Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №172/2272/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2737/26 Справа № 172/2272/25 Суддя у 1-й інстанції - Форощук С.А. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.,

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 — ОСОБА_7 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (у своїх інтересах та на правах законного представника неповнолітньої доньки ОСОБА_8 ), неповнолітньої ОСОБА_2 , Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадарстру у Дніпропетровській області; третя особа на стороні позивача: ОСОБА_6 про визнання договорів , свідоцтв про право на спадщину за законом і рішення селищної ради недійсними, скасування державної реєстрації земельної ділянки, поділ спадщини та виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє представник - адвокат Чулінін Д.Г., звернувся до суду з позовом про визнання договорів, свідоцтв про право на спадщину за законом і рішення селищної ради недійсними, скасування державної реєстрації земельної ділянки, поділ спадщини та виселення.

Також у жовтні 2025 року представником позивача до суду була подана заяву про забезпечення позову, у якій він посилається на те, що відповідач ОСОБА_5 вдався до виведення із спадкової маси спірного житлового будинку з метою ухилення від необхідності його поділу у складі спадщини з позивачем, про що останній довідався у травні 2024 року.

Вказана заява мотивована тим, що зібрані фактичні дані про оформлення від імені позивача підробленої заяви про відмову від прийняття спадщини та причетність відповідачів до такого посягання на права спадкоємця, без відома й участі якого розподілена вся спадкова маса, що тривалий час переховувалося, мають визнаватися достатніми для підтвердження на цій стадії судового процесу очевидного та об`єктивного характеру існування загрози порушення прав позивача як спадкоємця та як землекористувача. Крім того, у заяві зазначено, що подані достатні фактичні дані документально підтвердженого постійного проживання позивача на час відкриття спадщини у місці її відкриття, внаслідок чого в якості гарантії задоволення таких вимог позивача за висновками Верховного Суду України у постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року допустиме забезпечення позову шляхом вжиття заходів обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідачів або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя, чим за усталеною судовою практикою визначається легітимна мета втручання у непорушність власності відповідно до ст. 41 Конституції України на балансі з обов`язковістю судових рішень.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на присадибну земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 1220755100:04:017:0150 і на розміщений на ній житловий будинок з приналежностями під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна АДРЕСА_1 , які зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

Заборонено державним кадастровим реєстраторам вносити до Державного земельного кадастру будь-які відомості та передавати їх органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно з приводу земельної ділянки з кадастровим № 1220755100:04:017:0150.

Заборонено вчинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких реєстраційних дій з приводу присадибної земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим № 1220755100:04:017:0150 та розміщеного на ній житлового будинку з приналежностями з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна АДРЕСА_1 .

Ухвала суду мотивована тим, що вид забезпечення позову, вказаний у заяві позивача є співмірним з заявленим позовом та буде достатніми для забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявник не вказує обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог, а тому з огляду на предмет позову та з урахуванням вимог щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, підстави для накладання арешту на об`єкт нерухомості відсутні. У зв`язку з чим забезпечення позову шляхом заборони вчинення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь яких реєстраційних дій та накладення арешту на нерухоме майно не є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки судом першої інстанції не було здійснено оцінку співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Задовольняючи повністю заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення позову, про який у своїй заяві просить представник позивача, є співмірним з заявленим позовом та є достатніми для забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, накладенням арешті на майно та забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд не встановлює прав та обов`язків сторін, а лише на підставі викладених обставин і наявних доказів, переконавшись, що поза розумним сумнівом дійсно є підстави вважати про наявність спору, застосовує заходи забезпечення позову.

Керуючись вказаними нормами права, колегія суддів доходить до висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до реального ускладнення виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог, а тому необхідним є вжиття заходів забезпечення позову, саме забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірної нерухомості.

Колегія суддів вважає, що обраний вид забезпечення позову є цілком співмірним із заявленими позовними вимогами. Між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, який стосується визнання договорів, свідоцтв про право на спадщину за законом і рішення селищної ради недійсними, скасування державної реєстрації земельної ділянки, поділ спадщини та виселення.

Крім того, обраний вид забезпечення позову не обмежує права відповідачів чи інших осіб у користуванні спірним нерухомим майном, тому в цій частині колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів не знаходить правових підстав для забезпечення позову таким способом як арешт нерухомого майна, оскільки арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном.

У своїй заяві про забезпечення позову представник позивача не обґрунтував та не навів правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту, тому в цій частині ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді вказаної заяви про забезпечення позову судом першої інстанції були порушені вимоги процесуального закону, а тому оскаржувана ухвала підлягає частковому скасуванню, а саме в частині накладення арешту на присадибну земельну ділянку та на розміщений на ній житловий будинок.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 — ОСОБА_7 — задовольнити частково.

Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року — скасувати в частині накладення арешту на присадибну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 1220755100:04:017:0150 і на розміщений на ній житловий будинок з приналежностями під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна АДРЕСА_1 , які зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

В іншій частині ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 30 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова