Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №611/176/26 — Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 611/176/26

Провадження № 2/611/211/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

06 липня 2026 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря – Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Барвінківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь 127855,55 гривень завданої шкоди, а саме: майнових збитків у розмірі 51012,65 та моральної шкоди у розмірі 76 842,90 грн., які було завдано неодноразовими протиправними діями відповідача.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 13 березня 2026 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче провадження у справі.

03 квітня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями на позов, вважає, що позовна заява належним чином необґрунтована, внаслідок чого підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 12 та частиною 1 етапі 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79. 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 03.04.2025р. по справі №643/8803/23, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.08.2025р., закрито кримінальне провадження №12023226200000186 за обвинувальним актом, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2023 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст.125 КК України, звільнено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Як убачається зі мотивувальної частини ухвали суду, 03.03.2023 приблизно о 14:00 годині ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходилась за адресою свого мешкання у будинку АДРЕСА_1 , в коридорі між квартирою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , де у неї стався конфлікт, з її сусідкою з комунальної квартири АДРЕСА_3 того ж будинку - ОСОБА_1 .

Під час вказаного конфлікту ОСОБА_2 , діючи на ґрунті особистих неприязних відносин, маючи протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення шкоди її здоров`ю та тілесних ушкоджень, бажаючи їх настання, знаходячись обличчям до обличчя напроти ОСОБА_1 , схопила її обома руками за горло, короткочасно стиснувши їх, чим спричинила потерпілій фізичній біль та тілесне ушкодження. Далі, не вгамовуючись, продовжуючи свої протиправні дії. ОСОБА_3 умисно нанесла удар правою рукою ОСОБА_1 в область нижньої щелепи зліва, після чого відразу штовхнула її обома руками у грудну клітину, внаслідок чого ОСОБА_1 вдарилась головою об стіну. Продовжуючи свої протиправні дії. спрямовані на спричинення тілесних ушкоджень потерпілий, ОСОБА_2 схопила руками санчата, які стояли пору та умисно нанесла ними удар по лівром стегну ОСОБА_4 а потім повалила останню на підлогу, внаслідок чого ОСОБА_1 впала на спину та ОСОБА_2 знову, схопивши її обома руками за шию, почала умисно бити ОСОБА_1 головою, а саме, потилицею о підлогу, нанісши таким чином декілька ударів, після чого її протиправні дії буди припинені сусідами та сином ОСОБА_1 , які відтягнули її від потерпілої ОСОБА_1 .

В результаті протиправних дій ОСОБА_2 умисно спричинила потерпілій ОСОБА_1 тілесні ушкодження, а саме, синці на тулубі, лівому стегні та садна на обличчі і шиї, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Згідно обвинувального акту дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, як кримінальний проступок - умисне легке тілесне ушкодження.

Відповідно до постанови судді Московського районного суду м. Харкова від 21.04.2023р. по справі №643/3089/23, ОСОБА_2 було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як убачається з мотивувальної частини постанови ОСОБА_2 вчинила адміністративне правопорушення за наступних обставин. 06.03.2023 близько 17:00 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 вчинила сварку з ОСОБА_5 , під час якої висловлюваласьна його адресу нецензурною лайкою, чим скоїла дрібне хуліганство, передбачене ст. 173 КУпАП.

З цього слідує, що у ОСОБА_1 є право вимоги лише щодо відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до подій, які мали місце 03.03.2023, внаслідок яких вона отримала легке тілесне ушкодження.

Щодо відшкодування моральної шкоди відповідач зазначила, що розмір відшкодування завданої шкоди у розмірі 76842,90 грн не може вважати адекватною сумою та направлене на безпідставного збагачення.

В позові ОСОБА_1 зазначає, що неправомірними діями їй завдано майнову шкоду, яка становить 51012,65 грн, яка складається з: вартості проведення судово-медичної експертизи - 257.48 грн: вартості розірваного одягу - 485 грн: оплати комп`ютерної томографії - 800 грн: вартості смартфона - 5317,50 грн; вартості мобільного зв`язку - 975 грн; вартості проїзду різними видами транспорту - 6181,52 грн; послуги АТ «УкрПошта» - 442,50 грн; заробіток (дохід), втрачений внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності у розмірі 36553,65 грн. Незрозумілим є вимога про стягнення з ОСОБА_2 вартості смартфону, проїзду різними видами транспорту, а також витрат на послуги мобільного зв`язку та АТ «УкрПошта», оскільки причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_2 із вказаними втратами ОСОБА_1 не існує, тобто позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо вартості пошкодженого майна - вартості розірваного одягу та мобільного телефону Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦІ1К України).

Також не підлягає відшкодуванню вартість комп`ютерної томографії, оскільки матеріали не містять доказів направлення саме лікарем на таке обстеження та інших відомостей, які б свідчили про необхідність проходження томографії, а тому не можливо встановити наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та зазначеною шкодою.

Щодо вимоги позивача, яка стосується відшкодування заробітку (доходу), втраченого внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності відповідач зазначила, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Позивач в судове засідання не з`явилася, заявила клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідач в судове засідання також не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно пункту 8 та пункту 9 частини першої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Матеріалами справи встановлено, що Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 03.04.2025 по справі №643/8803/23, залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.08.2025, закрито кримінальне провадження №12023226200000186 за обвинувальним актом, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2023, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст.125 КК України. ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Зі змісту обвинувального акту вбачається, що 03.03.2023 приблизно о 14:00 годині ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , на грунті особистих неприязних стосунків спричинила свої сусідці – потерпілій ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження, у виді: синців на тулубі, лівому стегні, саден на обличчі та шиї.

