Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №152/1181/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 152/1181/25

Провадження № 22-ц/801/1598/2026, №22-ц/801/1595/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А.Г.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокуСправа № 152/1181/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.

з участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 152/1181/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Орєхова Артема Володимировича на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року і на додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

Позовні вимоги мотивовано тим, що 11 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики грошових коштів. Умови договору позики передбачали, що позивач надає відповідачу 25500 доларів США з кінцевим строком повернення коштів до 1 липня 2016 року. Факт отримання коштів відповідачем на вищевказаних умовах, було засвідчено відповідною розпискою, яка була підписана останнім особисто.

Зазначена розписка наявна в оригіналі у позивача. У визначений сторонами строк (до 1 липня 2016 року) загальна сума боргу відповідачем повернута не була. Внаслідок усних домовленостей, учасники зазначених правовідносин досягли згоди, що вищевказаний борг буде повертатись частинами. При цьому сторони не визначали конкретних строків та порядку повернення боргу, але визнавали, що борг є простроченим. Позивачем та відповідачем було усно погоджено, що борг може повертатись, як в готівковому, так і в безготівковому вигляді, як особисто відповідачем так і членами його родини. Також сторони усно погодили, що борг може повертатись в безготівковому вигляді, як на особистий рахунок позивача, так і на особистий рахунок його матері - ОСОБА_3 .

При цьому, відповідач вищевказаних домовленостей не виконав, борг на момент звернення до суду із цим позовом повернуто частково. Позивач визнає, що відповідач повернув частину боргу загальному розмірі 13500 доларів США. Борг у розмірі 12000 доларів США відповідачем не повернуто. Факт наявності боргу підтверджується наявністю оригіналу розписки у позивача. Після кінцевого строку повернення позики відповідачем вчинялись дії по частковому поверненню грошових коштів, на рахунок позивача, а також на рахунок матері позивача, відкритий в АТ КБ «Приватбанк». Представник позивача просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 12000 доларів США та судові витрати (а.с.2-6).

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – відмовлено.

Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року заяву представника відповідача адвоката Славінської Наталії Леонтіївни про стягнення судових витрат на правничу допомогу – задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 10000 (десять тисяч) грн. Судові витрати у виді судового збору залишено за позивачем.

В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Орєхов А.В. просить рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року скасувати та винести рішення яким відмовити в стягнені судових витрат в повному обсязі.

Зазначив, що оскаржувані рішення суду прийняті із недотриманням норм процесуального права та неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Представник відповідача адвокат Славінська Н.Л. надіслала відзив на апеляційну скаргу, де просила рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник позивача Орехов А.В. апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, на підставі доводів, які викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідча адвокат Славінська Н.Л. в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили суд рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг на рішення суду і на додаткове рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

По справі встановлено, що згідно з копією розписки від 11 липня 2025 року, відповідач ОСОБА_2 винен позивачу ОСОБА_1 25500 доларів (в еквіваленті гривні на момент оплати), повний розрахунок за борг відбудеться до 1 липня 2016 року (а.с.10). Оригінал цієї розписки був досліджений судом в підготовчому засіданні за участі позивача 10 жовтня 2025 року (а.с.38).

Відповідно до копій банківських документів – довідок АТ КБ «ПриватБанк» щодо руху коштів по банківських рахунках, рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , у відповідні періоди здійснювались грошові надходження, а саме: 17.01.2017 року - у сумі 2 000,00 грн; 01.03.2017 року - у сумі 6 000,00 грн; 15.04.2017 року - у сумі 4 000,00 грн; 09.09.2017 року - 10 000,00 грн; 25.10.2017 року - у сумі 7 000,00 грн; 07.09.2019 року - у сумі 5 000,00 грн. Крім того, з наданих виписок вбачається, що на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_3 , здійснювались надходження грошових коштів: 01.08.2021 року – у сумі 2500,00 грн; 29.07.2023 року – у сумі 4 000,00 грн (двома платежами по 2 000,00 грн) (а.с.11-18).

Згідно з копією відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 29 вересня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250901/17155 на заяву позивача від 1 вересня 2025 року, адресовану АТ КБ «ПриватБанк», у якій останній просить надати ідентифікаційні дані особи, що здійснила перерахування грошових коштів на його рахунок, із зазначенням конкретних платежів (дати, суми та частково ідентифікованих платіжних карток), повідомлено, що зазначені у зверненні платежі надійшли від ОСОБА_4 (а.с.52-54).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу (відступлення) корпоративних прав (паю) у Споживчому товаристві «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем), вбачається, що відповідно до умов вказаного договору продавець передає, а покупець приймає у власність 100 % пайової участі у вказаному товаристві. Пунктом 3.1 договору передбачено, що за відступлення корпоративних прав (паю) покупець зобов`язується сплатити продавцю грошові кошти у розмірі 100 % вартості пайового внеску. Водночас відповідно до пункту 4.1 договору встановлено, що вартість корпоративних прав за даним договором підлягає сплаті до моменту укладення договору. Також, Договором визначено порядок переходу корпоративних прав, наслідки такого відступлення, зокрема набуття покупцем статусу учасника товариства з моменту державної реєстрації відповідних змін (а.с.111-112).

Згідно з копією заяви ОСОБА_5 від 3 липня 2015 року, останній повідомляє про вихід зі складу членів Споживчого товариства «Ваш Продукт» та надання згоди на відступлення належного йому паю ОСОБА_2 , а також зазначає про відсутність будь-яких претензій до товариства (а.с.113).

Відповідно до копії протоколу № 3 загальних зборів членів Споживчого товариства «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року, загальними зборами, за участю єдиного учасника товариства, прийнято рішення про: – надання згоди на вихід ОСОБА_5 зі складу членів товариства; відступлення 100 % паю на користь ОСОБА_2 та включення останнього до складу членів товариства; затвердження нової редакції статуту товариства; припинення повноважень попереднього голови правління та призначення ОСОБА_2 головою правління товариства (а.с.114-115).

Згідно з копією наказу № 1 Споживчого товариства «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року, ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків голови правління товариства з 3 липня 2015 року (а.с.116).

Також, до матеріалів справи долучено статут СП «Ваш Продукт», затверджений загальними зборами членів СП «Ваш Продукт», Протокол №3 від 3 липня 2015 року, дата реєстрації – 20 липня 2015 року (а.с. 117-132).

Відповідно до копії довіреності від 23 червня 2015 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Заставнюк Василь Федорович уповноважив Заставнюка Василя Васильовича представляти його інтереси в державних органах, установах та організаціях, з правом укладення правочинів, розпорядження майном, отримання документів і коштів, а також із правом передоручення. Строк дії довіреності встановлено три роки (а.с.133).

Представником відповідача надано копії квитанцій про оплату відповідачем суми вартості за Договором купівлі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року, зокрема копії квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» підтверджують здійснення у 2016–2021 роках грошових переказів на банківські картки, із зазначенням дат, сум та реквізитів транзакцій. Вказані документи містять ідентифікаційні дані операцій та свідчать про фактичне зарахування коштів на відповідні рахунки (а.с.134-144, 185-203).

Крім того, представником відповідача у запереченнях на відповідь на відзив на підтвердження факту оплати відповідачем суми вартості за Договором купівлі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт» наведені детальні розрахунки грошових коштів, сплачених відповідачем у період з 2015 по 2023 роки на виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу корпоративних та майнових прав від 3 липня 2015 року. У розрахунку зазначено дати платежів, суми у гривнях, а також їх еквівалент у доларах США відповідно до офіційного курсу НБУ на дату кожної операції. Загальна сума коштів, перерахованих на банківські рахунки позивача, становить 273310 грн, що еквівалентно 10472,28 доларам США. Крім того, вказано, що готівкою було сплачено 16 000 доларів США. З урахуванням зазначеного, загальна сума виконаних платежів становить 26472,28 доларів США. В розрахунку також зазначено, що розмір переплати становить близько 1000 доларів США, що обґрунтовується інфляційними процесами (а.с.174 на звороті -178).

Тавкож, до матеріалів справи долучено роздруківки офіційного курсу гривні до іноземних валют у 2016-2021 роках (а.с.204-233).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що вона перебуває з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах тривалий час. Вона допомагала відповідачу з оформленням договору купівлі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року та була присутня під час подій, які мали місце у зв`язку з цим. Жодних грошових коштів відповідач у позику від позивача не отримував. Розписка від 11 липня 2015 року була власноручно написана свідком ОСОБА_4 .. Диктував текст цієї розписки позивач по справі. Розписка підтверджує борг відповідача за договором купілі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт» в сумі 25500 доларів США. Відповідач поставив свій підпис у розписці. За дорученням відповідача, свідок ОСОБА_4 перераховувала зі свого банківського рахунку грошові кошти на вказані позивачем рахунки. Оскільки у відповідача не було відразу такої значної суми коштів, щоб повністю сплатити ціну за договором купілі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт», то такі платежі відбувались по мірі того, як у відповідача була можливість це робити.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Виходячи із частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18, досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

На підтвердження обставин укладення договору позики, відповідно до положень чинного законодавства, позивач має надати суду оригінал розписки позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

З наданої позивачем на підтвердження укладення договору позики боргової розписки, оригінал якої було досліджено 10 жовтня 2025 року та встановлено, що копія, яка міститься в справі відповідає оригіналу, видно, що « ОСОБА_2 ... винен ОСОБА_1 … суму 25500 доларів (в еквіваленті гривні на момент оплати)..». При цьому розписка не містить вказівки про отримання грошових коштів відповідачем у позивача та про їх позику. Таким чином, з тексту розписки не вбачається моменту передання грошових коштів позивачем відповідачу, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір позики вважався укладеним.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 194/1126/18, по своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. Також, ВС у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказав, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З досліджених судом доказів встановлено, що зміст розписки від 11 липня 2015 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, а позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі грошової суми відповідачу.

Натомість, як встановлено судом першої інстанції з досліджених в судовому засіданні доказів і наданих сторонами пояснень, між сторонами у справі виникли відносини з Договору купівлі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року, оскільки позивач ОСОБА_1 за довіреністю від 23 червня 2015 року представляв інтереси продавця за Договором ОСОБА_5 , а змістом розписки від 11 липня 2015 року якраз і підтверджено домовленість сторін про вартість (ціну) укладеного Договору. Тобто, обов`язок сплатити грошові кошти у відповідача був не за договором позики, а на виконання іншого договору.

Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача; з іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації. На це вказав Верховний Суд у постанові від 4 вересня 2024 року по справі №278/2111/23.

Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Представником позивача не доведено: факт передачі позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів; що ці кошти були отримані відповідачем у позику; що відповідач має обов`язок їх повернути. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Збирати докази з власної ініціативи суд не має права з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та верховенства права. Окрім цього, суд вірно зазначив, що застосування до фактично наявних між сторонами правовідносин релевантних норм права в даному випадку призведе до порушення принципу рівності та змагальності, а тому суд не вдавався до дослідження обставин виконання чи невиконання відповідачем своїх майнових зобов`язань за Договором купівлі-продажу майнових та корпоративних прав СТ «Ваш Продукт» від 3 липня 2015 року, а розглянув справу лише в межах заявлених вимог.

Ухвалюючи додаткове судове рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із матеріалів справи, у тому числі із рішення суду про відмову у задоволенні позову та документального підтвердження витрат, понесених відповідачем, на правову допомогу і їх розрахунок.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Такі висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Орєхова Артема Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

М.В. Матківська