Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №569/8474/25 — Рівненський апеляційний суд

Суд: Рівненський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 08 липня 2026 р.

Справа: №569/8474/25

Суддя: Шимків С. С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/8474/25

Провадження № 22-ц/4815/1001/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання – Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Рівненська міська рада,

– ОСОБА_2 ,

третя особа без самостійних вимог

на стороні відповідача – Департамент цифрової трансформації та забезпечення

надання адміністративних послуг

Рівненської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року (ухвалене у складі судді Панас О.В., повний текст рішення суду складено 25.02.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, –

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтовувала тим, що 20 червня 2024 року рішенням Рівненської міської ради № 5156 ОСОБА_2 власниці будинковолодіння та земельної ділянки для його обслуговування площею 0,10га, к.1.5610100000:01:044:0353, що по АДРЕСА_1 , було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення для обслуговування цього ж будинковолодіння ще й земельної ділянки площею 242 кв.м.

17 жовтня 2024 року рішенням Рівненської міської ради №5583 проєкт землеустрою земельної ділянки площею 242 кв.м., к.н. 5610100000:01:044:0836, був затверджений із безоплатною передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

Стверджувала, що земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 частково за рахунок АДРЕСА_1 , тобто за рахунок землі загального користування міста.

15 листопада 2024 року, на підставі заяви ОСОБА_2 та технічної документації від 05.11.2024 про об`єднання земельних ділянок площею 0,1га та 242 кв.м., була здійснена державна реєстрація єдиної земельної ділянки площею 0,1242 із к.н. 5610100000:01:044:0858, а державна реєстрація земельних ділянок із к.н. 5610100000:01:044:0353 та к.н. 5610100000:01:044:0836 була скасована.

Не заперечуючи права ОСОБА_2 на земельну ділянку, на якій була самовільно збудована, а потім узаконена частина гаража площею 46,7 кв.м., ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення Рівнеради порушують її право і як члена територіальної громади – передачею у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки безоплатно, у розмірі, що у 5 разів перевищує дозволену, під час дії воєнного стану та із включенням до її складу частини АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування, - і як власника належної їй земельної ділянки через надання ОСОБА_2 у власність частини АДРЕСА_1 , внаслідок чого ця з/д безпідставно стала частково суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_1 , а сама ОСОБА_2 – суміжним землекористувачем, зловживаючи правом якого вона із осені 2024 року і до цього часу у різних формах та до різних інстанцій оскаржує право ОСОБА_1 володіти, користуватись та розпоряджатися належною їй на праві власності земельною ділянкою у її межах.

Просила суд, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 01 вересня 2025 року:

визнати недійсним та скасувати рішення Рівненської міської ради №5156 від 20 червня 2024 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення громадянці ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди";

визнати недійсним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5583 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність гр-ці ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди" (к.н. 5610100000:01:044:0836);

скасувати рішення державного реєстратора Ларіонової Ангеліни Юріївни Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 19.11.2024, індексний номер: 76171384, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1224га із кадастровим номером к.н.5610100000:01:044:0858, сформованої шляхом об`єднання існуючої земельної ділянки площею 0,10 га з к.н. 5610100000:01:044:0353 та земельної ділянки площею 0.0224 газ к.н 5610100000:01:044:0836)

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішення мотивовано недоведеністю позову.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Твердого М.К., оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд не врахував що позивачка оскаржила неправомірність рішень Рівненської міської ради саме та лише із підстав недотримання при їх прийнятті вимог пп.5 п.27 розділу "Перехідні положення", ч. 3 ст. 83 ЗК, п.в) ч.3 ст.116 ЗК України, відповідно до яких:

а) формуванню, державній реєстрації та передачі у власність громадян підлягають лише земельні ділянки, що перебувають під вже збудованими об`єктами нерухомості, право власності на які вже належить громадянам, а право на земельні ділянки під ними переходять до таких громадян в силу закону;

б) до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів, зокрема, вулиці;

в) безоплатна передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян провадиться у межах безоплатної приватизації, визначеної ЗК України.

Судом залишено поза увагою що, із врахуванням цих вимог та фактичних обставин справи, Рівненська міська рада вправі була передати ОСОБА_2 у власність безоплатно лише земельну ділянку, на якій розташована частина гаража (24кв.м.), збудованого поза земельною ділянкою із к.н. 5610100000:01:044:0353, а понад цю площу (242 кв.м - 24кв.м. - 24кв.м.) – лише шляхом викупу.

Оскаржувані рішення Рівненської міської ради не є правовою підставою виникнення права власності ОСОБА_2 на всю земельну ділянку площею 0,0242 га, к.н. 5610100000:01:044:0836.

Додає, що відсутність правової підстави виникнення права власності на земельну ділянку площею 0,0242га, к.н. 5610100000:01:044:0836 виключає право Рівненської міської ради на безоплатну передачу її у власність ОСОБА_2 , а також право останньої на об`єднання її із земельною ділянкою площею 0,10 га, к.н. 5610100000:01:044:0353, на формування за рахунок їх об`єднання нової земельної ділянки, а, отже, і на державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єднану земельну ділянку площею 0,1242га, к.н. 5610100000:01:044:0858.

Правові підстави для прийняття оскаржуваних рішень відсутні, отже відсутньою є і правова підстава для здійснення для всіх наступних дій відповідачки, зокрема і державної реєстрації її права власності на земельну ділянку площею 0,1242 га (безвідносно до правомірності дій державного реєстратора, які позивачкою не оскаржуються).

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове – про задоволення позову, також просить стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір та 30.000,00(тридцять тисяч) гривень витрат на правову допомогу).

17 квітня 2026 року Департаментом ЦТ та ЗНАП Рівненської міської ради подано відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність рішення суду.

Вказує, що під час розгляду заяви та поданих для державної реєстрації документів державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Департаменту не виявила підстав для відмови в державній реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна – земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:044:0858, площею 0,1242 га, визначених у статті 24 Закону № 1952-1V.

Оскільки відповідач надав всі необхідні документи державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Департаменту прийняла рішення від 19.11.2024 № 76171384 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:044:0858, площею 0,1242 га.

На момент прийняття державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Департаменту Ларіоновою А.Ю. рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна – земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:044:0858, площею 0,1242 га, в Державному реєстрі прав містились відомості про зареєстроване право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:044:0353 та 5610100000:01:044:0836, в результаті об`єднання яких сформовано земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:044:0858.

Відтак, суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями відсутні.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_2 у встановлений законодавством спосіб набула права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:044:0836.

Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:044:0858, площею 0,1242 га була здійснена відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

20 квітня 2026 року ОСОБА_2 , через представника – адвоката Пилипчук Л.М., подала відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність оскаржуваного рішення суду.

Вказує, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування 20.06.2018 було набуто у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:044:0353 площею 0,10 га та домоволодіння, за адресою АДРЕСА_2 до складу якого входить житловий будинок літ. "А-2", прибудинкові споруди: літня кухня літ. "Б-1", сарай літ. "В-1", гараж літ. "Г-1", теплиця літ. "Д", гараж літ. "Е-1", огорожа "№1", замощення "І".

Згідно висновку по наданню земельної ділянки гр. ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 № 69 від "17" лютого 2006 р. попередній власниці домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , яке на даний час належить відповідачці ОСОБА_2 – було погоджено передачу ОСОБА_3 - земельної ділянки площею 1000 м.кв. в приватну власність для обслуговування житлового будинку господарських будівель та земельної ділянки площею 201 м.кв. в оренду терміном на 25 (двадцять п`ять) років для ведення городництва.

Після відчуження домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_3 у 2015 році та по даний час будь-яких будівельних робіт не проводилося. Земельні ділянки були загороджені парканом та викладене замощення.

Конфігурація земельних ділянок за період з 2015 року не змінювалася, паркан не переносився, замощення не викладалося та ніякий об`єкт додатково побудований не був.

Отже, до ОСОБА_2 перейшло право власності на земельну ділянку та право користування земельною ділянкою у тому самому обсязі в якому воно було у попередньої власниці.

На земельній ділянці переданій у власність ОСОБА_2 розміщена будівля – гараж, який належить їй на праві приватної власності, що визнається та підтверджується позивачкою.

У зв`язку із розташування частини гаража, належного ОСОБА_2 на земельній ділянці комунальної власності вона звернулася до Рівненської міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки для обслуговування належного їй домоволодіння.

20 червня 2024 року Рівненською міською радою на пленарному засіданні чергової сесії восьмого скликання прийнято рішення №5156 "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення громадянці ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової території".

На виконання рішення Рівненської міської ради №5156 від 20.06.2024 року було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність громадянці ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) код КВЦПЗД - 02.01 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови територіальної громади міста Рівного в АДРЕСА_1 . Відповідному проєкту землеустрою органами Держгеокадастру присвоєно код документації 2024МФ13РВРН000279, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5610100000:01:044:0836.

17 жовтня 2024 року на пленарному засіданні чергової двадцять п`ятої сесії Рівненської міської ради восьмого скликання за результатами розгляду відповідного вище зазначеного проєкту рішення, Рівненською міською радою було прийняте рішення № 5583 від 17.10.2024 "Про затвердження проєкту землеустрою та передачу безоплатно у власність громадянці ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди".

Зважаючи, що право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки відповідачкою ОСОБА_2 використано до моменту прийняття Рівненською міською радою відповідних рішень – не було, вона скористалася правом наданим законодавством. При цьому таке право не було використано в повному об`ємі відповідно до норм встановлених ст. 121 ЗК України.

Зазначає, що доводи викладені у апеляційній скарзі не відповідають дійсності є надуманими, спростовуються матеріалами справи та фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням.

Просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

22 квітня 2026 року Рівненською міською радою подано відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність рішення суду.

Вказує, що ОСОБА_2 у встановлений законодавством спосіб набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:044:0836.

Відповідно до фрагментів чинної містобудівної документації міста Рівного в частині розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:044:0858, спірна земельна ділянка розташована в зоні садибної житлової забудови. Переважними видами використання земельної ділянки є: одноквартирні індивідуальні житлові будинки, з прибудинковою (присадибною) ділянкою, та одноквартирні зблоковані житлові будинки з прибудинковою (присадибною) ділянкою.

Таким чином, твердження позивачки щодо належності земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:044:0858 до земель загального користування (частини вулиці) є необґрунтованими, документально не підтвердженими та спростовуються матеріалами справи.

ОСОБА_1 не доведено порушення її права внаслідок набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки на якій розташована частина будинковолодіння, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ..

Просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 20.06.2018 року набула у власність домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входять: житловий будинок літ. "А-2", прибудинкові споруди: літня кухня літ. "Б-1", сарай літ. "В-1", гараж літ. "Г-1", теплиця літ. "Д", гараж літ. "Е-1", огорожа "№1", замощення "І". Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0,10 га, з кадастровим номером: 5610100000:01:044:0353, право власності на яку набуто одночасно з набуттям права власності на домоволодіння (а.с. 27, том 1).

29.07.2024 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Рівненської міської ради про відведення їй безоплатно у власність земельної ділянки, площею 242 м.кв. на АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного, з тих підстав, що на земельній ділянці розташована частина прибудинкової споруди – гараж, загальною площею 46,7 м. кв., яка є об`єктом нерухомого майна згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер запису про право власності: 26718486 від 20.06.2018 року, виданого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Онищуком І.М., на підставі договору дарування від 20.06.2018 року № 454 та перебуває у власності ОСОБА_2 (а.с. 16, том 1).

Таким чином ОСОБА_2 було набуто у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:044:0836.

У подальшому, за заявою ОСОБА_2 , 15.11.2024 державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Департаменту Ларіоновою А.Ю. було прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна – земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:044:0858, площею 0,1242 га, оскільки в Державному реєстрі прав містились відомості про зареєстроване право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:044:0353 та 5610100000:01:044:0836, в результаті об`єднання яких сформовано земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:044:0858.

Позивачка у справі – ОСОБА_1 є власником сусідньої земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:044:0105 та стала суміжним землекористувачем відповідачки після набуття нею права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:044:0836.

Покликаючись на порушення оскаржуваними рішеннями про безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки вимог земельного законодавства, з підстав перевищення площі земельної ділянки, що може бути безоплатно передана у власність, також включенням до її складу частини АДРЕСА_1 , яка є землею загального користування, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Як встановлено судом, між сторонами у справі виник конфлікт щодо користування частиною земельної ділянки, яка, на підставі рішення Рівненської міської ради від № 5583 від 17.10.2024 "Про затвердження проєкту землеустрою та передачу безоплатно у власність громадянці ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди", перейшла у власність ОСОБА_2 , оскільки частина земельної ділянки є дорогою та використовується позивачкою для входу/виходу до своєї земельної ділянки, на підтвердження чого надала суду відповідні фото (а.с. 74, 252, том 1).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина перша статті 123 ЗК України).

Згідно зі статтею 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до пункту "г" частини першої, частини третьої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах- не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на житловий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Як вбачається зі змісту рішення Рівненської міської ради від № 5583 від 17.10.2024 "Про затвердження проєкту землеустрою та передачу безоплатно у власність громадянці ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди" міська рада безоплатно передала у власність громадянці ОСОБА_2 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 128353892 від 20.06.2018 року земельну ділянку, площею 242 м.кв. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5610100000:01:044:0836.

Разом з тим, ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20.06.2018 року одночасно з правом власності на домоволодіння, вже набула у власність земельну ділянку для обслуговування домоволодіння, площею 0,10 га з кадастровим номером 5610100000:01:044:0353 (а.с. 28, том 1).

Однак, частина гаража, належного на праві власності ОСОБА_2 , фактично знаходилася поза межами земельної ділянки останньої.

Саме тому ОСОБА_2 звернулася до органу місцевого самоврядування для оформлення права власності на земельну ділянку під гаражем.

Положення ч. 2 ст. 120 ЗК України та ч. 1 ст. 377 ЦК України закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

За приписами зазначених норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

На підставі вищенаведених положень чинного законодавства, ОСОБА_2 реалізувала своє право на правове оформлення права власності на земельну ділянку під належною їй будівлею гаража.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вирішуючи питання про передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на якій розташована частина прибудинкової споруди, Рівненська містка рада фактично передала відповідачці земельну ділянку значно більшої площі, ніж площа належної їй частини гаража, включно з землею загального користування.

Згідно із частиною першою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За змістом пункту "а" частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (вулиці, проїзди, шляхи тощо).

Тлумачення зазначених норм ЗК України дає можливість дійти висновку, що передача громадянам у приватну власність земель комунальної власності (вулиці, проїзди, шляхи) є порушенням вимог чинного законодавства України.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про основи містобудування" до компетенції сільських, селищних, міських рад належить затвердження генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою вирішення питань щодо передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Види, склад, порядок розробки та затвердження містобудівної документації визначаються законодавством.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Дороги та вулиці відображаються в містобудівній документації, якою, відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", є затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Складовою містобудівної документації є генеральний план населеного пункту.

Відповідно до пункту 7.26 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" територія вулиць і доріг всіх категорій, відокремлюються від інших функціональних територій поселень геодезичне зафіксованими границями - червоними лініями.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з генерального плану м. Рівне до земельних ділянок, належних позивачці та відповідачці веде дорога по вул. Самолюка, яка, у цьому відрізку, є тупиковою та впирається в належну відповідачці земельну ділянку (а.с. 63, том 1).

