Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №398/3016/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/3016/26

провадження №: 2/398/3308/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"08" липня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Молонової Ю.В.,

при секретарі Борозні Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрія в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що з 23.04.1993 перебував у шлюбі з відповідачем. 10.02.2003 року шлюб між ними було розірвано. В період шлюбу за спільні кошти ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 . На підставі Договору купівлі-продажу від 18.05.1998 року, укладеного на Універсальній товарній біржі «Інкопмарк-контракт» за реєстраційним номером №203, титульним власником квартира значиться відповідач. Після розірвання шлюбу між ними не виникало суперечностей щодо користування квартирою, однак наразі виникли непорозуміння щодо користування нею та оплати комунальних послуг. У зв`язку з чим просить поділити квартиру визначивши по 1/2 частки квартири кожному.

Ухвалою судді від 15.05.2026 відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, копія якої була направлена сторонам та відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачем відзив на позовну заяву не наданий.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явилися. Від представника позивачки через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, на позовних вимогах наполягає, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, у тому числі через оголошення на сайті Судової влади України, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України в зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити по справі заочне рішення на підставі доказів, що є в матеріалах справи, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання, не повідомив причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши позовну заяву та письмові докази у справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.04.1993 по 10.02.2003, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 та Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.10-11).

Відповідно до копії Договору купівлі-продажу від 18.05.1998 року, укладеного на Універсальній товарній біржі «Інкопмарк-контракт» за реєстраційним номером №203, ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.5).

Згідно з копією Архівної довідки №489 від 05.05.2026, право власності на квартиру по АДРЕСА_3 за архівними даними КП «ОМБТІ» належало ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу, виданого УТБ «Інкопмарк-контракт» 18.05.1998р. р№203 (а.с.8).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.05.2026 вбачається, що відомості про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , відсутні (а.с.9).

Згідно з довідкою Управління надання адміністративних послуг від 07.05.2026 №3181/31, за даними реєстру Олександрійської територіальної громади за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як встановлено в статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Встановлено, що правочин купівлі-продажу № 203 спірної квартири вчинено 18 травня 1998 року, тобто під час дії ЦК Української РСР, Закону України «Про товарну біржу».

За приписами ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції на час виникнення правовідносин) товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів (ст. 2 Закону України «Про товарну біржу»).

За положеннями ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 224 ЦК УРСР визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася форма договору купівлі-продажу жилого будинку , а саме, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Отже, за вимогами ст. 47, 227 ЦК УРСР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), договори купівлі-продажу житлового будинку підлягали нотаріальному посвідченню.

У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Тобто, у період укладання договору купівлі-продажу № 203 спірної квартири, який вчинено 18 травня 1998 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі ст. 224, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилової квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Одночасно, за ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Натомість суд враховує, що після укладення договору купівлі-продажу № 203 ОСОБА_4 зареєструвала своє право власності на спірну квартиру у Олександрійському міжміському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповідною довідкою БТІ. Зазначена обставина стороною відповідача не спростована.

Відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири не спростовує факт того, що у період зареєстрованого шлюбу сторони набули майно, що належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Доказів зворотного стороною відповідача не долучено.

Таким чином, судом встановлено правомірність набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру, що дає підстави зробити висновок про те, що вона була придбана під час зареєстрованого шлюбу подружжя, тобто є їх спільним сумісним майном.

Презумпція спільності права власності подружжя на придбане спірне майно в період шлюбу не спростована.

Таким чином, як позивачу так і відповідачу відповідно до статті 63 СК України належить право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

Враховуючи вимоги закону, суд приходить до висновку про те, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивачем в позовній заяві не ставиться питання щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне витрати по сплаті судового збору залишити по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст. 141, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.В. Молонова