Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №180/2167/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5175/26 Справа № 180/2167/25 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Карлаша Івана Анатолійовича на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року у складі судді Хомченко С.І. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-5), в обґрунтування якого посилалось на те, що 05.02.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем було укладено кредитний договір №00-9613261 в формі електронного документа з використанням електронного підпису. 17.12.2024 року ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу №17122024-МК/Онлайн, у відповідності до умов якого ТОВ «Макс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Макс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. 02.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ ФК «Ейс» уклали договір факторингу №02/06/25-Е, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передає (відступає) ТОВ ФК «Ейс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «Ейс» приймає належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №02/06/25-Е від 02.06.2025 року ТОВ ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 50 996,40 грн. Відповідач належним чином умови договору не виконував і має непогашену заборгованість перед ТОВ ФК «Ейс» в сумі 50 996,40 грн, з яких: 6 300,00 грн заборгованість за тілом, 44 696,40 грн - заборгованість по відсоткам.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за кредитним договором №00-9613261 від 05.02.2024 року у розмірі 50 996,40 грн, а також витрат на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн і судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №00-9613261 від 05.02.2024 року у розмірі 50 996 грн 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» судовий збір в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн (а.с. 86-87).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 — адвокат Карлаш І.А. посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскарженого рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову (а.с. 101-104).

ТОВ «ФК «Ейс» не скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити, враховуючи наступне.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ ФК «Ейс» суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Разом з тим, колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію”, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію”).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію”).

Стаття 12 Закону України “Про електронну комерцію” визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”, за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 (провадження №61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі №212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Судом першої інстанції встановлено, що 05.02.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем був укладений кредитний договір №00-9613261, шляхом обміну електронними повідомленнями, який був підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор 45415, для підписання кредитного договору №00-9613261 від 05.02.2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів, яким він скористався для укладення договору.

Факт укладання кредитного договору відповідачем по справі, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заперечується.

Таким чином, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

Відповідно до умов договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 6 300,00 грн на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «Макс Кредит» свої зобов`язання виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитним договором. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання ТОВ «Макс Кредит», а саме, отримавши кредитні кошти.

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів позивачем було надано інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» №1401/12 від 23.12.2024 року.

Вказана довідка також містить номер платіжної карти, на яку здійснювалося зарахування кредитних коштів, НОМЕР_1 , та відповідає номеру картки, зазначеному у договорі.

Колегія суддів апеляційного суду вважає зазначений доказ належним, яким підтверджується факт перерахування позичальнику кредитних коштів на визначений ним рахунок.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 10 Постанови Правління Національного банку України “Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)” від 3 листопада 2021 року №113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

З наведеного слідує, що з боку позивача порушень не відбулося та з урахуванням вимог закону здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб.

ТОВ «ФК «Ейс» як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).

Доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суму кредитних коштів відповідачем не надано, як і не надано доказів того, що даний електронний платіжний засіб йому не належить. Відповідач не був позбавлений можливості подати до суду виписку по своєму картковому рахунку на спростування доводів позивача щодо виконання первісним кредитором своїх зобов`язань та перерахування відповідачу кредитних коштів, а у разі неможливості з об`єктивних обставин подати такі докази, подати до суду першої інстанції клопотання про їх витребування, однак таким правом не скористався, та такі докази в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів перерахування відповідачу кредитних коштів на його картковий рахунок.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про надання позивачем належних доказів видачі відповідачу кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

17.12.2024 року ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу №17122024-МК/Онлайн, у відповідності до умов якого ТОВ «Макс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Макс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

02.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ ФК «Ейс» уклали договір факторингу №02/06/25-Е, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передає (відступає) ТОВ ФК «Ейс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ ФК «Ейс» приймає належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №02/06/25-Е від 02.06.2025 року ТОВ ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 50 996,40 грн, яка складається з 6 300,00 грн заборгованість за тілом, 44 696,40 грн - заборгованість по відсоткам.

На підставі ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Обидва договори факторингу та реєстри прав вимог містять чітку інформацію щодо боржника, номеру та дати договору, укладеного між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 , та суми заборгованості. Договори факторингу та реєстри прав вимог містять підписи сторін, за такого є належними та допустимими доказами. Також в матеріалах справи наявні докази оплати за такими договорами факторингу.

Тобто, матеріалами справи підтверджується, що позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №00-9613261 від 05.02.2024 року.

Відповідач належним чином умови договору не виконував і має непогашену заборгованість перед ТОВ ФК «Ейс» в сумі 50 996,40 грн, з яких: 6 300,00 грн заборгованість за тілом, 44 696,40 грн - заборгованість по відсоткам.

Таким чином, враховуючи той факт, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором та перерахування відповідачу на його рахунок кредитних коштів, та враховуючи відсутність доказів повернення кредитних коштів, колегія суддів вважає, що місцевий дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь заборгованості за тілом кредиту.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, ТОВ ФК «Ейс», крім заборгованості за основним боргом також просило також стягнути заборгованість за процентами.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року в справі №444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частини 2 статті 1050 ЦК України.

Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що строк дії кредитної лінії (строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю (дата повернення кредиту): 30 січня 2025 року.

Пунктом 1.4. кредитного договору визначено, що тип процентної ставки - фіксована.

Згідно пунктів 1.4.1. та 1.4.2. кредитного договору визначено, що стандартна процентна ставка складає 2,47%, а знижена процентна ставка становить 1%.

Отже, сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 05 лютого 2024 року по 30 січня 2025 року за користування кредитними коштами. Відтак, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, не застосував Закон України «Про споживче кредитування», що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Так, 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року.

Указаним Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою такого змісту «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%.

Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» частиною 2 розділу 2 Прикінцеві та перехідні положення встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з розрахунку заборгованості первинного кредитора та виписки з особового рахунку позивача, здійсненого позивачем, заборгованість відповідача становить 50 996,40 грн, з яких: 6 300,00 грн заборгованість за тілом, 44 696,40 грн - заборгованість по відсоткам. Розрахунок заборгованості здійснено за період з 05 лютого 2024 року по 17 грудня 2024 року.

З розрахунку також вбачається, що у період з 05 лютого 2024 року по 22 квітня 2024 року первісним кредитором здійснювалось нарахування відсотків за стандартною та зниженою ставками – 1% в день та 2,47% в день, що не суперечить вимогам вищезазначених норм законодавства та становить 7 113,60 грн.

Разом з тим, за період з 23.04.2024 року по 17.12.2024 року нарахування за відсотковою ставкою 2,47% є таким, що суперечить пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», оскільки з 23.04.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1,5%, а з 20.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%, а тому за вказані періоди слід здійснити перерахунок нарахованих відсотків за користування кредитом з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року (120 днів) * 90,00 грн (1,5% від 6 000,00 грн) = 10 800,00 грн, 21.08.2024 року по 17.12.2024 року (119 днів) * 60,00 грн (1% від 6 000,00 грн) = 7 140,00 грн.

Відтак загальний розмір заборгованості за відсотками становить 25 053,60 грн, що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», є справедливим, та не суперечить принципам розумності та добросовісності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги щодо несправедливості умов договору в частині нарахування відсотків.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за нарахованими процентами з 44 696 (сорок чотири тисячі шістсот дев`яності шість) грн 40 коп до 25 053 (двадцять п`ять тисяч п`ятдесят три) грн 60 коп, та відповідно загальної суми заборгованості з 50 996 (п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 40 коп до 31 353 (тридцять одна тисяча триста п`ятдесят три) грн 60 коп.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Крім того, пропорційно розміру задоволених вимог позову і апеляційної скарги підлягає розподіл судового збору сплаченого за подання позову та подання апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Також, ТОВ «ФК «Ейс» в позові зазначило орієнтовний розрахунок судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, які підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, та які просив стягнути з відповідача.

Рішенням місцевого суду вимоги щодо витрат на правничу допомогу задоволено та стягнуто їх у розмірі 7 000,00 грн.

В суді першої інстанції відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі зазначає свої заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу обґрунтовуючи їх неспівмірністю.

Разом з тим, колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки заявником не наведено будь-яких переконливих обставин та не надано відповідних доказів щодо спростування реальності, розумності та співмірності витрат на правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, які підтверджуються письмовими доказами наданими в матеріалах справи. У відповідності до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі №910/12257/13 (провадження №14-382цс19) вказано, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Разом з тим, колегія суддів враховує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №283/2791/19, від 21 квітня 2021 року у справі №705/2550/16-ц.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення шляхом зменшення загального розміру заборгованості у зв`язку зі зменшенням розміру процентів, сплачений позивачем судовий збір та витрати на правничу допомогу також підлягають зменшенню, а саме: судовий збір з 2 422,40 грн до 1 489,29 грн та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції з 7 000,00 грн до 4 303,60 грн.

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 3 633,60 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги у сумі 1 399,66 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Карлаша Івана Анатолійовича — задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості з 50 996 (п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 40 коп до 31 353 (тридцять одна тисяча триста п`ятдесят три) грн 60 коп шляхом зменшення розміру заборгованості за нарахованими процентами з 44 696 (сорок чотири тисячі шістсот дев`яності шість) грн 40 коп до 25 053 (двадцять п`ять тисяч п`ятдесят три) грн 60 коп, а також зменшивши суму судових витрат, а саме сплаченого судового збору за подання позову з 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) 40 грн до 1 489 (одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) грн 29 коп та витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції з 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп до 4 303 (чотири тисячі триста три) грн 60 коп.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року в іншій частині – залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 399,66 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «30» червня 2026 року.

Повний текст постанови складено «10» липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров