Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №205/8965/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2234/26 Справа № 205/8965/25 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 17 жовтня 2025 року у складі судді Остапенко Н.Г. у цивільній справі № 205/8965/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської гімназії №124 Дніпровської міської ради, треті особи — Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред`явленим до Дніпровської гімназії №124 Дніпровської міської ради, визначивши третіми особами Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , на предмет визнання протиправною бездіяльність Гімназії щодо непереведення учня ОСОБА_3 до іншого закладу освіти - Ліцею, зобов`язання Гімназію опрацювати та погодити заяву позивача про переведення учня ОСОБА_3 до іншого закладу освіти, видати наказ про відрахування для його подальшого зарахування до іншого закладу освіти, а також видати ОСОБА_1 відповідні документи для переведення учня ОСОБА_3 до іншого закладу освіти, обґрунтовуючи це тим, що позивач та ОСОБА_2 у шлюбі мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є учнем 1-Б класу Дніпровської гімназії № 124 ДМР.

01 квітня 2025 року позивач як батько та законний представник малолітнього ОСОБА_3 , звернувся до Гімназії з заявою, у якій просив організувати для дитини освітній процес за сімейною (домашньою) формою навчання з 01 квітня 2025 року у зв`язку з введенням на території України воєнного стану. У відповідь на вказану заяву позивач отримав лист Гімназії від 03 квітня 2025 року, у якому зазначено, що матір`ю дитини була подана заява щодо заборони переведення сина до іншого закладу освіти чи зміни форми здобуття освіти, а термін подання заяв щодо переведення на сімейну (домашню) форму навчання сплив, запропоновано врегулювати дане питання з матір`ю дитини.

29 квітня 2025 року позивачем отримано підтвердження Навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів - ліцею м. Добропілля Донецької області, за змістом якого ОСОБА_3 буде зарахований до 1 класу даного закладу освіти за наявності необхідних документів. З вказаним закладом погоджена можливість зарахування дитини до класу з дистанційною формою здобуття освіти на відміну від Гімназії, де така можливість відсутня.

30 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Гімназії з заявою, у якій просив видати йому нарочно відповідні документи для переведення сина до Ліцею. До заяви долучив лист-підтвердження Ліцею. Однак, листом від 01 травня 2025 року ОСОБА_4 повідомила позивача, що матір`ю дитини подана заява щодо заборони переведення сина до іншого закладу освіти та відтермінування видачі документів батькові до винесення судового рішення по справі про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання з матір`ю. Також у листі повідомлено, що звернення позивача потребує додаткового вивчення з залученням відповідних служб, а також, що Гімназією надано повідомлення до Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області та Управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради.

У зв`язку з незгодою з наданою відповідачем відповіддю позивач звернувся зі скаргою до управління загальної середньої освіти Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, де відповіддю Управління його повідомило, що за інформацією, наданою директором Гімназії Білозеровою Т.В., між батьками немає згоди щодо обрання закладу освіти для навчання дитини. Оскільки переведення учня з одного закладу освіти до іншого здійснюється при наявності відповідної заяви одного з батьків і відповіді (підтвердження) закладу освіти про можливість зарахування, а вирішення суперечок між батьками учня не входить до функціональних обов`язків адміністрації закладу освіти, позивач вважає свої батьківські права з боку відповідача порушеними, відновлення яких відшукує по суду.

Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 17 жовтня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської гімназії № 124 Дніпровської міської ради, треті особи: Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Судові витрати ОСОБА_1 покладено на нього (а.с.36-44 Том ІІІ).

Рішення суду мотивовано безпідставністю позовних вимог, оскільки відповідач не порушив своїми діями процедури, встановленої Розділом ІІІ Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, де заяву про переведення дитини до іншого закладу освіти підписується обома батьками, а враховуючи, що між батьками існує спір щодо дитини, правомірно відклав розгляд питання про переведення до вирішення спору щодо дитини.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у листопаді 2025 року ОСОБА_1 подав через свого представника — адвоката Амельченка А.С. апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи це тим, що наявність чи відсутність згоди між батьками дитини щодо її виховання чи інших сімейних питань не стосуються предмету даного позову та не можуть впливати на правову оцінку бездіяльності закладу освіти. У даній справі предметом позову є недотримання Гімназією порядку відрахування та переведення учня до іншого закладу освіти, оскільки, на думку скаржника, Гімназія повинна була діяти в межах компетенції як суб`єкт освітньої діяльності, а не як арбітр у сімейному конфлікті. Вирішення суперечок між батьками учня не входить до функціональних обов`язків адміністрації закладу освіти та не може бути підставою для зволікання чи відмови у переведенні учня до іншого закладу освіти за заявою одного з батьків. Скаржник вважає, що судом першої інстанції помилково проігноровані докази позивача, а саме, постанови Дніпровського апеляційного суду, які підтверджують неодноразове вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру стосовно сина ОСОБА_3 . Крім того скаржник наголошує, що під час розгляду справи у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та постійною загрозою ракетних ударів по Дніпропетровській області, 21 травня 2025 року малолітній ОСОБА_3 разом із бабусею ОСОБА_5 виїхав за кордон з метою забезпечення власної безпеки та здоров`я. При цьому зазначає, що у Гімназії відсутні класи з дистанційною формою. Здобуття освіти для учнів, які перебувають за межами України, що призвело до втрати навчального часу та перерви у здобутті освіти ОСОБА_3 та що, на думку скаржника, спричинило негативні наслідки для дитини (а.с. 52-56 Том ІІІ).

Відповідач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у січні 2026 року в системі “Електронний суд” подав відзив на апеляційну скаргу, де просив відмовити у задоволенні вимог скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи це тим, що рішення суду є законним, обґрунтованим та усім доказам у справі надано належну правову оцінку, як і вірно встановлено характер спірних правовідносин, що виникли з правовідносин у сфері здобуття освіти дитиною сторін, які не можуть дійти обопільної згоди з цього приводу. Також відповідач наголошує, що судом першої інстанції вірно зазначено про правовідносини, що склались між сторонами про права батьків щодо їх дитини, у тому числі і здобуття освіти, що прямо впливає на реалізацію таких батьківських прав обох батьків, як це передбачено положеннями Сімейного кодексу України. Такі ж вимоги містяться і в Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України №8 від 12 січня 2016 року. Позивач в одноосібному порядку звернувся до Гімназії з підстав видачі йому документів для переведення дитини до іншого закладу освіти, тобто, без дотримання вимог Порядку, що вірно було встановлено судом першої інстанції. Судом першої інстанції правомірно встановлено наявність спору між батьками щодо закладу освіти, де повинен навчатись їх син, що суперечить таким вимогам Порядку (а.с.85-96 Том ІІІ).

Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у січні 2026 року в системі “Електронний суд” подав відзив на апеляційну скаргу, де просив відмовити у задоволенні вимог скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яким вірно встановлено необхідність саме наявності підпису у заяві про переведення учня до іншого закладу освіти обох батьків, тоді як позивач таке питання порушує одноособово (а.с.105-108 Том ІІІ).

У квітні 2026 року ОСОБА_2 надала додаткові пояснення у справі, зазначивши, що проти позивача за її заявою відкрито декілька кримінальних проваджень щодо невиконання рішення суду, незаконного позбавлення волі чи викрадення людини, оскільки позивачем фактично викрадено дитину та її місцезнаходження наразі їй не відомо. Позивач використовує дитину як об`єкт маніпуляцій за для досягнення особистих цілей, збирання доказів одноосібного виховання для отримання відстрочки від мобілізації та вирішення особистих відносин з ОСОБА_2 . Відповідач понад 8 місяців з`ясовувала, що позивач незаконно передав дитину своїй матері ОСОБА_5 , яка оформила опікунство над дитиною, вивезла його за кордон, отримала статус біженця, і лише за допомогою поліції виявилось, що дитина зарахована до 1 класу литовської школи. У ОСОБА_5 відсутні будь-які права на утримання дитини у себе, а позивач їй у цьому допомагав та наказав ховати дитину від ОСОБА_2 . Позивач діє всупереч інтересам дитини, вводить в оману слідство, фактично позбавив дитину здобуття освіти, його кола друзів та відвідування гуртків, де син здобув успіхів. ОСОБА_2 вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, а тому у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просить відмовити (а.с.128-138 Том ІІІ).

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 18 Том І).

Сім`я ОСОБА_6 мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . За спільним рішенням батьків неповнолітнього ОСОБА_3 зараховано до 1-Б класу Дніпровської гімназії № 124 Дніпровської міської ради для офлайн навчання в 2024/2025 навчальному році. Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , як здобувача освіти 1-Б класу Дніпровської гімназії № 124 Дніпровської міської ради, хлопчик має здібності до навчання високого рівня, має хороший фізичний і розумовий розвиток, на уроках активний, систематично виконує домашнє завдання, має багато друзів, знаходить спільну мову з однолітками (а.с.152 Том І).

Мати ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , батько ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом першої інстанції також встановлено, що з 24 березня 2025 року ОСОБА_3 не відвідує уроки в Гімназії. Саме з цієї дати ОСОБА_3 перебуває з батьком, який не повідомляє матері дитини, де знаходиться їх син.

Як встановлено судом, 21 травня 2025 року ОСОБА_3 перетнув кордон України (а.с. 215 Том І). Згідно з матеріалами справи наразі дитина перебуває за межами України (а.с. 225 Том І) разом з матір`ю позивача, тобто, бабусею хлопчика.

01 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до директора Гімназії з заявою про організацію для ОСОБА_7 освітнього процесу за сімейною (домашньою) формою навчання з 01 квітня 2025 року, обґрунтовуючи заяву введенням на території України воєнного стану (а.с.19 Том І).

03 квітня 2025 року Гімназія надала відповідь № 136 на заяву ОСОБА_1 , у якій зазначено, що матір`ю дитини 01 квітня 2025 року подано заяву щодо заборони переведення сина до іншого закладу освіти чи зміни форми здобуття освіти. Також у листі вказано, що відповідно до Положення про індивідуальну форму здобуття повної загальної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 8 від 12 січня 2016 року, переведення здобувачів освіти на індивідуальну форму здобуття освіти може відбуватися протягом навчального року, але не пізніше ніж за 3 місяці до проведення річного оцінювання результатів навчання здобувачів освіти чи державної підсумкової атестації, наразі термін подання таких заяв сплив (а.с.20 Том І).

30 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Гімназії з заявою про видачу документів. У заяві просив у зв`язку з зарахуванням ОСОБА_3 до першого класу Навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів - ліцею м. Добропілля Донецької області видати йому нарочно відповідні документи для переведення ОСОБА_7 до вказаного навчального закладу. До заяви додав підтвердження Ліцею про зарахування дитини за наявності необхідних документів (а.с.21-22 Том І).

На вказану заяву позивача Гімназія 01 травня 2025 року надала відповідь № 181, у якій вказала, що матір`ю ОСОБА_2 була подана зустрічна заява щодо заборони переведення сина ОСОБА_7 до іншого закладу освіти та відтермінування видачі батькові документів до винесення судового рішення по справі за її позовом про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю, до цієї заяви ОСОБА_2 долучила, зокрема, довідку психолога за результатами роботи з ОСОБА_3 та ухвалу суду про забезпечення позову. У відповіді зазначено, що звернення позивача потребує додаткового вивчення з залученням відповідних служб, ОСОБА_4 надано повідомлення до Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП в Дніпропетровській області та управління-служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради.

07 травня 2025 року позивач звернувся зі скаргою на бездіяльність директора Гімназії до начальника управління загальної середньої освіти Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, у якій просив вжити заходів щодо негайного переведення його сина до Навчально-виховного комплексу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів - ліцею м.Добропілля Донецької області шляхом видачі ОСОБА_1 відповідних документів для переведення (а.с.24-27 Том І).

26 травня 2025 року відбулося засідання Міждисциплінарної команди Гімназії № 124 ДМР, на якому розглядалися питання про відвідування гімназії здобувачем освіти 1-Б класу ОСОБА_8 та про порушення права дитини на освіту. Результати засідання зафіксовані протоколом № 7, у якому відображено, що на засіданні було заслухано мати дитини, яка повідомила, що батько ОСОБА_1 без згоди матері 23 березня 2025 року забрав дитину з місця її постійного проживання та фактично переховує сина в невідомому місті, жодної інформації про стан здоров`я ОСОБА_7 не надає, освітою дитини не займається. Також комісією заслухано начальника Управління-служби у справах дітей Новокодацького району ДМР та інспектора СЮП ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, які зазначили, що мали місце чисельні звернення про порушення прав дитини з боку батька, дитина не відвідує заклад освіти з вини батька. У протоколі було рекомендовано, зокрема, питання про переведення ОСОБА_9 до іншого закладу освіти без згоди на те матері вирішувати після вирішення судом справи з предметом спору про відібрання дитини від батька та визначення місця проживання дитини з матір`ю.

29 травня 2025 року Управління загальної середньої освіти Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради надало відповідь № 15/1-85, у якій зазначило, що директором Гімназії повідомлено, що між батьками немає згоди щодо обрання закладу освіти для навчання дитини (а.с.28-29 Том І).

У провадженні Південного районного суду міста Кам`янського перебуває цивільна справа № 205/6450/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про відібрання дитини від батька та повернення її матері без позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини з матір`ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини.

Не погодившись з рішенням Гімназії щодо відтермінування розгляду звернення позивача про переведення дитини до іншого закладу освіти до вирішення судом спору між батьками щодо місця проживання дитини, ОСОБА_1 просить визнати бездіяльність Гімназії протиправною, посилаючись на Закон України «Про повну загальну середню освіту» та Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України № 367 від 16 квітня 2018 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішення про навчання ОСОБА_3 у Гімназії в 2024 році було прийнято батьками спільно, дитина мала успіхи під час навчання в цьому закладі. У 2025 року майже в кінці навчального року позивачем одноосібно було прийнято рішення про переведення дитини до іншого закладу навчання. Батьки не можуть дійти згоди щодо місця навчання дитини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що згідно з усталеною судовою та практикою ЄСПЛ між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Право дитини на освіту визнане Україною та закріплене в міжнародному праві, а обов`язок забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти покладено саме на батьків цієї дитини. При цьому, саме батьки спільно, враховуючи їх рівні права обирають заклад освіти, де буде здобувати повну середню освіту їх дитина.

Заклад освіти в особі його керівника не наділений правом обирати заклад освіти для дитини позивача.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, розглядаючи звернення позивача щодо видачі батьку дитини документів для переведення дитини в інших заклад, який обраний ним одноособово, встановив факт подання такої заяви без дотримання процедури, встановленої Розділом ІІІ Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, а саме відсутність підпису заяви на переведення учня саме до цього закладу обома батьками. Також суд першої інстанції врахував наявність спору між батьками дитини, до прав яких належить обрання закладу освіту для своєї дитини, виходячи з інтересів дитини та рівності батьків щодо батьківських прав та обов`язків. Суд першої інстанції вважав доведеним, що відповідач правомірно відклав розгляд звернення позивача з такою заявою до вирішення спору між батьками щодо дитини, при цьому жодним чином не порушуючи Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти.

З встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» керівник закладу загальної середньої освіти зобов`язаний здійснювати зарахування, переведення, відрахування учнів.

Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних і комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Розділом ІІІ Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 8 від 12 січня 2016 року, визначено порядок переведення учнів між закладами освіти.

Зазначеним розділом визначено, що для переведення учня з одного закладу освіти до іншого учень чи один з його батьків (для учнів, які не досягли повноліття) має переглянути наявність місць в обраному закладі освіти та подати заяву про переведення на вільне місце особисто (нарочно), електронною поштою, факсом, іншими засобами електронного зв`язку або з використанням засобів АІКОМ або онлайн-сервісів. Керівник закладу освіти упродовж 5 робочих днів з дати отримання заяви про переведення має внести її в АІКОМ або онлайн-сервіси (у разі подання особисто (нарочно), електронною поштою, факсом, іншими засобами електронного зв`язку), опрацювати її в АІКОМ або онлайн-сервісі та надати відповідь про зарахування або обґрунтовану відмову в переведенні учня. Для переведення учня відповідальний працівник закладу освіти засобами АІКОМ або онлайн-сервісу формує запит до закладу освіти, в якому навчається учень, про його відрахування, що відображається в електронному кабінеті батьків в онлайн-сервісі для підписанння заяви про переведення засобами кваліфікованого електронного підпису. Заклад освіти, в якому навчається учень, отримує та опрацьовує заяву про переведення засобами АІКОМ або онлайн-сервісу та упродовж 5 робочих днів відповідальний працівник закладу освіти погоджує відповідну заяву про переведення в АІКОМ або онлайн-сервісі та відраховує учня для його подальшого зарахування до іншого закладу освіти. Для переведення учня (відрахування із закладу освіту та зарахування в інший заклад освіти) в АІКОМ або онлайн-сервісі формуються відповідні накази.

Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції вірно з`ясовано характер спірних правовідносин, що виходить зі здійснення батьками неповнолітньої дитини їх батьківських прав на обрання закладу освіти та здобуття дитиною належної освіти за віком.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що за процедурою, яка визначена наведеним вище Порядком, один з батьків звертається до закладу, до якого бажає перевести дитину для навчання, а вже відповідальний працівник цього закладу формує запит до закладу освіти, у якому навчається учень про його відрахування, що відображається в електронному кабінеті батьків в онлайн-сервісі для підпису ними заяви про переведення засобами кваліфікованого електронного підпису. Після цього, тобто підписання батьками заяви про переведення засобами кваліфікованого електронного підпису, заява погоджується закладом освіти та учня відраховують для його подальшого зарахування до іншого закладу освіти.

Підпунктом 2 пункту 1 Розділу ІV Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 8 від 12 січня 2016 року встановлено, що з закладу освіти відраховуються учні, які зараховані до іншого закладу освіти для здобуття повної загальної середньої освіти; переводяться до іншого закладу освіти відповідно до розділу ІІІ цього Порядку.

З аналізу вказаного порядку судом першої інстанції встановлено, що заява про переведення учня повинна бути підписана батьками, а не одним з батьків, а право одного з батьків учня, передбачене цим положенням, є на перегляд наявності місць в обраному закладі освіти та подання заяви до нього про переведення на вільне місце особисто (нарочно), електронною поштою, факсом, іншими засобами електронного зв`язку або з використанням засобів АІКОМ або онлайн-сервісів.

Доводи скаржника про те, що спір між батьками дитини не стосується обрання одним із батьків закладу освіти та питання переведення дитини до іншого закладу освіти, колегією суддів відкидається, оскільки є безпідставним та не відповідає вимогам ст. 141,150,155 Сімейного кодексу України, ст.53 Конституції України та ст.28 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого1991 року.

Колегія суддів наголошує, що обрання батьками закладу освіти є одним між інших прав та обов`язків обох батьків, та вирішення такого питання належить до прояву обох батьків своєї думки з урахуванням інтересів дитини.

У справі, що переглядається, колегія суддів встановила, що скаржник не довів жодним належним доказом, що згода матері дитини співпадає з його вимогами до відповідача щодо переведення їх дитини до закладу освіти у м. Добропілля Донецької області, як і не зазначив такої необхідності, враховуючи при цьому воєнний стан на території України та проведення активних бойових дій біля цього міста Донецької області, що є вкрай небезпечним для життя та здоров`я дитини.

Разом з цим колегія суддів відзначає, що доводи скаржника про те, що відповідач безпідставно відклав розгляд цього питання, порушеного у його зверненні, що суперечить інтересам дитини та порушує його право на освіту, не можуть бути прийняті до уваги, адже основоположним у вирішенні питання переведення неповнолітньої дитини до іншого закладу освіти є обопільна згода батьків та підписання ними заяви про переведення, як це встановлено Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України № 8 від 12 січня 2016 року, що скаржником не спростовано.

Отже, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції правомірно встановлено відсутність порушення відповідачем вказаної процедури при розгляді поданої одноособово скаржником такої заяви, як і правомірно зупинено розгляд заяви до вирішення питання спору щодо дитини між її батьками, враховуючи відсутність на це згоди матері дитини, яка, в силу ст. 141 Сімейного кодексу України, має рівні батьківські права щодо спільної дитини з позивачем.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що скаржник не наводив достатніх мотивів та не надав належних доказів, які б свідчили про можливість розгляду поданої ним заяви до відповідача в одноосібному порядку, як і не надавав доказів узгодження своєї позиції щодо обрання дитині іншого закладу освіти з матір`ю дитини, що правомірно встановлено судом першої інстанції.

Інші доводи ОСОБА_1 не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 17 жовтня 2025 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “30” червня 2026 року.

Повний текст постанови складено “10” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида