати можливість встановити окремо розмір фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів і окремо розмір нарахованих процентів та інших платежів.

Натомість поданий банком розрахунок такої можливості не надає.

Позивач не надав суду належних доказів, які б дали можливість перевірити фактичний розмір наданих відповідачці кредитних коштів, правильність їх обліку, а також правильність формування заявленої до стягнення суми заборгованості.

Наведених обставин суд першої інстанції належним чином не перевірив, змісту поданих позивачем документів не проаналізував та дійшов передчасного висновку про доведеність позовних вимог. Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає передчасним та таким, що не ґрунтується на належній оцінці поданих у справі доказів.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Разом із тим надані АТ «Акцент-Банк» докази не дають можливості встановити всі істотні умови кредитного договору, які відповідно до статей 638, 1054 та 1055 Цивільного кодексу України повинні бути погоджені сторонами у письмовій формі.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не надав належної оцінки всім зібраним у справі доказам та дійшов передчасного висновку про доведеність позовних вимог.

Усупереч вимогам статей 77, 78, 81 та 89 Цивільного процесуального кодексу України суд першої інстанції не перевірив належним чином, чи досягли сторони у письмовій формі згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а також чи підтверджується належними та допустимими доказами заявлений позивачем розмір заборгованості.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України.

За змістом статей 264, 265 та 89 Цивільного процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення зобов`язаний встановити обставини, що мають значення для справи, надати оцінку кожному доказу окремо та всім доказам у їх сукупності, зазначити мотиви прийняття або відхилення доводів сторін, а також обґрунтувати висновки, покладені в основу рішення.

Разом із тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції фактично обмежився викладенням обставин справи та посиланням на норми матеріального права, однак не навів належного мотивування, на підставі яких саме доказів дійшов висновку про погодження сторонами істотних умов кредитного договору та доведеність заявленого позивачем розміру заборгованості.

Суд першої інстанції не зазначив, чому визнав належними та достатніми доказами витяги з Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів та розрахунок заборгованості, не перевірив їх взаємозв`язок із іншими доказами у справі та не навів мотивів відхилення доводів відповідача щодо недоведеності позовних вимог.

Тобто, рішення суду першої інстанції не містить належного обґрунтування висновків щодо задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без повного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з порушенням норм процесуального права щодо оцінки доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до статті 376 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для його скасування з ухваленням нового судового рішення.

Висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені без належної оцінки зібраних у справі доказів, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, які є підставою заявлених позовних вимог, рішення суду першої інстанції не може бути визнане законним і обґрунтованим, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи впливають на правильність прийнятого судом рішення та спростовують висновки суду.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, відмовити в задоволенні позову повністю.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 Цивільного процесуального кодексу України у постанові суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 травня 2026 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення за результатами апеляційного розгляду.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, відповідно до положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати підлягають новому розподілу.

З урахуванням того, що ухвалою апеляційного суду скаржнику було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, тобто судовий збір за подання апеляційної скарги ним фактично не сплачено, а апеляційну скаргу задоволено, відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь держави 3633,60 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

М. В. Матківська