Постановою Московського районного суду міста Харкова від 21.04.2023 (справа №643/3089/23) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 06.03.2023 вчинила сварку з ОСОБА_5 під час якої висловлювалась нецензурною лайкою, чим скоїла дрібне хуліганство.

Суд відмічає, що зазначеними діями ОСОБА_2 позивачці взагалі не було спричинено ні моральної шкоди, ні матеріальних збитків.

Позивачем, на підтвердження вимог позовної заяви надані відео/аудіо файли. Як вбачається з опису відеозаписів, зазначеного позивачем у позовній заяві, події відображені на відео стосуються ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (зі слів позивачки).

Відповідно до ст. 77 ЦК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, враховуючи зазначене, суд визнає надані позивачем відео/аудіо файли, неналежними доказами, оскільки додані до заяви відеофайли не містять інформацію щодо обставин спричинення позивачці моральної шкоди та матеріальних збитків.

Позивачем до позовної заяви надані письмові пояснення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які судом не приймаються. ЦПК України не передбачено подання письмових показів свідків. Отже, надані письмові пояснення свідків не відповідають правилам допустимості доказів, що закріплені у статті 78 ЦПК України. Клопотання про допит свідків у порядку визначеному ЦПК України позивачем заявлено не було.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, для відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи необхідно встановити обставину заподіяння такої майнової шкоди (належність майна, розмір шкоди), неправомірність дій заподіювача шкоди та безпосередній причинний зв`язок між діями заподіювача шкоди та спричиненням майнової шкоди.

Суд, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження майнової шкоди, завданої їй ОСОБА_2 , прийшов до висновку, що позивачем не доведено безпосередній причинний зв`язок між діями відповідача та спричиненням майнової шкоди (витратами на пересилання документів, оплата за інтернет, витратами на проїзд та паливо, вартість смартфону, оплата комп`ютерної томографії, оплата одягу).

Щодо відшкодування матеріальних збитків, завданої вимушеної трудової непрацездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Частиною 2 ст. 1195 ЦК України визначено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Позивачем не доведено факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню і в цій частині.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів та у приниженні честі і гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У відповідності до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, позивач посилається на те, що їй завдано моральну шкоду у результаті спричинення легких тілесних ушкоджень, завданими 03.03.2023. Крім того, ОСОБА_1 , як на підставу стягнення моральної шкоди, посилається на інші хуліганські дії ОСОБА_2 , допущене нею свавілля і незаконне втручання в її особисте і сімейне життя, у тому числі руйнування сім`ї, порушення недоторканність житла позивача, заподіяння болі, залякування ОСОБА_11 , вимушений переїзд.

Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до положень ч.7 ст.128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Суд погоджується з доводами позивача, що спричинення їй моральної шкоди знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з вчиненим 03.03.2023 відповідачем кримінальним правопорушенням.

Відтак, суд приходить до переконання, що відповідач своїми діями, які мали місце 03.03.2023 спричинила позивачу моральну шкоду.

Однак, суд не погоджується із розміром моральної шкоди, визначеним позивачем та виходить з такого.

Згідно п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15 грудня 2020 року у справі за № 752/17832/14-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Судом встановлено, що діями відповідача 03.03.2023 позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та душевних стражданнях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є підставною в частині її заподіяння ОСОБА_2 03 вересня 2023 року, спричинення якої остання визнає у поданому відзиві. Однак, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, із врахуванням характеру тілесного ушкодження, приходить до переконання, що розмір моральної шкоди позивачем завищений, а тому, із врахуванням обставин справи вважає, що достатнім та справедливим є стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 гривень.

Суд відхиляє інші доводи позивача, які зазначені як підстава стягнення моральної шкоди у зв`язку з наступним.

Суд не приймає до уваги доводи позивача в тій частині, що ОСОБА_2 здійснила свавілля і незаконне втручання в її особисте і сімейне життя, у тому числі зруйнувала її сім`ю, порушила недоторканність житла позивача, заподіяла біль і залякала її дитину ОСОБА_11 , оскільки доказів наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вини відповідача в її заподіянні позивачу не надано. Також, позивачем не доведено, що ОСОБА_11 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська дитяча лікарня №5» ХМР саме через дії ОСОБА_2 .. Надані позивачем акт від 24.10.2023 обстеження умов проживання, акт оцінки потреб сім`ї/особи, висновок від 26.10.2023 оцінки потреб сім`ї трирічної ОСОБА_11 та батька ОСОБА_5 також не підтверджують факт заподіяння моральної шкоди позивачу.

Крім того, суд відмічає, що позивачем взагалі не надано доказів, які б підтверджували її родинний зв`язок з ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , акт оцінки потреб сім`ї/особи містить відмітку щодо соціальної історії ОСОБА_5 «не одружений» (а.с. 40-44).

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 159, 174, 208, 209, 212, 213-215, 222, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 10 липня 2026 року.

Суддя Ю.А. Коптєв