Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №212/12307/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7597/26 Справа № 212/12307/25 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/12307/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Сіденком С.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 квітня 2026року, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (надалі - ТОВ «Кошельок») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17.02.2022, на підставі кредитного договору № 3422607385-618931, ОСОБА_1 отримала в кредит кошти від ТОВ «Кошельок».

ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором позики порушила, внаслідок чого має заборгованість у розмірі 11 906,00 грн., з яких: 5000 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 6906,00 грн. – сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 3422607385-618931, відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 3422607385-618931 на загальну суму 3 001,00 грн.

Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № 3422607385-618931 від 17.02.2022 року станом на дату подання позову до суду становить 11 906,00 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту: 5 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 6 906,00 грн.

Посилаючись на викладене, позвиач просив суд стягнути з відповідача вказану суму боргу та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість у розмірі 2000 грн., судовий збір в розмірі 406,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Стягнуто з ТОВ «Кошельок» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Кошельок» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права і неправильне застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір на час вирішення спору є обов`язковим для сторін і правомірним в розумінні статті 204 ЦК України. Суд у своєму рішенні встановив, що між сторонами укладено Договір, за умовами якого кредит надавався строком на 14 (діб) днів (далі – Лояльний період), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визнаний як Лояльний (п. 2.1. Договору). Разом з тим, у пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому, зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. Договору). Документ сформований в системі «Електронний суд» 18.05.2026 8 Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення Договору (14 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду. Тобто, строк кредитування з 03.03.2022 року до 31.05.2022 року є погодженим сторонами Договору. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 14 днів відповідач не виконав свій обов`язок за Договором та не повернув кредит , що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Отже, відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною , внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 104 днів з моменту укладення Договору до 31.05.2022 року. Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. Договору, є законним. При цьому, зазначає, що позичальник, який не повернув кредит до спливу Лояльного періоду, ніяким чином не порушив Договір (а відтак не йдеться про відповідальність), відповідач продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони Договору. Наголошує на тому, що відповідна умова Договору, зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами "відкладальною", незалежно від такої назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Відповідач до спливу Лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, не сплативши проценти, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п.2.2. Договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони Договору. (п.п. 3.6, 3.7, 3.8 Договору). Вказує, що суд першої інстанції проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Щодо часткової сплати коштів відповідачем у розмірі 3001,00 грн зазначає, що кредит виданий на суму 5 000,00 грн. (тіло кредиту). Нараховані відсотки у межах лояльного періоду складають 7,00 грн. (5000,00 грн. * 14 днів * 0,01 % ). Нараховані відсотки за подовжений період складають 9 900,00 грн . (5000 грн. * 90 днів * 2,20%). Отже, загальна сума заборгованості у відповідача за кредитним договором складала: 14 907,00 грн. (5 000,00 грн. + 7,00 грн. + 9 900,00 грн). Так, у Детальному розрахунку заборгованості за Договором зазначено: «всього сплачено: за кредитом: 0,00 грн., по відсотках: 3 001,00 грн. Отже, загальна сума заборгованості за Договором у Відповідача була: 14 907,00 грн. – 3001,00 грн. (сплачено відповідачем) = 11 906,00 грн. залишок заборгованості за договором (ціна позову). Таким чином, часткова сплата відповідачем коштів після закінчення лояльного періоду у розмірі 3001,00 грн. (27.09.2022 року) була врахована позивачем в оплату суми заборгованості за відсотками, що відображається у детальному розрахунку заборгованості за договором, а тому судом першої інстанції помилково було відраховано 3001,00 грн. із суми позовних вимог.

Щодо досудового врегулювання заборгованості зазначає, що інформаційно-телекомунікаційна система позивача за допомогою якої відбувається укладення кредитних договорів та взаємодія з позичальниками не містить жодної інформації стосовно фактів безпосередньої взаємодії між сторонами справи, встановлення дисконтних умов та їх виконання за для погашення заборгованості в досудовому порядку, архів електронної кореспонденції та реєстр реєстрації вхідних листів також не містить інформації про звернення відповідача на офіційну електронну адресу позивача. Відповідач не надає жодних доказів на підтвердження власних тверджень стосовно врегулювання заборгованості.

Щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу зазначає, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. були доведені, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим, а також позивачем дотримані критерії розумності їх вартості. Просить врахувати, що як позивач так і адвокатське бюро знаходяться та здійснюють свою діяльність в Київському регіоні України. Середня вартість адвокатського гонорару по відповідному регіону перевищує 4 000 грн.(100 дол. США) за годину витраченого адвокатом часу. Разом з тим, враховуючи розмір позовних вимог та складність справи, для уникнення додаткового фінансового навантаження на відповідача, позивачем та Адвокатським бюро було погоджено меншу вартість однієї години адвоката при наданні правничої допомоги.

Також зазначає, що попередній (орієнтований розмір) судових витрат на проведення розгляду справи, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку розглядом даної апеляційної скарги складають 7633,60 грн, що складається із: 3633,60 грн - сума судового збору за подання апеляційної скарги; 4000,00 грн - сума витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Максимов Р.І., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.02.2022 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3422607385-618931 у формі електронного документу, шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису, одноразового ідентифікатора, згідно з умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування, становить 14 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); Дисконтна відсоткова ставка, становить 0,01% на добу за початковий строк кредитування (Лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); Базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків)

Відповідно 1.4.2. Проценти за користування кредитом: 7.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. 1.4.3. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. 1.4.3.1. Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду. 1.5. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору. П. 2.1. Кредит надається строком на 14 (чотирнадцять діб ) днів, (далі – «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця. Згідно п. 2.5. Кредит надається Позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитам платіжної картки № НОМЕР_1 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якої надані/вказані Позичальником з метою отримання кредиту.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором № 3422607385 618931 позичальника ОСОБА_1 , відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 3422607385-618931 на загальну суму 3 001,00 грн.

Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № 3422607385-618931 від 17.02.2022 року станом на дату подання позову до суду становить 11 906,00 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту: 5 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 6 906,00 грн.

Відповідно до наданих квитанцій, відповідач сплатила заборгованість перед банком сплатив частково у розмірі 3000 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов Кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання Кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у ТОВ «Кошельок» - надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов`язання з їх повернення. Відповідач сплатила заборгованість перед банком сплатив частково у розмірі 3000 грн., у зв`язку з чим обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 2 000 грн.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України ).

Статті 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов укладеного Договору № 3422607385-618931 від 17 лютого 2022 року позивачем надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 5 000 грн.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту, згідно розрахунку позивача, станом на 27 вересня 2022 року, становить 5 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені норми права, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який було враховано судом першої інстанції, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.

У справі, що переглядається, умовами кредитного договору передбачено, що кредит 5 000 грн надається строком на 14 днів («Лояльний період»), початком якого є дата підписання Договору, а закінченням - дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця; проценти за користування кредитом становлять 2,20 % від суми кредиту, а дисконтна процентна ставка – 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду.

При цьому, у п. 2.2 Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Відповідно до п. 3.6 Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні 212 ст. ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду (п. 3.7); з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих за межами 14 днів кредитування, визначених договором, позивач посилався на факт продовження строку користування кредитними коштами відповідно п. 3.6 Договору.

Однак, факт неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 14 днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Як наслідок, п. 3.8 договору визначено відповідну процентну ставку 2,20 % в день від фактичного залишку користування кредитом у межах нового строку кредиту, якщо після закінчення лояльного періоду позичальник продовжує користуватися кредитними коштами.

Крім того, згідно п. 3.9 договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за N 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, апеляційний суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин кколегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

За розрахунком позивача, розмір відсотків в межах строку кредитування, виходячи із процентної ставки – 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду, становить 7,00 грн. (а.с. 18-19), й такий розмір відповідає умовам договору.

Отже, загальний розмір нарахування за кредитним договором № 3422607385-618931 від 17 лютого 2022 року становить 5 007 гривень 00 копійок.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем ОСОБА_2 28 вересня 2022 року сплачено 3 000 грн. у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 3422607385-618931 від 17 лютого 2022 року, що підтверджується квитанцією №9282-7658-5516-5436 (а.с. 76), а тому до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 2 007 гривень 00 копійок (5 007 грн – 3 000).

За таких підстав, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає зміні в частині загального розміру заборгованості.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що розподіл судових витрат судом першої інстанції здійснено із врахуванням часткового задоволення позовних вимог, а тому, зважаючи на збільшення розміру суми, що підлягає до стягнення на 7 гривень, що становить 0,06% від заявлених позовних вимог, колегія суддів не змінює рішення суду в частині розподілу судових витрат.

З цих же підстав, з огляду на задоволення вимог апеляційної скарги у розмірі меншому за один відсоток, колегією суддів не вбачає підстав для покладення на відповідача ОСОБА_1 обов`язку із відшкодування позивачеві ТОВ «Кошельок» судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» – задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року в частині загального розміру заборгованості за Кредитним договором № 3422607385-618931 від 17 лютого 2022 року, стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», змінити, збільшивши цей розмір з 2 000 гривень 00 копійок до 2 007 (двух тисяч семи гривень) гривень 00 (нуль)копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 10 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: