Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №344/7270/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7270/26

Провадження № 2/344/4889/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

08 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Антоняка Т.М.,

секретаря Чабанюк Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що 14.06.2024 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка зазначає, що у їхній сім`ї початися проблеми у зв`язку із віддаленням один від одного. Вони перестати приділяти один одному увагу, не жили спільними інтересами, у них виникали непереборні суперечності у всіх сферах життя, зникло взаєморозуміння у цілому та з`явилися проблеми зі здоров`ям на фоні нервів та стресу. Протягом останнього часу між ними остаточно зникло взаєморозуміння і почуття любові. Це призвело до розладу і фактичного припинення шлюбних відносин. Вважає, що зберегти сім`ю вже неможливо, подальше спільне життя суперечить їхнім інтересам, її очікуванням та шкодить здоров`ю. Примирення з відповідачем більше неможливе. Після розлучення дитина буде мешкати з нею, спору щодо цього немає. Спору щодо поділу спільного майна подружжя між нею та відповідачем немає, у зв`язку з відсутністю спільної сумісної власності.

Позивачка зазначає, що шлюбні відносини між нею та відповідачем припинено, вони мешкають окремо, спільного господарства не ведуть, дитина мешкає разом із нею та перебуває на її утриманні та піклуванні.

Зважаючи на вище викладене, позивачка просить: розірвати шлюб між нею та відповідачем; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті всіх видів заробітку, але не менше 50 % розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною вісімнадцяти років; стягнути з відповідача судові витрати.

Позивачка не прибула у судове засідання, подала заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явився повторно, належно повідомлявся про час і місце розгляду справи, шляхом надсилання повідомлення за зареєстрованим його місцем проживання.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданого 14.06.2024, сторони зареєстрували шлюб 14.06.2024 року у Департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про що зроблено відповідний актовий запис за № 150.

У шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».

Судом встановлено, що сторони не підтримують сімейних стосунків.

Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивачка скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Суд вважає, що причини, що спонукають позивачку наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого шлюб підлягає розірванню.

Положеннями ст. 180 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

В силу дії ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За приписами ч. 2 ст. 182 цього кодексу мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2)доведені стягувачемаліменти витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратнийрозмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Зважаючи на досліджені обставини, враховуючи, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, враховуючи інтереси дитини при визначенні розміру аліментів, виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи, що дитина знаходиться на утриманні матері та зважаючи, що двоє батьків зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, відповідач є особою працездатного віку, суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (одна четверта) частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до вимог ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. А тому стягнення аліментів слід проводити починаючи стягнення з дня подачі позову – з 15 квітня 2026 року.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Тому з відповідача слід стягнути 1331 гривні 20 копійок судового збору в дохід держави за позовну вимогу про стягнення аліментів.

Також, відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача слід стягнути на користь позивачки 1211 гривні 20 копійок судового збору.

Відповідно до частини пятої статті 268 Цивільного процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст.ст. 180, 181, 182, 184, 191 Сімейного кодексу України, ст. 1, 2 Закону України Про охорону дитинства, п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів", ст.ст. 141, 247, 259, 268, 280-2082, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.06.2024 року у Департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, актовий запис № 150, - розірвати.

Стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (одна четверта) частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 15 квітня 2026 року, до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до статті 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини, у межах сплати платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 гривні 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 гривень 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Антоняк Т.М.