Частина земельної ділянки площею 0,0024 га, переданої у власність відповідачці рішенням Рівненської міської ради від № 5583 від 17.10.2024, за рахунок ділянки дороги, по вулиці Самолюка, що підтверджується зокрема викопіюванням з плану території м. Рівного (а.с. 38, том 2).

Матеріалами справи підтверджується, що спірна ділянка відповідачки приватизована, зокрема, за рахунок земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність. Дана обставина відповідачами не спростована.

Згідно з частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Оскільки органом місцевого самоврядування порушено вимоги земельного законодавства при переданні земельної ділянки у власність відповідачки, рішення Рівненської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5583 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність гр-ці ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди" (к.н. 5610100000:01:044:0836) підлягає визнанню недійсним.

За змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування, на підставі рішення суду, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.

З огляду на вищевказане, визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, є самостійною підставою для внесення державним реєстратором запису про скасування державної реєстрації прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, державний реєстратор на підставі судового рішення про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності, без окремого рішення суду вносить відповідний запис про припинення права власності на нерухоме майно, а тому підстави для судового втручання у відповідні правовідносини в цій частині відсутні.

Отже, позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передання у власність відповідачки земельної ділянки є підставою для припинення державної реєстрації речових прав, здійсненої на його підставі, тому позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідачки на земельну ділянку площею 0,1224га із кадастровим номером к.н.5610100000:01:044:0858, не підлягає до задоволення.

Не підлягає до задоволення також і позовна вимога про визнання недійсним та скасування рішення Рівненської міської ради №5156 від 20 червня 2024 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення громадянці ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди", оскільки рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є лише стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку та не гарантує набуття такого права на земельну ділянку.

Відповідні висновки викладені у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) де Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 (провадження № 61-17933св20) зроблено висновок, що рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку.

Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовна заява та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, з відповідачів необхідно стягнути на користь позивачки судовий збір, сплачений нею за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 1211,20 грн (пропорційно задоволеним вимогам), а також судовий збір, сплачений за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1816,80 грн, у рівних частинах.

Окрім того, у апеляційній скарзі заявлено клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства – відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною відповідача надано: копію договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 14.11.2024 року, додаткову угоду № 1 до Договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 18.03.2026 року, копію ордера на надання правничої допомоги від 18.03.2026 року.

Тобто, представником позивачки надано всі необхідні документи, які передбачені ч. 3 ст.137, ст. 141 ЦПК та в термін відповідно до вимог ч.8 ст.141 ЦПК України.

Щодо не надання квитанції про оплату вартості отриманих послуг, апеляційний суд зазначає наступне.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд апеляційний суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, тому до стягнення з відповідачів на користь позивачки підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн, що буде відповідати критеріям розумності, співмірності та реальності таких витрат.

На підставі статті 19 Конституції України, ч. 1 ст. 377, ч. 1 ст. 393 ЦК України, ст. 39, ч. 1 ст. 83, п. "а" ч. 4 ст. 83, ч. 1, 2 ст. 116, ч. 2 ст. 120, п. "г" частини першої, частини третьої статті 121, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 123, ч. 1 ст. 126, 152, ч. 1 ст. 155, ч. 2, 3 ст. 158 Земельного кодексу України, ст.ст. 12, 16, 17 Закону України "Про основи містобудування", ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності, пункту 7.26 ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", ч. 3 ст. 26, п. 1 ч. 7 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Твердим Миколою Кузьмовичем задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2026 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Департамент цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення Рівненської міської ради від 17 жовтня 2024 року № 5583 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу безоплатно у власність гр-ці ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 , на якій розташована частина прибудинкової споруди" (к.н. 5610100000:01:044:0836).

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Рівненської міської ради, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору, сплаченого за розгляд справи судом першої інстанції: по 605,60 грн з кожного відповідача.

Стягнути з Рівненської міської ради, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816,80 грн – судового збору, сплаченого за розгляд справи судом апеляційної інстанції: по 908,40 грн з кожного.

Стягнути з Рівненської міської ради, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн – витрат на правничу допомогу: по 7 500 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 10 липня 2026 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua