Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №569/15235/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/15235/25

Провадження № 22-ц/4815/1168/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання – Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником – адвокатом Сулковським Богданом Павловичем на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2026 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г., повний текст рішення суду складено 16.03.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

в с т а н о в и в :

24 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 10 грудня 2024 року Рівненським міським судом Рівненської області у кримінальному провадженні, внесеному 15.02.2022 до ЄРДР № 12022181010000371 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням із потерпілою.

Умовами примирення було те, що відповідач повністю має відшкодувати позивачу понесені витрати на лікування і на правову допомогу. Проте, відповідач ОСОБА_2 після отримання її згоди на примирення не відшкодовує понесені нею витрати на лікування, у зв`язку з чим змушена звернутися до суду з цим позовом.

Просила стягнути з відповідача на її користь завдану їй кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 500 000 грн; витрати на лікування та медикаменти в розмірі 69 286 грн; витрати перекладу в сумі 3000 грн; витрати на правову допомогу в сумі 20 000 грн та сплачений судовий збір.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням в розмірі 53252 грн та моральну шкоду в розмірі 55000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 в прибуток держави судовий збір в розмірі 1082 грн 35 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 800 грн.

У задоволенні решти позовних вимог та судових витрат відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що беручи до уваги, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями ОСОБА_2 та завданою позивачу моральною шкодою, яка полягала в душевних та фізичних стражданнях, той факт, що вона була вимушена тривалий час лікуватися, перенесла важку операцію, проходила курс реабілітації і з рекомендаціями подальшого лікування, кількість ушкоджень, які спонукали до погіршення здібностей на певний час, переживання болю, зміну звичайного укладу життя, та виходячи зі принципів розумності, виваженості та справедливості, вищевказаних обставин справи та наслідків, що наступили для позивача, суд вважає доведеним розмір моральної шкоди, завданої позивачу, у сумі 55000 гривень. Цю суму суд вважає обґрунтованою з огляду на характер правопорушення, а також глибину фізичних та душевних страждань позивача.

Враховуючи, що ОСОБА_2 частково відшкодовані витрати на лікування, суд прийшов до висновку про стягнення з останнього на користь ОСОБА_1 витрат на лікування та придбання медикаментів та інших витрат пов`язаних із реабілітацією в сумі 53 252 грн (69 286 грн – 16034 грн). Вказана сума витрат пов`язаних із лікуванням та придбанням медикаментів підлягає стягненню з винуватця дорожньо-транспортної пригоди, оскільки страховиком у відшкодування заподіяної шкоди було здійснено регламентну виплату 4 766 грн 67 коп, інші витрати страховиком відшкодовано не було.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 , через представника – адвоката Сулковського Б.П. оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції в межах даної справи встановлено, що МТСБУ фактично виплатило позивачці 4 766,67 грн.

Незважаючи на це, суд стягнув з відповідача всю суму витрат на лікування (за вирахуванням добровільно сплачених коштів). Це рішення прямо суперечить ст. 1194 ЦК України.

Той факт, що МТСБУ не виплатило повну суму ліміту, не створює у винної особи автоматичного обов`язку її сплачувати. Позивач мала реалізувати своє право на отримання коштів від МТСБУ шляхом оскарження їхньої відмови або залучення Бюро як співвідповідача.

Згідно зі статтями 48, 51 ЦПК України, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за пред`явленим позовом. У даній справі ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у частині вимог про стягнення матеріальної шкоди в межах страхового ліміту, що підлягає виплаті МТСБУ.

Позивач ОСОБА_1 , отримавши від МТСБУ лише 4 766,67 грн, не оскаржила цей розрахунок і не довела в суді неможливість отримання повної суми від МТСБУ.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність понесених позивачем витрат на лікування у розмірі 69 286 грн, поклавши в основу рішення докази, які не відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності.

У матеріалах справи відсутній висновок судово-медичної чи судово-психологічної експертизи, який би підтверджував, що виявлений у 2025 році "Генералізований тривожний розлад" є прямим наслідком ДТП 2022 року.

Суд першої інстанції обмежився формальним підрахунком сум у наданих квитанціях, не дослідивши їх медичну обґрунтованість та зв`язок із конкретними протоколами лікування. Це призвело до стягнення на користь позивача коштів за препарати та послуги, необхідність яких документально не доведена закладами охорони здоров`я, а також до арифметичних помилок у фінальному розрахунку.

Також, суд встановив загальну суму витрат – 69 286 грн., вирахувавши з цієї суми лише добровільні виплати ОСОБА_2 (16034 грн), але проігнорував необхідність вирахування регламентної виплати МТСБУ, яка вже була отримана позивачем у сумі 4 766,67 грн.

Суд першої інстанції безпідставно розширив межі відповідальності ОСОБА_2 .

У матеріалах справи відсутній висновок судово-психологічної чи судово-психіатричної експертизи, який би науково підтвердив цей зв`язок.

10 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 особисто подала заяву про примирення. На підставі цієї заяви відповідач отримав право на звільнення від кримінальної відповідальності. ОСОБА_2 добровільно виплатив 49 100 грн як відшкодування втраченого заробітку та 16 034 грн безпосередньо на лікування.

Подання цього позову про стягнення додаткових 569 286 грн через пів року після цього суперечить принципу добросовісності.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове – про відмову у задоволенні позову.

11 травня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Савурко О.В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність оскаржуваного рішення.

Вказує, що страхових МТСБУ відшкодував позивачці 4 766,67 грн.. Відповідач повинен нести відповідальність у розмірі невиплаченої страховиком шкоди. Тому посилання апелянта на помилковість винесеного рішення судом і залучення страховика в якості відповідача в межах страхового відшкодування є помилковим.

Скаржник необґрунтовано посилається на недоведеність понесених витрат на лікування.

Допитана в судовому засіданні за правилами свідка ОСОБА_1 суду пояснила, що ОСОБА_3 є її матір`ю, та придбавала медичні препарати для доньки, а тому зазначення її прізвище на квитанціях не спростовує належність вказаних квитанцій як доказів понесених витрат.

Суд врахував те, що за своїм станом ОСОБА_1 після отриманих тілесних ушкоджень не могла ходити і купувати ліки, тому саме мати здійснювала вказані оплати за лікування та медикаменти.

Рахунок-фактура на придбання медичних засобів у ФОП ОСОБА_4 знаходиться в матеріалах справи і в ньому вказаний перелік медичних виробів, до переліку додана квитанція №ПН54, в якій зазначено про оплату вказаних виробів на суму 11 282 грн.

Посилання апелянта про стягнення з нього подвійної суми спростовується матеріалами справи.

Просить суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 15 лютого 2022 року водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем BMW 530D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись навпроти будинку № 7 по вулиці Кавказькій, зі сторони вулиці Литовської в напрямку вулиці Міцкевича, в м. Рівне, в порушення вимог п.п. б) п. 2.3, та п. 12.4, 18.1 ПДР України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки, при виникненні небезпеки для руху, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не надав дорогу та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва на право по ходу автомобіля BMW 530D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , хоча мав можливість запобігти наїзду на пішохода, шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до лінії руху пішохода.

У результаті ДТП потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді: уламкового перелому шийки правої плечової кістки зі зміщенням, уламкового перелому дистального мета епіфізу лівої променевої кістки зі зміщенням, уламкових сегментарних переломів обох кісток правої гомілки на межі верхньої, середньої та нижньої третин зі зміщенням, які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довго тривалості розладу здоров`я.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням із потерпілою та закрито кримінальне провадження № 12022181010000371 від 15.02.2022 року про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України (а.с. 29-30).

Внаслідок отриманих у ДТП травм ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди, яка полягала у витратах на її лікування та реабілітацію, за відшкодуванням яких позивачка звернулася до суду з цим позовом.

У свою чергу відповідачем ОСОБА_2 заперечується право позивачки на отримання відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з підстав необхідності звернення позивачкою до страхової компанії, для отримання відшкодування в межах ліміту відповідальності, а також з підстав недоведеності розміру матеріальної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ДТП та моральною шкодою.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду.

Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції чинній на момент настання ДТП (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Як вбачається із матеріалів справи цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу BMW 530D, реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент ДТП застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не була.

В свою чергу МТСБУ сплачено потерпілій ОСОБА_1 суму затвердженого відшкодування у розмірі 4766,67 грн (а.с. 69)

Відповідач, покликаючись на необхідність стягнення всієї суми шкоди з МТСБУ, заперечує своє зобов`язання перед потерпілою.

Апеляційний суд, аналізуючи відповідні доводи ОСОБА_2 , зазначає наступне.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК).

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц).

Згідно положень частини першої статті 12 та частини другої статті 14 ЦК України, при завданні шкоди в ДТП потерпілий вільно, на власний розсуд обирає яким чином йому отримати відшкодування:

– шляхом звернення з вимогою (позовом) до особи, яка завдала шкоди про відшкодування цієї шкоди;

– шляхом звернення з заявою (позовом) до страховика, в якого застрахована цивільна відповідальність особи, яка завдала шкоди.

Це, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, в якій вказано, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди.

У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика;

Аналогічні по суті висновки зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду України: від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 756/12292/14-ц, від 21 грудня 2016 року у справі № 760/25782/14-ц.

Підхід, за якого потерпілий повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, в якої застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, не розрахований на ті випадки, коли шкоду потерпілому завдала особа, яка керувала транспортним засобом і відповідальність якої не була застрахована за договором обов`язкового страхування. У такому випадку підхід, за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, є несправедливим.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19).

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору (стаття 636 ЦК).

Сучасна цивілістична доктрина виходить із того, що автономія волі учасників цивільних правовідносин є фундаментальною засадою приватного права. У цьому контексті констатація обов`язковості звернення потерпілого (кредитора) із заявою (позовом) до страхової компанії про відшкодування майнової та немайнової шкоди суперечить диспозитивному характеру цивільно-правового регулювання. Приватне право не може створювати для потерпілого (кредитора) штучні перешкоди в реалізації його приватного інтересу.

Оскільки проведеної МТСБУ регламентної виплати на користь ОСОБА_1 у розмірі 4766,67 грн недостатньо для повного відшкодування завданої їй ОСОБА_2 шкоди, позивачка має право на відшкодування такої шкоди особою, яка її заподіяла.

Стосовно доводів апеляційної скарги про недоведеність розміру витрат, понесених ОСОБА_1 на лікування та не врахування судом сплачених ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження коштів, апеляційний суд зазначає наступне.

Як вбачається з листків лікарських призначень після ДТП ОСОБА_1 було діагностовано переломи, що охоплюють численні ділянки верхньої та нижньої кінцівок (перелом правої гомілки неправильне зрощення), для лікування яких призначено лікарські препарати (а.с. 5, 6).

З історії хвороби ОСОБА_1 вбачається, що пацієнт після дорожньо-транспортної пригоди з багатоосколковим переломом правої гомілки, переніс оперативне накладення пластинчасто-гвинтового анастомозу, а багатоосколковий перелом проксимального епіфіза правої плечової кіски фіксований пластиною Philos та гвинтами (а.с. 6 зворот - 7).

З метою лікування позивачку було доправлено до ТОВ Мазовецький реабілітаційний центр "STOCTR", де вона продовжувала лікування. В медичній довідці про стан здоров`я на її ім`я зазначено, що довідка видана для цілей Комісії з видачі рішень щодо інвалідності від 13.10.2022 та вказано:

- скільки часу пацієнт перебував під наглядом лікаря, який видав довідку 15.03.2022;

- відколи у пацієнта ведеться медична документація 15.03.2022;

- чи має лікар, який видає довідку, повний доступ до медичної документації пацієнта: зазначено "ТАК";

- вищезазначена особа потребує опіки іншої особи через неможливість самостійного існування;

- у випадку з вищезазначеними відбулося значного погіршення здоров`я за період з моменту останнього огляду з метою винесення рішення. (а.с. 6 зворот – 10)

Квитанцією № 4 від 07.03.2022 підтверджується переказ на суму 44 760 грн. з призначенням платежу плата згідно рахунку № 88/03 від 04.03.2022, пацієнт - ОСОБА_1 , платник ОСОБА_3 , пристосування для лікування перелому (а.с. 11).

Відповідно до рахунку-фактури № 0183/103 від 18.02.2022 року та квитанції від 21 лютого 2022 року ОСОБА_3 сплатила за вироби медичного призначення у загальній кількості 23 шт, за переліком наведеним у фактурі, на підставі рахунку наданого ФОП " ОСОБА_4 " 11 282 грн. (а.с. 13, а.с. 13 зворот)

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції за правилами свідка ОСОБА_1 суду пояснила, що ОСОБА_3 є її матір`ю, що стверджується оглянутим в судовому засіданні місцевим судом актовим записом 2490, про що видано свідоцтво НОМЕР_2 та свідоцтвом про шлюб, виданим Рівненським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, серії НОМЕР_3 , виданим 07 лютого 2017 року. (а.с. 117-119).

Оскільки ОСОБА_1 після отриманих тілесних ушкоджень не могла пересуватися, мати здійснювала придбання медичних препаратів для лікування позивачки.

Згідно квитанції АТ "Приватбанк" від 18.02.2022 року ОСОБА_1 було здійснено оплату за акт обстеження плечового суглобу в сумі 950 грн. (а.с. 14)

З квитанції АТ "Приватбанк" від 16.02.2022 року слідує, що ОСОБА_1 було здійснено оплату за комп`ютерну томографію головного мозку в сумі 1620 грн. (а.с. 14)

З квитанції АТ "Приватбанк" слідує, що ОСОБА_1 23.02.2022 року було здійснено оплату за комп`ютерну томографію органів грудної клітки в сумі 950 грн (а.с. 14 зворот).

З наявних у матеріалах справи квитанцій вбачається, що позивачкою з 16.02 по 19.02 2022 року придбавалися медичні препарати згідно листка призначень на суму, 35,10 грн, 439, 30 грн, 111, 90 грн, 230 грн, 512, 30 грн, 168 грн, 33, 50 грн, 412 грн, 210 грн, 57 коп, 1108 грн. (а.с. 15 зворот)

Згідно консультації психіатра/психотерапевта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила обстеження 26.04.2025 і 08.11.2025, та проходить курс терапії та психотерапії з 26.04.2025 в зв`язку з ГТР, який був спровокований ДТП 15.02.2022. У зв`язку зі скаргами на приступи панічних атак, періодичну тривожність, порушенння сну, страх переходити дорогу та потрапити повторне ДТП, лікарем діагностовано у позивачки генералізований тривожний розлад з помірними клінічними проявами. Рекомендовано прийом препарату опіпрам 50 мг 1 таб. зранку та 2 таб. увечері 3 міс. (а.с. 75, 76).

Згідно чеку № 5590423262 від 08.11.2025 року оплачено вартість консультації лікаря – 1100 грн (а.с. 78).

Згідно копій квитанцій, що наявні в матеріалах справи ОСОБА_1 26.04.2025 року було придбано препарат опіпрам на суму 1062, 40 грн., 378, 35 грн., 403 грн, 1020, 94 грн та 302 грн. (а.с. 18 зворот).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Аналізуючи встановлені обставини та матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачкою доведено, за допомогою належних та допустимих доказів понесення витрат на лікування, купівлю медичних препаратів на загальну суму 69286 грн.

Визначаючи до стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування понесених нею витрат на лікування, суд першої інстанції врахував добровільно сплачені ОСОБА_2 на користь позивачки кошти на її лікування у загальному розмірі 16 034 грн, що були сплачені ним двома платежами: згідно платіжної інструкції Р24А2114591339С5901 8000 грн та згідно платіжної інструкції Р24А2289346922С2852 - 8034,00 грн (а.с. 58, 58 зворот).

Разом з тим, місцевим судом помилково не зменшено суму стягнення з відповідача на 4766,67 грн проведеної МТСБУ регламентної виплати на користь ОСОБА_1 .

Тому, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, стягнута місцевим судом матеріальна шкода, у розмірі 53 252 грн, підлягає до зменшення на 4 766,67 грн.

Таким чином, до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 48 485,33 грн витрат на лікування та придбання медикаментів та інших витрат пов`язаних з її реабілітацією.

Стосовно доводів апеляційної скарги про ігнорування судом факту примирення сторін в рамках кримінального провадження, апеляційний суд зазначає наступне.

У кримінальному провадженні № 12022181010000371 угода про примирення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладалася, а останній був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України, що є різними за своїм змістом та наслідками процедурами кримінального провадження.

Місцевим судом оглянуто матеріали кримінального провадження та зменшено суму матеріальної шкоди на 16 034 грн добровільно наданих відповідачем на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_1 коштів. Позовних вимог про стягнення компенсації втраченого заробітку у цьому позові ОСОБА_1 не заявляла.

Отже, доводи апеляційної скарги про подвійне стягнення судом матеріальної шкоди з відповідача не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , внаслідок ДТП було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних та фізичних стражданнях, зумовлених оперативним втручанням, тривалим лікуванням та реабілітацією, погіршенням її фізичних здібностей, позбавленням можливості їх реалізації.

Суд першої інстанції, керуючись принципами виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди у 55 000 грн є достатнім, співмірним та справедливим, хоча і має суто умовний вираз, оскільки немає, і не може бути, точних критеріїв майнового виразу душевного болю, завданого позивачці відповідачем.

Отже, рішення місцевого суду, в частині стягнення моральної шкоди, є законним, обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Оскільки, в частині стягнення матеріальної шкоди, місцевим судом допущено порушення норм матеріального права, рішення суду, в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в розмірі 48 485,33 грн.

В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

На підставі ст.ст. 11, 12, 14, 22, 23, 509, 599, 636, 999, 1166-1168, 1187, 1194 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 9, 22-31, 35, 36 Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником – адвокатом Сулковським Богданом Павловичем задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 березня 2026 року, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в розмірі 53252 грн скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням в розмірі 48 485,33 грн.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 10 липня 2026 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.