Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №572/6336/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 572/6336/25

Провадження № 22-ц/4815/818/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача – Боймиструка С.В., суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась в суд з позовом до відповідача в якому просить стягнути на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на час його навчання в Університеті підприємництва та адміністрації м. Люблін Республіки Польща.

Свою заяву позивач обґрунтовує тим, відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час навчається з 01.10.2025 року в університеті підприємництва та адміністрації у м. Люблін Республіка Польща, за програмою вищої освіти першого освітнього рівня за напрямком підготовки «Інформатика», а тому потребує матеріальної підтримки з боку батьків, у зв`язку з чим просить стягнути аліменти.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 12 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на час його навчання в Університет підприємництва та адміністрації в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.11.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що суд проігнорував клопотання про витребування доказів (оригіналу договору про навчання та квитанцій про оплату), обмежившись лише довідкою про зарахування.

В результаті не було встановлено: фактичну вартість навчання, наявність доходів чи стипендії у студента, обсяг допомоги від матері. Без цих даних неможливо встановити реальну потребу повнолітнього у допомозі.

Суд не встановив реальну платоспроможність, а працездатність не є тотожним фінансовій спроможності. Суд проігнорував довідку ДПС про відсутність доходів за 2021-2025 рр. Крім того не врахував перебування неповнолітньої дитина та непрацюючої дружини. Ці докази надаються до апеляції, оскільки вони є визначальними для встановлення «спроможності» відповідача(ч. 1 ст. 199 СК України). Дані докази та обставини не були повною мірою висвітлені у суді першої інстанції у зв`язку зі спрощеним характером розгляду справи та відсутністю фахової правничої допомоги на той момент, що призвело до неповного розуміння суті предмета доказування.

Вважає, що стягнення 1/4 частини але не менше 50 % прожиткового мінімуму доходу за відсутності офіційного заробітку створює штучний борг. Належним способом за таких обставин є тверда грошова сума. Також, оскільки навчання за кордоном передбачає ризики відрахування, стягнення має супроводжуватися регулярним підтвердженням факту навчання.

Вказує, що суд незаконно стягнув судовий збір, оскільки відповідач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія), тому згідно з п. 6 ч. 1 ст. 21 Закону про статус «чорнобильців» та правової позиції ВП ВС (справа №132/2469/17), звільнений від сплати збору в усіх інстанціях.

Згідно ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 долучив нові докази, зокрема: копію посвідчення громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження; актовий запис про шлюб на запит ОСОБА_1 від 16.02.2026 за ідентифікатором 00114339245; актовий запис про народження на запит ОСОБА_1 від 16.02.2026 за ідентифікатором 0ee001573441b97ea49372bc86838fc2.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, брав участь у її розгляді, подав відзив на позов та заявляв клопотання, тобто мав реальну можливість навести всі обставини, на які посилається, та подати відповідні докази.

Разом з тим, долучаючи до апеляційної скарги нові докази та посилаючись на нові обставини, відповідач не навів жодних істотних доводів і не надав доказів того, що їх неподання до суду першої інстанції було зумовлене причинами, які об`єктивно не залежали від нього, як цього вимагає частина третя статті 367 ЦПК України.

При цьому наведені в апеляційній скарзі обставини не були предметом розгляду суду першої інстанції, оскільки відповідач на них не посилався, хоча об`єктивних перешкод для цього не мав.

Надання учаснику справи можливості без наявності передбачених законом підстав змінити фактичну основу своїх заперечень та подати нові докази лише після ухвалення рішення судом першої інстанції суперечило б принципам змагальності та процесуальної рівності сторін, оскільки ставило б його у більш сприятливе процесуальне становище порівняно з іншою стороною, яка будувала свою правову позицію з урахуванням тих обставин і доказів, що були предметом розгляду суду першої інстанції.

При цьому в частині стягнення судового збору суд виходить з того, що у пункті 10 частини першої статті п`ятої Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, однак у цій справі ОСОБА_1 є відповідачем.

За таких обставин підстав для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів та врахування наведених відповідачем нових обставин колегія суддів не вбачає, а інший підхід суперечитиме вимогам статті 367 ЦПК України та принципам змагальності, процесуальної добросовісності.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 17 жовтня 2018 року у справі № 572/2586/18 змінено спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 28 квітня 2011 року, та постановлено стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно довідки про зарахування на навчання від 04.09.2025 року також встановлено, що ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 був зарахований на перший курс навчання в Університет підприємництва та адміністрації у м. Люблін за напрямом підготовки «Інформатика» з 01.10.2025 року по 28.02.2029 року на платних умовах.

Статтею 199 СК України визначено, що, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно зі статтею 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Тож стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що син сторін після досягнення повноліття продовжує навчання, що підтверджується довідкою навчального закладу про його зарахування до Університету підприємництва та адміністрації у м. Люблін, а у зв`язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21, в якій Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлення факту продовження повнолітньою дитиною навчання за денною формою, підтвердженого довідкою закладу освіти, свідчить про її потребу в матеріальній допомозі.

Сам факт продовження навчання за денною формою об`єктивно зумовлює необхідність несення витрат, пов`язаних із навчанням, проживанням, харчуванням, транспортом, забезпеченням навчального процесу та іншими повсякденними потребами, що свідчить про потребу повнолітньої дитини у матеріальній допомозі.

При визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати, зокрема, матеріальне становище платника аліментів, а також те, що обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків у рівній мірі.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача доходу. Такі доводи не узгоджуються із власною процесуальною позицією відповідача, який одночасно зазначає про можливість сплачувати аліменти у розмірі 2 000 грн щомісячно, а також посилається на утримання дружини та малолітньої дитини від іншого шлюбу. Крім того, відповідач є особою працездатного віку та не надав доказів перебування на обліку як безробітного чи інших обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість отримувати дохід.

При цьому визначення аліментів саме у частці від доходу, а не у фіксованій сумі, забезпечує баланс інтересів обох сторін. У разі зміни доходу відповідача відповідно змінюється і фактичний розмір аліментів, що виключає покладення на нього непропорційного фінансового навантаження.

Посилання відповідача на наявність іншої малолітньої дитини саме по собі не свідчить про надмірність визначеного судом розміру аліментів. Встановлена судом частка доходу у розмірі 1/4 не позбавляє відповідача можливості виконувати свої обов`язки щодо утримання інших членів сім`ї, тоді як обов`язок утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, також прямо передбачений законом.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що аліменти повинні бути стягнуті виключно у твердій грошовій сумі, а також про відсутність у матері права на звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має як той із батьків, з ким проживає повнолітня дочка чи син, які продовжують навчання, так і самі повнолітні дочка чи син.

Крім того, згідно зі статтею 181 СК України за рішенням суду аліменти присуджуються у частці від доходу матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором позивача. Отже, саме позивач визначає спосіб стягнення аліментів, а тому доводи апеляційної скарги про необхідність їх стягнення виключно у твердій грошовій сумі ґрунтуються на неправильному розумінні норм сімейного законодавства.

Ураховуючи викладене, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 січня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.

Шимків С.С.