Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №752/5462/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5462/26

Провадження № 2/752/8483/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 липня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з відповідача суму боргу за договором позики від 24.08.2025 року в розмірі 27 000,00 доларів США, а також судові витрати по справі.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 24.08.2025 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою відповідача.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 отримала від нього 27 000,00 доларів США, які зобов`язалася повернути до 31.12.2025 року.

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що в установлений в розписці строк відповідач борг не повернула, просить позов задовольнити.

Ухвалою від 04.03.2026 року відкрито провадження в указаній справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 24).

29.04.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву в якому ОСОБА_2 вказує про визнання позову (а.с. 59).

Ухвалою від 04.06.2026 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с. 63).

Учасники справи, будучи повідомленими в установленому цивільним процесуальним законодавством порядку про місце, день і час розгляду вказаної справи, в судове засідання не з`явилися.

Від представника позивача до суду надійшла заява в якій ОСОБА_3 просить розглянути справу без його та позивача участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву відповідач просила розглядати справу без її присутності.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, а також зважаючи на те, що відповідач позов визнала і таке визнання позову не суперечить вимогам закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає за можливе, прийняти від відповідача визнання позову та ухвалити рішення про його задоволення.

При цьому, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно з розпискою від 24.08.2025 року ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 27 000,00 доларів США, які зобов`язалася повернути в строк до 31.12.2025 року.

Проте, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 не сплачена.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Тлумачення ст. ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.

Аналіз ч. 2 ст. 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16-ц вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.05.2021 року в справі № 128/891/20-ц.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Оскільки, ОСОБА_2 не повернула суму позики в строк до 31.12.2025 року, вимога позивача про стягнення суми боргу в розмірі 27 000,00 доларів США, є обґрунтованою.

Отже, позовні вимоги в заявленому розмірі є законними та доведеними матеріалами справи, а також визнані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 592,00 грн понесені останнім при зверненні до суду з вказаним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 158, 206, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 24.08.2025 року в розмірі 27 000,00 (двадцять сім тисяч) доларів США.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 592,00 грн (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дві гривні 00 копійок) сплаченого судового збору.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко