Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №161/6429/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6429/25 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.

Провадження № 22-ц/802/699/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача ПП «Антон-Плюс» - Бенещук Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Антон-Плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного підприємства «Антон-Плюс» - Бенещук Людмили Валеріївни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Матвіїва В. М. звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 07 вересня 1985 року перебувала з третьою особою по справі ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2023 року було розірвано. За час шлюбу вони набули у власність цінне майно/майнові права, серед яких частка у розмірі 100% статутного капіталу Приватного підприємства (далі – ПП) «Антон-Плюс». Титульним власником частки (учасником) та керівником підприємства виступив ОСОБА_5 . Тобто, він одноособово здійснював керівництво діяльністю юридичної особи.

Позивач зазначала, що на підставі статей 61, 63, 65, 70 СК України вона має право на отримання половини вартості частки ОСОБА_5 як учасника у статутному капіталі ПП «Антон-Плюс».

27 березня 2025 року вона звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ПП «Антон-Плюс», про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення половини вартості внеску ОСОБА_5 до статутного капіталу вказаного підприємства. Ухвалою суду від 01 квітня 2025 року відкрито провадження за її позовом у справі № 161/5689/25.

Позивач також вказувала, що після припинення спільного ведення господарства, ОСОБА_5 від імені ПП «Антон-Плюс» (як його керівник) вчинив ряд правочинів щодо відчуження нерухомого майна, яке належало підприємству. Так, між відповідачами ПП «Антон-Плюс» та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки, посвідчений 04 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., реєстровий №2477. Крім того, між відповідачами ПП «Антон-Плюс» та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки, посвідчений 04 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., реєстровий №2481. Наявність цього майна у власності підприємства безпосередньо впливала на визначення реальної (ринкової) вартості частки ОСОБА_5 у статутному капіталі. Проте, вона позбавлена можливості впливати на рішення та дії ОСОБА_5 , якими створюються передумови і можливості для зменшення обсягу нерухомого майна ПП «Антон-Плюс». Оскільки оспорювані правочини було вчинено з метою зменшення активу ПП «Антон-Плюс» та відповідно зменшити вартість частки ОСОБА_5 у статутному капіталі зазначеного підприємства, тому вважає, що такі правочини є фраудаторними. Мета таких правочинів в момент їх укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. До того ж, в пунктах 5 обох договорів купівлі-продажу міститься одне й теж положення, яке визначає, що балансова вартість земельної ділянки, яка є предметом договору складає 14 888 грн 40 коп. Саме за такою ціною відбулося відчуження її частин за умовами кожного із двох договорів (пункти 6 договорів). При цьому, згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості оціночна вартість земельної ділянки площею 0,1306 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:22:032:0039, складає 12 906 075 грн 32 коп. Тобто, ціна продажу земельної ділянки окремо за кожним договором, занижена в 866 раз, а за двома договорами разом в 433 раз від оціночної вартості цієї земельної ділянки. Тому, на переконання позивача, визнання недійсними згаданих договорів купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки необхідне аби повернути у власність ПП «Антон-Плюс» цінний актив (земельну ділянку в цілому) за рахунок якого їй може бути виплачено половину вартості вкладу ОСОБА_5 до статутного капіталу зазначеного підприємства.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки, посвідчений 04 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., реєстровий № 2477, який було укладено між ПП «Антон-Плюс» та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки, посвідчений 04 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., реєстровий № 2491, який було укладено між ПП «Антон-Плюс» та ОСОБА_4 ; відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення у власність ПП «Антон-Плюс» земельної ділянки площею 0,1306 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0039, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості та розташована по АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачів на свою користь понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (1/2 частки), укладений 04 грудня 2023 року між ПП «Антон-Плюс» в особі директора Бойка О. І. та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В., реєстровий № 2477.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (1/2 частки), укладений 04 грудня 2023 року між ПП «Антон-Плюс» в особі директора Бойка О. І. та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М.В., реєстровий № 2491.

Відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення у власність ПП «Антон-Плюс» земельної ділянки, площею 0,1306 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0039, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована по вул. Карпенка-Карого, 3 у м. Луцьку Волинської обл.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПП «Антон-Плюс» - Бенещук Л. В., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 .

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що 25 квітня 2019 року між батьком ОСОБА_6 та третьою особою по справі ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ПП «Антон-Плюс», який посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О. та зареєстровано за № 452. Цей договір посвідчив продаж 100% частки в статутному фонді (капіталі) підприємства, номінальна вартість якої становить 0 грн. За домовленістю сторін продаж здійснювався за 1 000 грн. Зазначений договір укладався формально у зв`язку із хворобою батька ОСОБА_6 та перед його смертю, щоб передати нажите ним майно синові ОСОБА_5 . При цьому жодних спільних сімейних коштів при укладенні вищезгаданого договору не було витрачено та при формуванні статутного капіталу спільні сімейні кошти не вносились. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Також вказувала, що майно, яке перебуває та перебувало у власності ПП «Антон-Плюс» було придбане батьком третьої особи ОСОБА_5 – ОСОБА_6 , та поставлене на баланс юридичної особи до моменту оформлення договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі та без використання спільних коштів подружжя. При купівлі ОСОБА_5 ПП «Антон-Плюс» за 1 000 грн жодних спільних сімейних коштів не було витрачено, а тому статутний капітал не набув статусу спільного майна подружжя. Позивач ОСОБА_2 не надала жодних доказів на підтвердження внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПП «Антон-Плюс», як і не надала доказів на підтвердження внесення до статутного капіталу підприємства майна, що було придбане за рахунок спільних коштів подружжя. Сам факт подачі позовної заяви ОСОБА_2 до суду про поділ спільного майна подружжя 27 листопада 2023 року та ухвала про відкриття провадження у справі № 161/20748/23 від 30 листопада 2023 року не може бути підставою для визнання спільно нажитим майном подружжя та підставою для визнання договорів купівлі-продажу фраудаторними. Оскільки договори купівлі-продажу були укладені 04 грудня 2023 року і на цей момент ніхто не повідомив директора ОСОБА_5 про наявність відкритого провадження у зазначеній цивільній справі, а також враховуючи, що сам процес підготовки та оформлення всіх необхідних документів для укладення договорів купівлі-продажу є тривалим процесом, який почався з 2021 року шляхом виставлення нерухомого майна ПП «Антон-Плюс» на продаж, яке на той час було здано в оренду, тому немає жодних допустимих доказів стверджувати, що ці договорі були укладені з метою виведення майна. Конструкція фраудаторного правочину передбачає його вчинення на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. На момент укладення оспорюваних договорів позивач та відповідач не були кредитором чи боржником по відношенню один до одного. Також зазначала, що орендарі майна – відповідачі по справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виявили бажання придбати саме ту частину земельної ділянки, якими вони користувалися. 09 листопада 2023 року земельна ділянка площею 0,5757 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0036, яка перебувала у власності ПП «Антон-Плюс» була поділена на три окремі менші за розміром земельні ділянки, а 04 грудня 2023 року були укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки. Дії ОСОБА_5 як директора ПП «Антон-Плюс» та дії відповідачів по справі не містили жодного умислу для приховування нерухомого майна підприємства. Разом з тим на даний час відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили про визнання та поділ спільного майна подружжя.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 – Матвіїв В. М., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі, а наведені ним у відзиві на апеляційну скаргу доводи фактично є аналогічними, що і у позовній заяві. Крім того, у відзиві просив апеляційний суд стягнути з відповідача ПП «Антон-Плюс» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.

Інші відповідачі та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Позивач ОСОБА_2 , відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_7 в судове засідання також не з`явилася, але фактично за 10 хвилин до розгляду справи (розгляд справи був призначений на 10 год 30 хв) засобами електронної пошти подала до апеляційного суду клопотання, в якому просила відкласти розгляд справи у зв`язку із вступом у справу як представника та неможливістю її явки в судове засідання у цій справі, оскільки як представник бере участь в іншій справі, яка призначена на 09 год 30 хв 02 липня 2026 року у Київському окружному адміністративному суду. Проте, наведена у клопотанні причина неявки вказаного представника апеляційним судом визнана неповажною, оскільки представником не надано до клопотання доказів щодо її участі у розгляді іншої справи у вказаному суді.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, а також представника відповідача ПП «Антон-Плюс», дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 07 вересня 1985 року перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2023 року було розірвано (а.с.26-28, том 1).

За час перебування у шлюбі ОСОБА_5 25 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі набув право власності на частку в статутному капіталі ПП «Антон-Плюс». Розмір частки в статутному фонді (капіталі) підприємства становить 100%.

27 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ПП «Антон-Зодчий», ПП «Антон-Плюс», про поділ спільного майна подружжя, провадження у справі № 161/20748/23 відкрито ухвалою суду від 30 листопада 2023 року.

Судом також встановлено, що 04 грудня 2023 року між відповідачами ПП «Антон-Плюс» в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (1/2 частки), згідно з умовами якого ПП «Антон-Плюс» продало, а ОСОБА_3 купив (прийняв у власність) 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1306 га, кадастровий номер: 0710100000:22:032:0039, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж земельної ділянки вчинено за 14 888 грн 40 коп. Договір посвідчений 04 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., реєстровий № 2477.

Крім того, 04 грудня 2023 року між відповідачами ПП «Антон-Плюс» в особі директора Бойка О. І. та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (1/2 частки), згідно з умовами якого ПП «Антон-Плюс» продало, а ОСОБА_4 купив (прийняв у власність) 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1306 га, кадастровий номер: 0710100000:22:032:0039, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж земельної ділянки вчинено за 14 888 грн 40 коп. Договір посвідчений 04 грудня 2023 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевською М. В., реєстровий № 2491.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючи недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки (1/2 частки), укладені 04 грудня ПП «Антон-Плюс» в особі директора Бойка О. І. з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також відновлюючи становище, яке існувало до порушення шляхом повернення у власність ПП «Антон-Плюс» земельної ділянки площею 0,1306 га, кадастровий номер: 0710100000:22:032:0039, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 було відомо про існування спору з ОСОБА_2 щодо поділу нерухомого майна ПП «Антон-Плюс», зокрема, щодо вказаної земельної ділянки, яка є предметом оспорюваних правочинів. Вважаючи, що згадані правочини містять ознаки фраудаторності, суд свої висновки мотивував тим, що відчуження 1/2 частки земельної ділянки за кожним із правочинів відбулося за заниженою ціною (у 866 разів за кожним договором та у 433 разів за обома), що не відповідає ринковій ціні, та без обов`язкового проведення експертизи вартості земельної ділянки. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що оспорювані правочини беззаперечно відповідають ознакам фраудаторного правочину за ознаками моменту укладення правочину та ціни правочину, а тому підлягають визнанню недійсними. Окрім того, суд додатково прийняв до уваги факт відчуження в спірний період відповідачем ПП «Антон-Плюс» в особі директора ОСОБА_5 іншого нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,1511 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0037, на користь ОСОБА_8 , яка є співмешканкою ОСОБА_5 , та земельної ділянки площею 0,294 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0038, на користь ОСОБА_9 .

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі №645/5702/24 викладений наступний правовий висновок.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження №12-22гс24)).

У п. 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25) вказано, що Велика Палата Верховного Суду відступає від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Касаційний суд підкреслив, що:

для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24));

застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок) вимогою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24)).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, свій висновок щодо задоволення позову суд першої інстанції окрім вищенаведених, мотивував також і тим, що відповідачами допущено зловживання у формі «вживання права на зло». Оскільки є очевидне використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню, а саме реалізація особами належного їм суб`єктивного права не для захисту легітимних інтересів щодо реалізації своїх майнових прав, а з метою створення позивачу перешкод в реалізації її права на поділ спільного майна подружжя (у випадку задоволення судом відповідного позову ОСОБА_2 ).

Такі висновки суду є помилковими та не узгоджуються із встановленими судом апеляційної інстанції обставинами у цій справі.

Встановлено, що 25 квітня 2019 року між батьком ОСОБА_6 та третьою особою по справі ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ПП «Антон-Плюс», який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т. О. та зареєстровано за № 452. Цей договір посвідчив продаж 100% частки в статутному фонді (капіталі) підприємства, номінальна вартість якої становить 0 грн. За домовленістю сторін продаж здійснювався за 1 000 грн. Зазначений договір укладався формально у зв`язку із хворобою батька ОСОБА_6 та перед його смертю, щоб передати нажите ним майно синові ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

З пояснень представника відповідача ПП «Антон-Плюс» - Бенещук Л. В. встановлено, що майно, яке перебуває та перебувало у власності ПП «Антон-Плюс» було придбане батьком третьої особи ОСОБА_5 – ОСОБА_6 , та поставлене на баланс юридичної особи до моменту оформлення договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі.

Та обставина, що 27 листопада 2023 року ОСОБА_2 подала до суду позовну заяву про поділ спільного майна подружжя та ухвала про відкриття провадження у справі № 161/20748/23 від 30 листопада 2023 року, а також у подальшому залишення цього позову ухвалою суду від 25 березня 2025 року без розгляду, у даному випадку не може бути підставою для визнання майна спільно нажитим майном подружжя та підставою для визнання договорів купівлі-продажу фраудаторними, оскільки про цю обставину ОСОБА_5 , який діяв від імені підприємства, ніхто не повідомив про наявність відкритого провадження у зазначеній цивільній справі. Позивач ОСОБА_2 , яка працювала у згаданому підприємстві бухгалтером задовго до укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу від 04 грудня 2023 року, була обізнана про те, що майно виставлено на продаж. Факт того, що тривала підготовка для укладення договорів купівлі-продажу підтверджується тим, що з 2021 року було виставлено на продаж нерухоме майно ПП «Антон-Плюс». Оскільки знайти покупця на велику площу було неможливо, було прийнято рішення про його поділ. На той час все нерухоме майно підприємства було здано в оренду, а ОСОБА_5 не мав можливості займатися підприємницькою діяльністю, оскільки проходив військову службу. Орендарі майна – відповідачі по справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виявили бажання придбати саме ту частину земельної ділянки, якими кожен з них користувався. 09 листопада 2023 року земельна ділянка площею 0,5757 га, кадастровий номер 0710100000:22:032:0036, яка перебувала у власності ПП «Антон-Плюс» була поділена на три окремі менші за розміром земельні ділянки, і після того як були підготовлені усі документи для реєстрації земельної ділянки, 04 грудня 2023 року були укладені оспорювані договори купівлі-продажу земельної ділянки.

Наведені обставини свідчать, що дії ОСОБА_5 як директора ПП «Антон-Плюс» та дії відповідачів по справі не містили жодного умислу для приховування нерухомого майна підприємства чи зменшення його обсягу.

Крім того, як встановлено апеляційним судом, на момент укладення оспорюваних договорів позивач та відповідач не були кредитором чи боржником по відношенню один до одного, а конструкція фраудаторного правочину передбачає його вчинення на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. При цьому застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Разом з тим, продавцем в оспорюваних договорах є ПП «Антон-Плюс», а ОСОБА_5 при укладенні оспорюваних договорів діяв як керівник цього підприємства. Позивач не довела, що оспорюваними договорами купівлі-продажу порушені її права як іншого з подружжя, оскільки вона не має права претендувати ні на частину нерухомого майна (в даному випадку на відчужені земельні ділянки) належного приватному підприємству, ні на частину вартості цього майна, оскільки таке майно є власністю вказаної юридичної особи. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Крім того, на час перегляду цієї справи відсутнє будь-яке судове рішення, яке набрало законної сили про поділ спільного майна подружжя, яким визначено право ОСОБА_2 на виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі або будь-яке інше де сторони відповідно є кредитором та боржником.

У цій справі апеляційним судом не встановлено обставин недобросовісності сторін при укладенні оспорюваних договорів та що такі правочини містять ознаки фраудаторності, тобто вчинялися на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що позивач всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довела та не надала суду будь-яких доказів, які б підтверджували, що оспорювані договори купівлі-продажу 1/2 частки земельної ділянки від 04 грудня 2023 року є недійсними за ознаками їх фраудаторності, а також, що вони вчинені всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) і внаслідок їх укладення були порушені права та законні інтереси ОСОБА_2 , що у даному випадку є підставою для відмови у пред`явленому нею позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_2 . Зважаючи на наведене, апеляційна скарга представника відповідача ПП «Антон-Плюс» - Бенещук Л. В. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі оскаржуване рішення суду скасовує та ухвалює нове судове рішення, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в позові ОСОБА_2 , з неї на користь ПП «Антон-Плюс» належить стягнути понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача Приватного підприємства «Антон-Плюс» - Бенещук Людмили Валеріївни задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Антон-Плюс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_5 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Антон-Плюс» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: