Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №591/3808/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/3808/25

Провадження № 2-а/591/234/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі: головуючого в особі судді – Клименко А.Я., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення №Х 03/25-417 від 31.03.2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 на позивача накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17000 грн.. Вказує, що дана постанова незаконна, необґрунтована, така, що винесена без наявності складу адміністративного правопорушення, на підставі недопустимого доказу - протоколу про адміністративне правопорушення, з порушенням процедури розгляду справи. Просить скасувати постанову, а провадження по справі закрити.

Справа з 10.04.2025 року перебувала в провадженні судді Сидоренко А.П..

Ухвалою судді Зарічного районного суду м. Суми від 18.04.2025 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02.05.2025 року на адресу суду надійшов відзив від ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому представник зазначає, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 надано правильну кваліфікацію вчиненого правопорушення позивачем, постанова є законною. Позивач не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому після його виявлення здійснено доставку позивача до приміщення ТЦК, складено протокол та винесено постанову. Вважає постанову законною, тому просить відмовити у задоволенні позову.

ІНФОРМАЦІЯ_4 відзиву на позов не надав.

Представник позивача надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що постановою про накладення адміністративного стягнення, яка є предметом оскарження, позивача притягнуто до відповідальності за неявку по повістці для: уточнення персональних даних; звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; проходження військово-лікарської комісії; визначення призначення. Надана з відзивом копія повістки не містить відомостей щодо виклику позивача з метою: звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; проходження військово-лікарської комісії; визначення призначення. Вважає, що з огляду на викладене відповідачем не доведено правомірності своїх дій належними та допустимими доказами.

Вказує, що як вбачається з офіційного сайту Укрпошти, то дані про відправлення за номером 0600296588420 відсутні, тому що не зареєстровані в системі. У зв`язку з чим факт направлення повістки позивачу не доведено відповідачем, як і отримання повістки позивачем. Крім того, відповідач так і не зазначив відомостей: стосовно неможливості отримання відомостей щодо персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»; щодо інформації, які саме відомості позивача підлягали уточненню.

23.12.2025 року справу передано в провадження судді Клименко А.Я. в зв`язку з відрахуванням судді Сидоренко А.П. зі штату суду.

Суд, дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Частинами 1, 2 ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

За приписами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13.02.1991, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: 1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; 2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; 3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї; 4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; 5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення № Х 03/25-417 від 31.03.2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 на позивача накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17000 грн..

Постанова мотивована тим, що 21.03.2025 о 09 год. 37 хв. перебуваючи у приміщенні КУ «Сумська міська клінічна лікарня №5» за адресою: м.Суми, вул. Марко Вовчок, 2, категорично відмовився від проходження медичного огляду для визначення ступеню придатності до військової служби, згідно з рішенням начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі направлення на ВЛК від ОСОБА_1 під час особливого періоду під час дії правового режиму воєнного стану законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_5 по повістці (розпорядженню) звернення в поліцію 23.10.2024 для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та визначення призначення, не повідомивши про поважність причин неявки, передбачених п. 23 Порядку Проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560».

Протоколом про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесено постанову, позивачу інкриміновано лише те, що 21.03.2025 о 09 год. 37 хв. у приміщенні КУ «Сумська міська клінічна лікарня №5» встановлено факт порушення ОСОБА_1 під час особливого періоду під час дії правового режиму воєнного стану законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 за викликом по повістці (розпорядженні) 23.10.2024 для уточнення персональних даних, звірки даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, проходження військово-лікарської комісії та визначення призначення без поважних причин, визначених Переліком поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 673.

В постанові зазначено про порушення позивачем абз. 1 ч. 1 та абз. 2 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, згідно абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Позивача оскарженою постановою притягнуто до відповідальності за не проходження ВЛК, але при цьому не встановлено жодного порушення вимог закону, що регулюють порядок проходження ВЛК, враховуючи, що диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною.

Згідно з ст. ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення. Орган, який розглядає справу не вправі вийти за межі протоколу та самостійно розширити фабулу (об`єктивну сторону) адміністративного правопорушення зазначену у протоколі чи вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки це істотно порушує право особи на захист та не узгоджується з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти росії» (Malofeyeva v. Russia), заява №36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08), згідно якої у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, орган не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Крім того, при розгляді справи суб`єкт владних повноважень не встановив дату вчинення адміністративного правопорушення, зазначено лише дату звернення в поліцію – 23.10.2024 року. В постанові не встановлено спосіб вчинення правопорушення, а саме неявка по повістці чи розпорядженню.

Визначальним є інкримінування факту вчинення порушення у певну дату.

Частинами 1, 2 ст. 8 КУпАП визначено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Законодавство про мобілізацію неодноразово зазнавало змін, з огляду на що ключовим є інкримінування певної дати вчинення порушення. Більш того, частина 3 ст. 210-1 КУпАП з`явилась лише після набрання чинності ЗУ № 3696-IX від 09.05.2024. Датою набрання чинності є 19.05.2024 року.

Отже, позивач не міг вчинити адміністративно-каране правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП до 19.05.2024 року, і протокол за даною частиною статті складатись не міг. Закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії. Постанова ж не містить дати вчинення порушення.

Відповідно до примітки ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Постанова не містить інформації щодо електронної взаємодії Сумського МТЦК з відповідними держателями баз даних (державними органами).

Слід також вказати, що постановою про накладення адміністративного стягнення, яка є предметом оскарження, позивача притягнуто до відповідальності за неявку по повістці для: уточнення персональних даних; звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; проходження військово-лікарської комісії; визначення призначення. Надана з відзивом копія повістки не містить відомостей щодо виклику позивача з метою: звірки даних військово-облікового документу з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; проходження військово-лікарської комісії; визначення призначення.

В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, оскільки в оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на докази, які підтверджують викладені в ній факти, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, реалізуючи свої повноваження, зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб`єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи.

Відповідачами не надано достатніх та переконливих доказів на спростування доводів позивача та його представника, не доведено правомірність прийнятого рішення з приводу винесення постанови, а тому, враховуючи конкретні встановлені обставини у даній справі, суд дійшов висновку про необхідність скасувати оскаржувану постанову.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5-10, 14, 22, 72-79, 136, 139, 211, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №Х 03/25-417 від 31.03.2025року відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження по справі закрити.

Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО